Зеленський повернувся з США з порожніми руками: в National Interest вийшла розгромна стаття про зустріч з Байденом

1 вересня нарешті відбулася зустріч президента України Володимира Зеленського і президента США Джо Байдена. Всі українські ЗМІ пильно стежили за цією подією.

У своїй нещодавній статті "Зеленський пішов із зустрічі у Вашингтоні майже з порожніми руками" Марк Епіскопос, репортер з національної безпеки журналу "National Interest", аналізує результати цієї зустрічі на вищому рівні і ділиться своєю оцінкою цієї події. "Телеграф" пропонує вам ознайомитися з її перекладом.

Президент України Володимир Зеленський нарешті домігся своєї довгоочікуваної зустрічі з президентом Байденом, але як же тепер використати її з максимальною вигодою?

Фінансова допомога

Зеленський прибув в Білий дім в середу, 1 вересня, для своєї першої особистої зустрічі з Джо Байденом. Саміт супроводжувався черговим раундом фінансової допомоги США Україні. Ця фінансова допомога включала в себе пакет допомоги в сфері безпеки в розмірі 60 млн доларів, з яких 45 млн доларів надані у вигляді гуманітарної допомоги і 12,8 млн доларів у вигляді "допомоги в зв’язку з Covid". Але ці цифри навряд чи когось можуть вразити в контексті попередньої допомоги США Україні, коли починаючи з 2014 року тільки на військові потреби України було виділено 2,5 млрд доларів.

Зеленський відправився до Вашингтона не для того, щоб отримати додаткові субсидії, які його уряд, імовірно, отримав би в будь-якому випадку, а для пом’якшення напруженості, яка накопичувалася в стосунках між Вашингтоном і Києвом і досягла свого піку під час саміту Байдена і Путіна в Женеві.

Завдання президента Зеленського

Перед Зеленським стояли три головні політичні завдання:

1. Домогтися прогресу в розробці дорожньої карти для вступу України в НАТО;
2. Переконати Вашингтон приєднатися або, принаймні, взяти активну участь в Нормандському форматі держав, які ведуть переговори про припинення триваючого конфлікту на Донбасі;
3. Домогтися від адміністрації Байдена значущих поступок у зв’язку з неминучим завершенням будівництва газопроводу "Північний потік — 2".

Він полетів до Києва, не досягнувши жодної з цих цілей.

Що стосується НАТО

Український президент не отримав однозначної відповіді "так" або "ні" щодо членства України в НАТО. Раніше в своєму інтерв’ю він говорив журналістам про те, що буде домагатися відповіді від західних лідерів. Замість цього прес-секретар Білого дому Джен Псакі підтвердила давно усталену позицію адміністрації Байдена. "Двері в НАТО залишаються відкритими для претендентів", — сказала вона, — "але є кроки, які такі країни-кандидати, як Україна, мають зробити, щоб відповідати стандартам членства в НАТО". Це та ж позиція, яку зайняв держсекретар Ентоні Блінкен під час його візиту до Києва цього літа, а до цього — безліч офіційних осіб США. Зеленський стверджував, що Байден "особисто підтримує" амбіції України щодо НАТО, але, не дивлячись на його спроби представити результати зустрічі як ознаки прогресу в забезпеченні дорожньої карти, немає ніяких ознак того, що Білий дім взагалі змінив свої погляди на це питання.

Мінські угоди

Київ протягом багатьох років намагався переконати Вашингтон взяти безпосередню участь в Нормандські форматі — групі, яка в даний час включає в себе представників Німеччини, Росії, України і Франції, які працюють над пошуком рішення для припинення війни на Донбасі. Ці зусилля частково є наслідком гострого невдоволення Києва Мінським протоколом, мирною угодою, яка визначає шлях реінтеграції сепаратистських східних Донецькій і Луганській Народних Республік назад в Україну. Високопоставлені українські чиновники наполягали на неможливості виконання частин Мінського угоди в тому вигляді, в якому вони зараз написані, а сам Зеленський раніше в цьому році заявив, що "деякі пункти [Мінська] мають бути оновлені".

Деякі в Києві виходять із припущення, що більш активна участь Вашингтона в Нормандському форматі може стимулювати перегляд Мінських угод або навіть спровокувати появу паралельного формату. Але Білий дім постійно відхиляв будь-які такі запрошення, і недавній візит Зеленського не став винятком. Зеленський повідомив журналістам, що запропонував "США представництво на рівні президента" в мирному процесі на Донбасі. "США розглянуть мою пропозицію, тому що я не повідомляв цих деталі, і я не обговорював ці деталі до моєї зустрічі з Джо Байденом", — сказав він. На питання спантеличеного журналіста, чи говорить він про альтернативу нормандського формату, Зеленський загадково відповів: "якийсь формат". Зауваження Зеленського посіяли повсюдне замішання навіть в Києві: український консультант з питань зовнішньої політики Олександр Країв сказав Бі-Бі-Сі: "Я його не зрозумів. В експертних колах ніхто не знає, про що йде мова". Країв додав, що ні МЗС України, ні Офіс президента не уточнюють коментарі Зеленського.

Північний потік-2

Вашингтон і Київ опублікували спільну заяву, в якій стверджується, що обидві сторони "продовжують виступати проти "Північного потоку-2", який ми [США і Україна] розглядаємо як загрозу європейській енергетичній безпеці", але — за станом на кінець серпня 2021 року — трубопровід практично завершено і знаходиться на порозі запуску. На даному етапі опір Вашингтона проекту виглядає скоріше символічним, ніж практичним. Сама адміністрація Байдена в травні 2021 року своїм рішенням про скасування санкцій щодо компанії, яка контролює будівництво проекту, визнала, що Вашингтон мало що може зробити, щоб зупинити трубопровід. "Уряди США і України підтримують зусилля щодо збільшення потужності для поставок газу в Україну з диверсифікованих джерел", — йдеться в заяві. Це теж більше схоже на заяву про переваги, ніж на заяву про конкретні політичні наміри.

Авторитарний поворот і геополітичні ризики

Саміт, таким чином, був вправою в тих же стандартних тезах для розмов і порожніх запевнень, які регулювали відносини між США і Україною після революції Євромайдану 2014 року. Два лідери вітали глобальну справу демократії, все більш порожню екзальтацію в світлі авторитарного повороту Зеленського у себе вдома. Вони закликали до припинення війни на Донбасі, але Мінські угоди не стали ближче до свого виконання вже після стількох років. Незважаючи на загадкові повідомлення Зеленського, енергійна протидія з боку Росії практично зводить нанівець перспективи життєздатної альтернативи Мінському формату. Адміністрація Байдена зі зрозумілих причин не бажає приймати Україну в НАТО, з огляду на величезні геополітичні ризики, пов’язані з цим, але й не має політичної волі, щоб заявити про це прямо, і, таким чином, продовжує затягувати вирішення питання під приводом непрозорих вимог внутрішньої реформи.

На відміну від минулих взаємодій на державному рівні між українськими та американськими офіційними особами, на саміті Зеленського-Байдена не вистачало того, в чому двосторонні відносини зараз потребують більше, ніж будь-коли: політичного змісту і стратегічної ясності. Наполегливе прагнення адміністрації виключити екзистенційні питання, які стоять перед відносинами США та України, ризикує послати невірні політичні сигнали як Києву, так і Москві, заплутуючи і без того складний мирний процес на Донбасі і підвищуючи ймовірність військових прорахунків з потенційно катастрофічними наслідками.