3 червня 2022 року — 100 днів з моменту початку повномасштабного вторгнення військ рф в Україну. Видання "Телеграф" закликає світ допомогти зупинити Кремль — санкціями, озброєнням для ЗСУ, будь-якою іншою допомогою
Рівно 100 днів тому рф відкрито вторглася на територію України і почала бомбити мирні міста. Війна, яку принесли російські окупанти, вже забрала життя сотень українців. Кожен, хто загинув у боях, під обстрілами або безпосередньо від рук військових зс рф — чиясь дитина, батько чи мати, друг і кохана людина. Сім’ї загиблих будуть нести пам’ять своїх близьких через все життя. "Телеграф" згадує, які історії стоять за сухими цифрами у щоденних зведеннях новин.
Степан Тарабалка
Військовий льотчик ЗСУ, Герой України. Простий сільський хлопчик із Івано-Франківської області з юних років мріяв стати пілотом. Біля штурвалу МіГ-29 він обороняв Україну з початку агресії рф на Донбасі в 2014 році. Майор загинув 13 березня у повітряному бою із супротивником під Житомиром. Українцю було лише 29 років. "Ти вирішив Героєм стати, а маму спитати?": це рядок із вірша, який присвятила загиблому синові мати Степана Тарабалки Наталія. Окрім батьків, у військового залишилися дружина та син. Посмертно Тарабалка нагороджений орденом "Золота Зірка" за захист повітряного простору, доблесть і відвагу.
Віталій та Алла Таран
Подружжя з Маріуполя вступило до лав полку "Азов" з перших днів його заснування. Їхній шлях починався з роботи на кухні, потім почали нести службу: вона — як діловод, а він — начальник фінансів. Сім’я крок за кроком будувала своє майбутнє, але все знищила війна. Чоловік і дружина намагалися бути поруч. Буквально за день до загибелі Віталія Алла під обстрілом прибігла відвідати пораненого коханого. 15 березня 36-річний Віталій загинув – на шпиталь росіяни скинули бомбу. Через три тижні, 8 травня, авіабомба рф вбила й Аллу, якій було 33 роки. Їхній 3-річний син Данило – тепер повна сирота.
Ольга Семидьянова
48-річна мати-героїня із Дніпропетровської області. Разом із чоловіком вони виховували 12 дітей: 6 із них народила Ольга, а ще 6 — згодом вирішили усиновити. Велика та дружна сім’я жила у Марганці, отримавши статус дитячого будинку сімейного типу. Чоловік Ольги від початку АТО пішов добровольцем. Пізніше на захист країни стала його дружина. Ольга рятувала на передовій поранених як бойовий медик. Свою справу вона продовжувала і після 24 лютого. 3 березня на рубежі Донецької та Запорізької областей жінка була поранена, і, на жаль, незабаром померла. Її сім’я продовжує відстоювати незалежність України: чоловік та син – у теробороні, ще один син – контрактник ЗСУ, одна дочка – доброволець, інша – у поліції. За життя Ользі вдалося застати першу онучку – Софію, яка народилася восени 2021 року.
Олександр Махов
36-річний військовий журналіст телеканалу "Україна 24", який пішов захищати країну на фронт із початку повномасштабного нападу рф. Уродженець Луганська на власні очі спостерігав, з чого починалася російська агресія проти України, яка переросла у відкритий напад. Махов висвітлював із гарячих точок, що відбувалося в зоні АТО\ООС. Він був єдиним журналістом на борту літака, який евакуював українців із Уханя на початку пандемії. Після 24 лютого Махов змінив інформаційний фронт на бойовий. На передовій Олександр зробив пропозицію своїй нареченій Анастасії, теж тележурналістці, щоправда, замість діамантів було кільце від гранати. Життя українського героя обірвалось 4 травня під Ізюмом Харківської області.
Поліна
Одна з понад 260 дітей, які загинули в Україні, починаючи з 24 лютого. Четверокласницю київської школи №24 вбили російські загарбники. На одній із вулиць столиці сім’ю з трьома дітьми розстріляла диверсійна ворожа група ще в перші дні великої війни, 26 лютого. На жаль, Поліна, її мама і тато загинули на місці. Брата та сестру Поліни госпіталізували медики. Війна забрала у них батьків і сестричку.
Єгор Середюк
Військовий льотчик, командир авіаційної ланки, капітан Збройних Сил України, який виріс у родині військових. За час великої війни на рахунку героя не менше 25 бойових вильотів і сотні, а то й тисячі врятованих життів. Єгор загинув 15 квітня поблизу Ізюму на Харківщині, коли повертався з бойового завдання. Льотчику було лише 26 років. Посмертно Середюку присвоєно звання "Герой України" та вручено орден "Золота Зірка". Але його 21-річна дружина Тетяна зізналася в одному з інтерв’ю, що жодні нагороди не повернуть їй коханого чоловіка, а доньці, котрій немає і року – дбайливого тата.
Наталія Луговська
51-річна психологиня полку "Азов", уродженка Львівщини. Її сина Юрія Луговського, бійця "Азова", чотири роки тому вбив ворожий снайпер на Донеччині. Після смерті Юрія жінка продовжила справу сина. Довгий час працювала у реабілітаційному центрі, допомагаючи пораненим бійцям. З 24 лютого залишалася поряд з азовцями у багатостраждальному Маріуполі. Внаслідок обстрілу росією заводу "Азовсталь" 3 травня Наталія загинула. Зять Наталі, чоловік її доньки Тетяни, теж загинув тут. Тетяна залишилася з трьома дітьми без чоловіка та рідної мами. Наймолодша дочка народилася вже після смерті її відважних тата і бабусі.
Любов Панченко
85-річна художниця, одна з шістдесятників, яка відстоювала українську культуру всупереч цензурним тискам СРСР і зазнала гонінь з боку КДБ. Повномасштабна війна застала її у місті Буча Київської області, яке окупували російські військові. Жінка не виходила з дому близько місяця. Доводилося голодувати. Любов Михайлівна не могла самостійно пересуватися, їй був потрібен постійний догляд. Після визволення Бучі жінку госпіталізували. На жаль, вона померла 30 квітня.
Олег Прудкий
Боксер із Черкас, двічі чемпіон України з боксу, призер міжнародних турнірів та учасник команди "Українські отамани", яку свого часу представляли Олександр Усік і Василь Ломаченко. Після завершення спортивної кар’єри Прудкий приєднався до поліцейського спецпідрозділу "КОРД", у його лавах і захищав країну з початку повномасштабної війни. Помер 22 травня під час виконання бойового завдання. В Олега залишилися дружина та двоє дочок.
Олександр Оксанченко
53-річний військовий льотчик першого класу, полковник ЗСУ, посмертно нагороджений званням Героя України. Український військовий "познайомився" з російською агресією ще у 2014 році, несучи службу на одному з аеродромів у Криму. Оксанченко не тільки залишився вірним Україні, а й продовжував захищати незалежність і суверенність своєї країни в період АТО. Льотчик славився вмінням виконувати найскладніші елементи найвищого пілотажу, а ще відзначився під час тріумфальних польотів на численних авіашоу. Герой загинув 25 лютого у повітряному бою. У нього залишилися дружина та дві доньки.
У 100-й день з дня повномасштабного вторгнення "Телеграф" вирішив продемонструвати, якою ціною вдається відбивати агресію Кремля. Більше історій читайте тут.