Забивали до смерті та заливали дороги кров’ю: що херсонці згадують про російську окупацію (репортаж)

Звільнений Херсон потроху оговтується від болю, спричиненого восьмимісячною окупацією росіянами. Місто загоює рани після катувань, побиттів та обіцянок бути з росією "назавжди". Зараз в Херсоні є проблеми з водою, теплом та їжею, але люди щасливі, що Україна тут перемогла. Детальніше в репортажі зі звільненого міста.

Під’їзди до Херсону досі залишаються дуже небезпечними: усюди розкидані міни, які при відходах залишали по собі російські солдати. Нещодавно на таких мінах вже підірвались і сапери, і цивільні. А подекуди і тварини. Дорогою на селище Чкалове Херсонської області бачимо трьох мертвих корів: їх вбило осколками. Місцеві кажуть, що такі випадки зараз, на жаль, не рідкість.

Росіяни, як і в інших окупованих містах і околицях мінували все: тіла людей, предмети, машини, техніку, території, і навіть закладали міни в ями на дорогах, щоб на них підривалися наші військові.

"Херсонщина — найбільш складна, об’єми роботи тут найбільші. Масованість і щільність замінування кардинально відрізняється від Харківщини. Сапери та піротехніки зараз працюють цілодобово, адже кількість робототехніки в нас недостатня", — каже виданню заступниця міністра внутрішніх справ Мері Акопян.

Саме через ці проблеми, в місті не можуть повноцінно почати відновлення роботи комунальних служб, тому Херсон ще декілька тижнів буде без води, світла та опалення.

Але від 11 листопада — дня, коли звільнили місто, люди попри все, тут святкують так, ніби в них кожного дня Новий рік.

Перше, що кидається в око після декількох хвилин знаходження в місті: кількість українських прапорів. Люди ховали їх хто де: під землею, вдома під підлогою, у шпаринах та в деревах. Декому навіть вдавалось ховати зброю, попри велику небезпеку. Чекаючи наступу української армії, люди були готові відбивати місто зсередини. Тепер, зустрічаючи військових, поліцію, журналістів, херсонці вигукують "Слава Україні", співають українській гімн, прикладаючи руку до серця, махають і кричать, як вони раді знову бути з Україною.

Але на вулицях багато де ще можна побачити і російську символіку, відчувається, що росіяни планували бути тут довго, адже по всьому місту розвішували свої бігборди. На них пропозиції отримати російський паспорт, патетичні заяви, що росія з Херсоном назавжди, обіцянки безкоштовної російської медицини. Але, цікаво, що люди на цих бігбордах в українських вишиванках.

Діти "ловлять орків"

В місті ще є проблеми з їжею, подекуди в магазинах можна побачити лише російські товари — липецькі сухарі та солодкі напої. Люди справляються з цим як можуть: хтось вже отримує гуманітарку, з інших міст привозять і роздають безкоштовно хліб, в центрі міста готують бургери просто на відкритому вогні. Місцеві підходять до мене і кажуть, шо в них в кишенях лише пару гривень.

"Коли тут почали ходити рублі, багато хто не хотів їх отримувати, а купити їжу за гривні було майже неможливо, виживали як могли, в когось запаси, десь підгодовували. Зараз в мене пустий гаманець",- розповідає мені місцева Ірина, і запитує, чи немає в мене чогось поїсти. Такі ж питання задають і місцеві діти. Вони з голови до ніг обвішані українською символікою, ходять з шевронами та розповідають, що допомагають місцевій поліції "ловити орків", але майже не мають їжі.

Одинадцятирічний Вова каже, що вони з друзями чинили свій спротив: кричали росіянам "Слава Україні" і коли ті починали гнатись за ними — втікали.

"Коли ми бігли від них, то продовжували вигукувати це і ще показували середній палець",- з усмішкою каже хлопчик. Робив він це не просто так. Хлопчик жив неподалік однієї з катівень, яку в місті облаштували росіяни. Загалом станом на зараз правоохоронці нарахували чотири таких катівні і 13 місць тимчасового позбавлення волі.

"Я чув крики людей. Бачив, як їх забирали. Я трішки боявся, намагався це якось забути і не звертати на таке уваги. А якось ми з друзями пішли на дніпровський ринок і бачили, як вони з магазину забрали багато людей. Я спитав, а шо вони зробити, а ті мені відповіли, що вони були за Україну і включили українську "нацистську пісню",- продовжує Вова.

Порахувати, скільки всього людей було забрано в катівні наразі неможливо, але, як кажуть в місцевій поліції, це десятки, якщо не сотні. Зазвичай, окупанти забирали людей за проукраїнську позицію, символіку, за партизанську діяльність, а жінок для зґвалтувань. Вони утримували їх в холодних підвалах та підземеллях місцевого СІЗО, застосовували фізичні та психологічні тортури, схиляли до співробітництва.

Ночами чули, як полонені виють від болю

Один з тих, кому дісталось — місцевий активіст та колишній учасник бойових дій Максим, який вів партизанську діяльність в місті. Його забрали 15 березня і тримали у підвалі. У полоні він провів три тижні.

"Наскільки я зрозумів, це були підрозділи ФСБ, які працювали в Херсоні. Їхнє завдання було знищити рух опору в місті, співпрацю з нашими спецслужбами та розвідкою. Але в нас все місто фактично чинило опір. Херсонці ховали прапори та чекали, коли вони з ними зможуть вийти на вулицю. Ми пошепки співали наші пісні. Лише 11 листопада ми зрозуміли, що можемо співати вголос, вільно спілкуватись українською, ходити з українською символікою. На початку березня росіяни відчували себе тут господарями, думали, що їх тут чекають, внушали, що вони тут назавжди. Вони на початку більш-менш лайтово поводились з полоненими, порівняно з останніми місяцями. Тут були постійні крики, людей забивали до смерті. Коли не катували, то під впливом алкоголю заходили до камер і били. Я чув через стіни як в камерах гвалтували жінок",- розповідає "Телеграфу" Максим.

Каже, що відпустили його тому, що вдалось переконати росіян, що він не має відношення до військових підрозділів. За його словами, в Херсоні також було багато колаборантів, але здебільшого, місто опиралось навалі росіян.

"24 лютого ввечері Херсон покинули майже всі силовики. На околицях залишились підрозділи ЗСУ, які відбивали наступ ворога. Ввечері тут вже не було управлінь Служби безпеки, Нацгвардії, поліції",- зазначає Максим.

Ще одна місцева Ірина Миколаївна жила по сусідству з однією з катівень і чула, як там знущались над людьми.

"Вони застосовували електричний струм, дуже сильно били, відбивали нирки, легені. Мертвих людей ночами вивозили на машинах в невідомому напрямку. З деякими людьми взагалі незрозуміло, що тут сталось. Для того, щоб залякувати людей, вони заливали дороги кров’ю, яка залишалась після їхніх побиттів. Ночами було чутно крики людей, тому що вони спеціально били вночі. Адже вдень ще були інші звуки. А вночі ми всі чули, як полонені вили від болю. Це все було як жахливий сон, постійне відчуття небезпеки. Намагались якось прилаштуватися до цих умов, але це було неможливо. Я зі сльозами чекала Україну", — каже жінка.

Саме приміщення катівні схоже на сміттєве звалище: десь ще можна побачити залишки крові, на підлозі валяються розірвані книжки, засоби жіночої гігієни, заплямовані кров’ю дитячі та жіночі речі, їжа та молотки. На стінах написи присвячені путіну та шойгу, а ще заклики "слава росіі" та Володимиру Зеленському "Зеля, мы идём". В одному з підвальних приміщень можна побачити награбовані скарби росіян: холодильники, унітази та пральні машинки, які, судячи з усього, рашисти не встигли забрати з собою. Правоохоронці кажуть, що тільки почали оглядати територію та не розуміють, які знахідки ще там виявлять.

Людей інколи забирали просто з вулиць, якщо вони були схожі на працівників поліції. Один такий чоловік підходить до мене біля місцевого відділку поліції і розповідає про свої катування, а потім показує сліди на руках, ногах і спині.

"Деякі колаборанти мали на мене "зуб", тому вони здали мене росіянам. Сказали, що мене треба перевірити. Мене просто ламали. Чотири ребра зламано з правого боку, три з лівого. В мене після їхніх побиттів почала гнити нога. Потім відпустили і через деякий час взяли знову. Четверо діб тримали у в’язниці, били струмом, в мене опіки на спині до сих пір. Я по сусідству постійно чув крики — дівчат вбивали, гвалтували, ламали чоловіків", — розповідає місцевий Василій.

Перед відходом з міста з тюрем також випустили близько 400 людей. 200 людей, за словами Мері Акопян, вже знайдено, інших оголошено в розшук по всій країні. За попередніми даними, з Херсону на окуповані території також було вивезено щонайменше 68 дітей. Сотні людей зникли безвісти.

Розповідають, що вони викрадали людей, дітей і просили за них викуп. "В одного чоловіка так викрали дитину, йому довелось продати дім, щоб викупити її",- розповідають військові.

В школах запроваджували російську програму, тих, хто не погоджувався працювати за новими правилами — виганяли.

І попри пережиті жахи, в місті відчувається присмак перемоги. Місцевих вже не лякають вибухи, попри те, що навіть під час нашого перебування в центрі міста одну людину вбило касетними снарядами. Херсонці кажуть, що нарешті можуть посміхатись і виходять на центральну площу святкувати вже цілий тиждень.

"Люди до того переважно ховались, вулиці були пусті, а перед відходом, вони ще й оголосили евакуацію на росію. На телефони кожного дня приходили до 50 повідомлень з закликом евакуюватись, дзвонили і казали брати з собою валізу не більше 50 кілограм, гроші, документи і до побачення. Були люди, які не витримали і поїхали. Думали, що з нами буде те саме що з Маріуполем",- каже місцева вчителька Ганна Леонідівна.

Не менші жахи пережили і навколишні селища: славнозвісна Чорнобаївка, Чарівне, Чкалове. "Дев’ять місяців ми прожили в страшній окупації. Перші росіяни до нас заїхали 6 березня. Росіяни тут займались мародерством, одному чоловіку в хату підкинули гранату, били, до 10 ранку спали, потім їхали в магазини, купляли алкоголь, і ввечері повертались, стріляли, танцювали, не було продуктів, води не було і немає досі. Вони казали, що ми вже громадяни рф і треба їхати в Нову Каховку отримувати російський паспорт",- каже староста села Інна.

Були в селі свої герої. Місцевий чоловік, який побажав залишитись анонімним, здавав координати росіян для того, щоб ЗСУ вдарили по ним HIMARS.

"Передавав це через сина, а він вже солдатам. Потім мене вирахували, прийшли били прикладом",- каже чоловік.

Зараз селище, як і Херсон потроху повертається до життя і вчиться заново будувати майбутнє — вже без росіі, яка приходила сюди "назавжди".