Давайте вже після війни: що привезе Україна з саміту НАТО у Вільнюсі

11-12 липня у Вільнюсі відбудеться саміт НАТО, центральним питанням якого стануть майбутні відносини Північноатлантичного альянсу з Києвом. Очевидно, що навіть попри те, що зараз українські Збройні сили, певно, є найдосвідченішими в Європі, повного злиття України з НАТО у Литві не станеться. Однак реальність повномасштабного російського вторгнення, котре щомиті загрожує перерости у ядерний конфлікт, вимагає від НАТО конкретних і рішучих кроків задля глобальної безпеки.

Якими будуть ці кроки та що "привезе" Україна з Вільнюса, розбирався "Телеграф".

Холодний душ від Байдена

Ідеальний варіант для України – членство в Альянсі. Та на даному етапі, ідеальний — не синонім реального.

"Ми точно не отримаємо запрошення. Це нам сказано вже настільки "жирно", наскільки взагалі можливо", — пояснює "Телеграфу" дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара.

По-перше, перш ніж стати членом НАТО, Україні потрібно було б отримати План дій щодо членства (ПДЧ) – дорожню карту реформ, виконання якої дозволить претендувати на місце в Альянсі.

"Ми хотіли б почути план, дорожню карту або перелік дій, які повинні зробити обидві сторони – НАТО й Україна – для досягнення членства в дуже короткий період часу", — пояснював в інтерв'ю Politico заступник міністра оборони України Володимир Гаврилов.

В "дуже короткий період" не вийде, адже процес імплементації ПДЧ (якого ще й нема) процес тривалий. Боснія та Герцеговина отримала свій план ще 2010 року, але досі не в НАТО. Та у форс-мажорних обставинах війни можливо було б сподіватися на "особливу" процедуру вступу для України зі спрощеним ПДЧ? Очільник міністерства оборони Німеччини Борис Пісторіус заявляв, що більшість союзників не проти такого сценарію.

Однак президент США Джо Байден, спілкуючись з журналістами, розвіяв всі ці ілюзії.

"Вони (українці. — Ред.) повинні відповідати єдиним стандартам", — заявив Байден.

По-друге, навіть якщо б Україна і мала змогу сподіватися на "спрощене" ПДЧ, політичні питання ніхто не скасовував. Візьмемо до прикладу Швецію, яка тупцює у дверях НАТО ще з травня минулого року. З відповідністю стандартам Альянсу у шведів все гаразд, але членство країни блокує Туреччина, у якої давні рахунки зі Швецією у справі курдів, яких Анкара звинувачує у спробі державного перевороту, але шведи їм надали притулок.

Очевидно, що серед країн-членів НАТО такі ж "друзі" з’являться і в України. Та ж Угорщина, яка з 2017 року блокувала роботу Комісії Україна – НАТО.

По-третє, важко уявити що членом Альянсу може стати країна, на території якої тут і зараз відбувається війна з ядерною державою. Інцидент з ракетою, що впала в Польщі в листопаді минулого року після російських атак на Україну, яскраво показав, як обережно ставляться в НАТО до прямого зіткнення з рф. У разі членства України в Альянсі в момент гарячої фази війни таке зіткнення неминуче.

"Жодна країна в адекватному стані не буде запрошувати до військового альянсу країну, що воює. Тому запрошення – після війни. Раніше не буде", — додає експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ігар Тишкевіч.

Тож цілком очевидно – революції в українському питанні у Вільнюсі не буде.

А що буде?

Судячи із заяв керівництва держави, у Вільнюсі Україна хоче отримати чітку відповідь на головне питання щодо свого членства в Альянсі – "КОЛИ?"

На це натякав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

"Нам потрібно у Вільнюсі ухвалити рішення, яке "підтягне" НАТО до тієї реальності, яка існує в євроатлантичній безпеці і в Україні. Для НАТО не ухвалити такого рішення означає серйозну військово-політичну поразку", — зазначав дипломат під час прес-конференції.

Більш жорстким у висловлюваннях був президент Володимир Зеленський.

"Деякі країни НАТО так бояться рф, що не готові бачити Україну у блоці. Якщо нас не бачать і не дадуть сигнал у Вільнюсі, то Україні нема чого робити на цьому саміті", — підкреслював гарант в інтерв’ю WSJ.

Разом з тим, конструкт "членство після війни" все ж таки влаштовує владу. Вимушено, але влаштовує.

"Ми – люди адекватні, розуміємо, що жодну країну НАТО ми не будемо втягувати у війну. Тому ми розуміємо, що не будемо членами НАТО, поки іде ця війна", — пояснював Зеленський.

Важливо тільки, щоб у Вільнюсі цей конструкт був зафіксований.

"НАТО мало б публічно заявити і записати це в свої документи, що в перший день після вигнання росії з української землі, Альянс запросить приєднатися Україну у якості повноправного члена, а на час процесу приєднання США, Велика Британія і, можливо, Франція дадуть нам гарантії такі, які були надані Фінляндії та Швеції. Це більш реалістична ситуація", — коментує "Телеграфу" екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

"На політичному рівні зараз необхідно отримати відповідь, що в конкретні часові рамки Україна отримає запрошення до НАТО, наприклад на саміті у Вашингтоні, що буде через рік", — додає "Телеграфу" колишній посол України в Мінську Роман Безсмертний.

Однак чи привезе Україна з Литви ПДЧ як фіксацію позиції "членства після війни" — запитання риторичне.

"Думаю, що цього не буде. ПДЧ було б вже "зеленим" світлом на вступ до НАТО. Фактично як запрошення", — каже Олександр Хара.

Крім того, Фінляндія та Швеція інтегруються до НАТО без усіляких ПДЧ.

"В нинішніх глобальних умовах тема ПДЧ просто зникає як інструмент", — підкреслює Безсмертний.

Однак є великі сумніви, що навіть така розмита перспектива, як "членство після війни" взагалі з’явиться у фінальній резолюції саміту, бо конструкт цей дуже підступний. Адже що таке "після війни"?

"Війна може закінчитися тоді, коли чітко визначена мета. На сьогоднішній день мета демократичного світу у цій війні чітко не визначена", — пояснює Безсмертний.

Припустимо, Україна звільняє свої території і виходить на кордони 1991 року. В такому разі війна припиняється? Аж ні! ЗСУ звільнили Херсон, та російські ракети ледь не щодня продовжують падати на голови мирних жителів. Чому ж тоді путіну відмовлятися від такої стратегії, навіть якщо російські війська і покинуть територію України? Більш того, "членство після війни" — навпаки "мотивуватиме" росію до масштабного ракетного терору, щоб це "після війни" (а відповідно, і членство в Альянсі) для України ніколи не настало.

Втім, Володимир Огризко дивиться на ситуацію трохи оптимістичніше.

"Якщо наша територія звільнена, ворог залишив українську землю, це буде значити, що ми відновили свою територіальну цілісність. В цей момент, оскільки мета визвольної війни виконана, тепер Україну можна запросити до НАТО. І в той момент, коли країни НАТО візьмуть нас під свою парасольку, обстріли припиняться. Це буде означати для росії, що вони стріляють не по Україні, а стріляють по країні, що під парасолькою НАТО. В цьому і сенс: коли ми в "сірій" зоні, путін буде нас обстрілювати навіть після того, як російські війська будуть вигнані з української землі. А якщо ми матимемо відповідні гарантії недоторканості, тоді Путін і зупиниться", — резюмував Огризко.

Гарантії безпеки

Якщо чітку відповідь на запитання "коли?" Україна з Вільнюса не привезе, то привезе бодай щось? Союзники обіцяють, що це можуть бути "особливі" гарантії безпеки саме для України. Про такі "відчутні та надійні" гарантії безпеки, наприклад, за ізраїльським сценарієм казав президент Франції Еммануель Макрон та лідер Польщі Анджей Дуда.

Так званий ізраїльський сценарій, це фінансова допомога та допомога озброєнням. Тобто все те, що Україна має і зараз, але як "добра воля" союзників.

"Сьогодні є рішення про військову допомогу країні, але це рішення наших партнерів, це не гарантована допомога. Ми не можемо її вимагати. Тому у Вільнюсі може бути рішення про гарантовані обсяги такої допомоги до того моменту, поки йде війна", — пояснює Ігар Тишкевіч.

"Ми можемо очікувати від Заходу довгострокових зобов’язань щодо підтримки України в різних сферах, наприклад, допомога бюджету, більшість якого йде на потреби армії. Крім того, сподіваюся, буде допомога у розбудові українського оборонно-промислового комплексу, адже нам потрібні снаряди, патрони та інші боєприпаси, а Захід не перейшов на той режим випуску боєприпасів, якби їм самим загрожувала небезпека, — коментує Хара. – Третій момент – постачання високотехнологічного озброєння. Очевидно, що наш Генштаб має візію, скільки саме зброї нам необхідно, щоб захищати себе в майбутньому, і на основі цього бачення наші західні партнери можуть взяти на себе юридичні зобов’язання впродовж умовно 10 років підтримувати нас, надаючи ці ресурси. Це реально, що ми можемо отримати. Грубо кажучи, юридично оформити "Рамштайн" і чітко показати, яка країна, за який сектор оборони України відповідає".

"Виходячи з розвитку подій, перше, і найважливіше – довготривала програма співпраці та підтримки України фінансами, боєприпасами, озброєнням і військовою технікою. Тут можна говорити про 3-5-річну програму підтримки", — підкреслює Безсмертний.

Однак, коли звучить словосполучення "гарантії безпеки", уявляється щось відчутніше, аніж гроші й озброєння. Стаття 5 договору Північноатлантичного альянсу, в якій напад на одного учасника НАТО розцінюється як напад на всіх його членів – це залізобетонні гарантії безпеки. Військові бази США в Японії – також фундаментальні гарантії безпеки. Якщо НАТО вагається надавати Україні свої гарантії, побоюючись прямої конфронтації з рф, то гроші і зброя – радше гарантії допомоги, а не безпеки. Тому розраховувати у Вільнюсі на революційну безпекову угоду, яка є, наприклад, між Японією та США, за словами експертів, не варто.

"Я скептично ставлюся до формулювання "гарантії безпеки", якщо вони не передбачають, що військові інших країн доєднаються до захисту іншої держави. Пам’ятаєте, ми просили закрити небо? А нам відповідали, що це означатиме зіткнення НАТО з росією і це була б ескалація з використанням ядерної зброї. Зараз Байден каже, що застосування росією ядерної зброї реальне. Відповідно, ядерне стримування, яке використовує росія – спрацьовує. Тому США і не поспішатимуть взяти на себе такі зобов’язання, тим паче, коли значні території України окуповані", — резюмував Олександр Хара.