"Тільки ми можемо під час війни боротись за Експо і викидати москву": Роман Григоришин про іміджевий контрудар Одеси

Попри наслідки російської агресії і плани кремля атакувати Одесу, перлина українського півдня продовжує стійко триматися і наносити болючі контрудари по рф.

Так, наприкінці минулого року Одесі вдалося вибити москву з short list міст, які борються за право провести престижну міжнародну виставку Експо 2030. Таким чином, подія світового масштабу і надзвичайного значення може вперше за 200 років пройти у Східній Європі, в Україні.

Про підготовку Одеси і країни до виставки, інших конкурентів та шанси отримати право проведення виставки "Телеграф" поговорив із заступником голови Одеської обласної державної адміністрації Романом Григоришиним.

Пропонуємо вашій увазі першу частину інтерв`ю з Романом Григоришиним.

"Ми не маємо права на сьогодні сказати: "Ні, ми не думаємо про майбутнє"

— Минулого року Одеса залишилася без однієї зі своїх візитівок — міжнародного кінофестивалю. Також ми пам'ятаємо про долю фіналу Євробачення-2023, який мав проходити в Україні. Тож наскільки з огляду на війну доречно говорити про нові міжнародні події в Україні та Одесі, зокрема про EXPO 2030?

— Почну з того, що все те, що зараз відбувається, робиться заради майбутнього. ЗСУ, народ, нація, борються за самоідентифікацію, за те, що показують усьому світу, що ми не частина Російської імперії, а ми — українці, ми окрема нація зі своєю самоідентифікацією. І люди, які загинули, які втратили своїх близьких, фактично принесли цю жертву заради майбутнього наших поколінь.

Експо — це також про майбутнє. Про майбутнє Одеси і України. Мені здається, ми не маємо права на сьогодні сказати: "Ні, ми не думаємо про майбутнє". Ми сьогодні займаємось важливими речами. У кожного свій фронт і він на своєму місці бореться за хороше безпечне майбутнє для своїх дітей та майбутніх поколінь.

Це хороша паралель з Одеським кінофестивалем, яка говорить про те, що Одеса до війни була певною мірою центром великих подій. Міжнародний фестиваль є тому яскравим підтвердженням. З іншого боку є ще один такий нюанс: Одеса, на жаль, ніколи великі події не отримувала. Двічі Євробачення відбувалось в Києві, Євро-2012 пройшло повз Одесу, і це зумовлено цілим рядом чинників. Тому що зазвичай в Києві ставляться до Одеси як до самодостатньої територіальної одиниці, в якої є порти, митниця, море, є своя історія, мультинаціональна культура, тобто вона, мовляв, самодостатня. І Одеса через такий підхід, на жаль, була обділена міжнародними великими подіями.

Однак у 2021 році таку ситуацію виправили: і уряд, і президент повірили в нас та надали шанс Одесі, щоб подати заявку на проведення Експо 2030. Без перебільшення цей крок — колосальний шанс для міста і для всієї країни.

— Як за вашою оцінкою війна загалом позначилась на внутрішньому виставковому ринку, наскільки він "просів" і як швидко після війни він зможе відновитися?

— Я б хотів відзначити, що виставковий ринок не був гарно розвинений в Україні. Як мінімум не так, як міг би. Ми займаємо топпозиції по експорту, але натомість говорити, що в Україні відбувається галузева виставка міжнародного значення, хоча б європейського, то такого ще не було.

В Одесі взагалі з цим важко, у місті навіть немає виставкового комплексу. І це біда, яку Експо 2030 зможе вирішити. Що стосується загалом ринку після війни, мені здається, що тут загальна ситуація економічна, буде індикатором. Взагалі все, що буде відбуватись з економікою після війни, буде визначати долю всіх ринків, не тільки виставкових. Але моє особисте переконання і мій особистий прогноз полягає у тому, що після нашої перемоги буде дуже велика мода у світі на українське. Ми вже здобули бренд незламної нації.

Я кожен день проводжу зустрічі з дипломатами, і міжнародними партнерами, а вони зазвичай кажуть: "You are crazy nation". Тобто тільки ми можемо під час війни й обстрілів писати презентації, боротись за Експо, викидати москву з цього процесу. Це якісь неймовірні речі! Мені здається, що буде колосальний економічний хайп навколо України, країна колосально відкриється для світу, для світових капіталів, і це буде, відповідно, як похідна, яка інтерпретуватиметься на всі галузі. В тому числі на виставковий бізнес.

А якщо в листопаді ми отримаємо право на проведення Експо 2030, то мені здається це буде супер імпульсом для цієї сфери. Ми плануємо якраз в цій частині комунікувати з вітчизняною Асоціацією виставкового бізнесу, плануємо з ними співпрацю, щоб обговорити взагалі подальшу долю ринку. Але очікуємо, що це відбудеться вже ближче до рішення щодо проєкту Експо 2030.

"У нас повинен бути аргумент, що війна не триватиме ще 3-5 років"

— У листопаді 2023 року відбудеться голосування за країну, яка прийме Міжнародну виставку EXPO 2030. У голосуванні візьмуть участь 170 країн-членів Міжнародного бюро виставок. Це означає, що у нас залишилося менше року, щоб заручитися підтримкою щонайменше 86 країн. Як це зробити та за рахунок чого Україна може переконати більшість держав для позитивного голосування?

— Тут важливо розуміти принцип прийняття рішень. Воно ухвалюється в міжнародному бюро, яке є міжнародною організацією в системі ООН і у складі якої перебуває 171 країна-член. У кожної країни є спецпредставник. Дуже часто цей спецпредставник — посол цієї конкретної країни у Франції (тому що саме там знаходиться штаб-квартира). Як правило, спершу приймається рішення в кожній державі окремо шляхом директиви Міністерства закордонних справ своєму послу чи представнику міжнародного бюро з рейтингом-листом, як голосувати на першому, другому, третьому голосуванні. Тому можна сказати, що це — геополітичне голосування, а не люди, які віддають свої голоси по sms, як на Євробаченні.

Також зазначу, що голосують не якісь функціонери, як відбувається в УЄФА чи ФІФА. Повторюсь, це геополітичне рішення. Тому від геополітичної ситуації, від ситуації з військовою складовою, взагалі з Україною, з її підтримкою у світі, буде дуже сильно залежати наш шанс під час ухвалення остаточного рішення.

Тобто буде залежати дуже сильно від ситуації станом на листопад. Іншими словами, якщо ми переможемо до кінця осені, цей фактор, звісно, впливатиме на результати голосування.

Я сподіваюсь на капітуляцію росії. І тоді темою номер один у міжнародному середовищі буде "план Маршала" по відбудові та відновленні України. Очевидно, якщо ми попадемо в цей період з голосуванням щодо EXPO 2030, то дуже важко буде конкурентам перебити цей хайп. Якщо ж ситуація буде така, як сьогодні, наприклад, не дай Боже (тобто якась така в’язка, незрозуміла, без перспектив), то нам буде важко переконати світ. У нас повинен бути якийсь аргумент, що війна не буде тривати ще, скажімо, три-п’ять років. Адже, наприклад, якби ми у 2023 році виграли право на проведення виставки, а у 2024 р. вже почали проєктувати, то у 2025-2026 рр. ми б розпочали будівництво. Таким чином для міжнародної спільноти треба дати чітке розуміння, що ми почнемо будівництво. Але зараз в Україні війна, що грає в мінус проти нас.

— Які є способи протидіяти цьому мінусу окрім військових чинників?

— На сьогодні ми в тісній комунікації з МЗС. Абсолютно всі наші дипломати й посли за кордоном отримали відповідні документи, інструкції, вони пропрацьовують позицію з державами, де вони працюють і базуються. Вони працюють, погоджуючи позицію, і ми на кінець цього місяця вийдемо з попереднім розумінням, хто нас вже підтримує, де є простір для маневру для переговорів, а де нам немає сенсу витрачати свій час.

Інакше кажучи, це дипломатична історія, яка посилюється певними активностями. Так, ми запустимо в цьому місяці дуже цікаву міжнародну кампанію з командою Андрія Федоріва і Ярославою Гресь. Це тільки одна частина, лише один інструмент, який ми можемо використовувати. Зараз дана тема обговорюється. Маю на увазі спеціальну дипломатичну місію України, яка поїде в турне по країнах, де ми можемо добрати голоси, щоб виявити повагу, провести безпосередні прямі переговори з урядами цих країн для того, щоб переконати їх.

— Які головні конкуренти у нас і яка ступінь їхньої готовності приймати виставку?

— У нас три конкуренти — Рим (Італія), Пусан (Південна Корея) та Ер-Ріяд (Саудівська Аравія). Є ряд чинників, які грають не дуже на користь і Італії, і Південній Кореї. В Італії Експо було у 2015 році. Відтак італійцям дуже важко буде переконати, що прямо через 15 років їм треба знову проводити Експо. Все-таки історія з міжнародною виставкою, як з Олімпіадою. Вона повинна "подорожувати" і залучати різні нації на різних континентах.

У Південної Кореї, я б сказав, складніша ситуація. По-перше, за період незалежності України з 1991 р. у них двічі проводили Експо, а по-друге, у 2025-му відбудеться Експо в Японії, прямо поруч у сусідній країні. Коли ми спілкуємося з міжнародними партнерами та дипломатами, вони також погоджуються з цим аргументом. Тобто ця виставка повинна "подорожувати", тож було б правильно, щоб кожен цикл — кожні п’ять років — змінювався континент.

Найважчим і найсерйознішим конкурентом ми вважаємо Саудівську Аравію. В першу чергу через їхню ресурсну спроможність. Можна сказати, що там це, як мрія вищого керівництва Саудівської Аравії провести EXPO 2030. Для них це фінальна точка, і є навіть ціла стратегія Vision 2030. В СА — 15-літня стратегія, яку вони запустили у 2015 р., і за їхніми переконаннями, EXPO 2030 має відбутися саме в них. Тому ця країна для нас серйозний конкурент.

Звісно, з іншого боку проти них грає історія. Наприклад, що у 2021 р. була виставка у Дубаї. Проти них також грає кейс, до якого приходить світове співтовариство, що можливо досить вже "продавати" великі події в арабський світ. Так, араби все роблять на рівні, але цей олімпійський принцип мультикультурності втрачається. Ти можеш просто "купити" подію. Очевидно, що це неправильно, і низка країн може проти цього бунтувати. Саме тому в даному питанні має бути баланс. Але все одно ми вважаємо, що зараз для нас вони найсильніші конкуренти.

"Одеса може бути крутим логістичним ланцюжком"

— Для чого взагалі Україні боротися за проведення Експо?

— Для України, по-перше, це колосальна можливість залучення ресурсів; по-друге, — колосальна іміджева можливість і надзвичайна символічна подія. Я поясню, що маю на увазі на такому прикладі: зараз ми знаходимося наче на передовій зі сторони добра, борючись проти зла. Тобто так сприймається Україна у цивілізованому світі, і ми такі могутні та незламні стримуємо це зло, щоб воно не поширювалося далі. Ми платимо високу ціну.

Як я вже казав вище, у світі зараз обговорюються плани відновлення України та участь у цьому відновленні усього цивілізованого світу. Відтак було б дуже логічно, очевидною історією, коли ми на стороні добра перемагаємо, а потім цивілізований світ об'єднується і кожен гравець потрохи нам допомагає в якісь своїй частині. Хтось візьме опіку над якимсь українським регіоном, якесь місто відбудовують, а потім до України в Одесу, як до символу незламності, весь світ приїжджає в 2030 році. І побачить відновлену, перебудовану Україну.

Це буде як прецедент, як наявний факт перемоги демократії, добра, правильних цінностей над злом. Це демонстрація єднання усіх зусиль навколо країни, в якої біда. Такий підхід буде хорошою демонстрацією для всіх інших країн світу, що вам треба бути в демократичному таборі (в правильному таборі), думати про права людини, розвиток особистості, забезпечення прав громадян тощо. Тоді ж, якщо у вас не дай Боже буде біда зі злом, ми так само об’єднаємось навколо вас.

Врешті, це символічна історія, яка нам дасть неймовірний економічний поштовх. Ми ж розуміємо, що підготовка до EXPO — п’ять років будівництва, додаткові робочі місця, перебудова інфраструктури, логістики, з’єднання всередині України регіонів з Одесою та Одеси з Європою. Тому що, будьмо відвертими, таке з’єднання не найкраще на сьогодні.

Одеса може бути крутим логістичним ланцюжком. Ми звикли, що традиційно у нас зв’язок з Європою — через Західну Україну. Однак не забуваймо, в Одесі теж є зв’язок з Європою через Дунай. Тобто це ж можна вибудувати, налаштувати ці перспективні транспортні коридори. Окрім того, цей логістичний маршрут як туристичний може принести величезний поштовх як для південного регіону, так і загалом для України.

Продовження інтерв'ю з Григоришиним читайте незабаром.