Шахова партія з Іллею Кивою — навіщо вітав Путіна, чому любить скандали і що думає про долю Криму та Донбасу

Щоб інтерв’ю вийшло незвичайним, ми провели його за шахівницею. Цитати політика максимально близькі до його слів, але якщо ви захочете переглянути розмову у форматі відео, то доскролльте до кінця матеріалу.

— Ілля Володимирович, добрий день! Дякую, що погодилися зі мною на інтерв’ю. Я вже розклав шахи.

— Ви розклали шахи, а я приготував зелений чай, щоб голова краще працювала.

— Добре, тоді приступимо?

— А чому ви чорними? Ви на темному боці?

— Ми можемо розіграти цю ситуацію. Беріть до рук дві фігури (різного кольору — ред.)

— Тоді обирайте.

— Оце мій колір.

— Тоді ви чорними. Я поки що наллю чай.

— Дякую. Перше питання, мабуть, буде після першого ходу. Прошу.

— Чесно кажучи, давно не боровся на подібному полі бою, але буде цікаво. Я більше ніж впевнений, що нам буде цікаво, поїхали.

— Чи давно ви грали в шахи і з ким із політиків вдавалося в цю гру пограти?

— Щиро хочу сказати — я давно грав у шахи. Напевне, всі мої знання у цій грі закінчилися ще у шкільному віці. Тоді це було справді цікавим, і на це був час. І тоді був такий час, коли було прийнято грати у розумні ігри. Добре, мій хід.

Про хайп

— Як ви ставитеся до такої уваги до вас? У вас образ серйозного, грубого мужчини, якщо можна сказати. Як ставитеся до того, що до вас постійно підходять з телефонами і щось запитують, чи фотографують?

— Почнемо з того, що ви це також робите. Ну давайте так, над цим образом я працював багато років. Багато це скільки? Три роки я вже офіційно перебуваю у політиці. Два роки я у Верховній Раді, і моїм завданням було підняти свою впізнаваність. А на чому будується політичний образ? Перше – піднімаєш впізнаваність, стаєш зрозумілим та впізнаваним для суспільства. Другим етапом ти цей вже відомий образ, впізнаване прізвище, наповнюєш змістом. Ось кілька років я саме цим хайпом піднімав свою впізнаваність, робив своє прізвище зрозумілим.

Наступним етапом, після підготовки основного процесу, ми це прізвище наповнюватимемо сенсом, а хайп мені потрібен був тільки для того, щоб мене знали. А як інакше? А інакше треба було б платити гроші, щоб залучати ЗМІ.

— Рекламу?

— Та що завгодно. Сьогодні все продається та купується. Все коштує грошей, і все має свою ціну. Допустимо, без цього хайпу, я був би вам цікавим? Ми об’єктивно говоримо. Ви насправді прийдете до мене лише у двох випадках: коли вам це буде вигідно і коли вам це буде вигідно. Просто вигода може бути різною — або фінансова, або вигода для вашого видання, популярність якого зросте від тих чи інших фотографій. Усе.

— Згоден з усім сказаним.

— Тоді історія дуже проста — ця фотографія чи ця особистість має викликати інтерес. Сьогодні такі правила у суспільстві, що людина викликає інтерес, на жаль, скандалами. От і все. Як ти досяг своєї впізнаваності — це вже друге питання.

— На вашу думку, чи може політик використовувати лайку заради хайпу, скандалів, щоб робити собі ім’я?

— Давайте так, її має бути мінімально. Потрібно чітко розуміти рівень, на якому ти маєш право або можливості її вживати. Чим ти вище піднімаєшся, тим діапазон твоїх дій стає все вужче й вужче. Ось це потрібно знати, вміти та розуміти межі дозволеного.

Зараз поясню. Те, що дозволено кандидату у народні депутати, не дозволено народному депутату. Те, що дозволено народному депутату, не дозволено вже міністру. Те, що дозволено міністру, не дозволено президентові. Це все ми маємо не просто відчувати, а знати. Цьому нас мають навчати. Звичайно десь, припустимо, для червоного слівця, для привернення великої уваги можга… Як народні депутати ми повинні відображати те електоральне поле, яке нас привело. За великим рахунком, я завжди говорив: розмовляйте зрозумілою мовою для людей, тих людей, які вас обрали.

Але є офіційний рівень. Є офіційні зустрічі, на яких не допустимі речі, які в принципі не помічаються в побуті. Тому, якщо ви запитаєте, чи допустимою є лайка у політиці — я вам хочу сказати, що політика багатогранна. Його в нормальному суспільстві в принципі не повинно бути взагалі, бо це, як мінімум, поганий тон. Моветон, розумієте? Коли ти в білій сорочці, коли ти в піджаку, і раптом з рота ллється лайка. Але, на жаль, ми говоримо про ідеальну модель суспільства, а живемо в зіпсованому світі зі знівеченою мораллю, тому тут допускаються сьогодні подібна поведінка та подібні речі.

— Навіщо пішли за званням кандидата наук ? Знали ж, що це теж приверне увагу, будуть скандали. Навіщо воно вам? Воно того вартувало?

- Гарне питання. Адже насправді моя наукова робота — це результат і етап моєї професійної діяльності, тих знань, які я раніше отримав, навчаючись в академії. Мало хто знає, я закінчив дві академії, причому одну з них із червоним дипломом. Перша академія – це Харківська Національна академія імені Ярослава Мудрого.

- Юридична.

- Так.

— Знаю про таку.

— Так її всі знають — це досить серйозний виш, я вважаю один із найкращих (у країні — ред.). Друга академія – це академія Міністерства внутрішніх справ. Плюс досвід роботи у правоохоронній структурі, який дав мені можливість за великим рахунком підготувати та реалізувати частину отриманих знань. Це перша історія.

Насправді, чим я займаюся? Я формую прізвище, яким згодом пишатимуться мої діти, що дасть їм можливість вирости у сильнішими, морально стійкими, вихованими людьми. Так було зі мною. Я ношу прізвище свого легендарного діда Киви Пилипа Денисовича, Героя Радянського Союзу. Ось він тут (показує на фото у кабінеті на стіні – ред.).

— Так, бачу.

— Це справді легендарна особистість, почесний громадянин Угорщини. І я пам’ятаю, який фундамент він поклав у процесі мого виховання лише своїм ім’ям. Це була не просто гордість, це було бажання відповідати цій людині. Те саме я хочу, щоб у моїх дітей було, тривала традиція прізвища, і була така ж можливість пишатися, носити гордо своє прізвище. Я до цього дуже серйозно ставлюся, тому постійно напрацьовую досвід. Коли я мав можливість реалізувати свої знання і втілити їх у наукову роботу — я це зробив, але я чудово розумів, який ажіотаж це викличе у суспільстві.

Давайте об’єктивно: протягом довгого часу чітко формується образ такої, знаєте, вузької, твердолобої, нахабної, самовпевненої, самозакоханої людини. Частково, свого часу це підхопили ЗМІ, частково цьому образу підіграє моя зовнішність. Подивіться на мене — яскрава широка щелепа, зламаний ніс, розбиті бровні дуги, лисий, міцний. Звичайно ж, дуже легко приклеїти будь-який ярлик: тупак, бик, що там ще зазвичай пишуть? За великим рахунком я не ламав конструкцію ЗМІ. Я накладав те, що ви "їсте" у прямому значенні цього слова. Ви виконували свою роботу, а я виконував свою роботу. Моя впізнаваність у суспільстві зростала.

Скажіть, чи ображатимуся я на "95 квартал", який зробив мене сьогодні об’єктом своєї сатири номер один? Ні. Вони лише грають мені на користь. Раніше за це гроші платили, а сьогодні все йде фактично безкоштовно. Подібний піар коштує мільйонів доларів, а я фактично на нулі зумів сформувати собі ім’я. А змістом, як ми вже казали, ми його наповнимо. Усе оцінюється за результатом.

Ось дивіться, можна без кінця базікати, але оцінювати все потрібно за результатом. За результатом я вам хочу сказати: так, до 44 років я досягнув певної позиції, яка дозволить мені її розвинути надалі. Повірте мені, прийде той момент, коли ми керуватимемо і відновлюватимемо, і відроджуватимемо цю країну. Ні, не сьогодні. Я знаю своє місце, знаю, що мені ще потрібно пройти, і скільки мені потрібно пройти. Я не відриваюся від землі, але я чудово розумію, що в мене ще щонайменше п’ятирічка попереду, яка згодом приведе мене до влади. А зараз іде обкатка, зараз ми тільки розпочали. Знаєте, з моменту мого попадання до Верховної Ради України закінчилася прелюдія, і розпочалися вже перші більш-менш усвідомлені кроки політика.

Так, мені теж потрібен був скандал. Так, тому там були маски джокера, тому "поправлення члену", тому псевдодзвінки до Жириновського. Вся ця чехарда, яка дозволяла мені знаходитися завжди на перших позиціях в інформаційному полі країни. Я вам наведу кілька невеликих прикладів. Для того, щоб Яценюка друкували і взагалі чули, що він каже, йому на це потрібно витрачати сотні тисяч доларів. На сьогоднішній день усе, що б я не говорив, воно все одно потрапить у ЗМІ. Ми можемо з вами поекспериментувати, я зараз напишу в Телеграм-каналі якусь нісенітницю, і ви це побачите буквально вже через 15-20 хвилин у провідних ЗМІ, і це транслюватимуть як позицію.

Відразу вони усміхаються, потім вони мовчки думають, а закінчиться все це тим, що всі притиснуть рано чи пізно вуха. Я це знаю та вмію це робити. Просто не можна зробити все одразу. Своїми меседжами я періодично вставляю як 25 кадр потрібну мені інформацію, яка тим чи іншим способом потихеньку лягає у свідомість людей. Теорія маленьких кроків.

Ось хто ще п’ять років тому знав Киву? Та взагалі ніхто. Ось об’єктивно. А сьогодні (у партії ОПЗЖ — ред.) це припустимо — Медведчук, Рабінович, Ківа. Два роки тому, коли я прийшов до партії "Опозиційна платформа — За життя", це був досить спірний для них проєкт. Давайте подивимося правді у вічі: учасник бойових дій, який воював на Донбасі, мав нагороди, і раптом приходить у фактично проросійську партію, як її називають сьогодні у суспільстві. І виступає з таким натиском за мир, за відновлення наших відносин. Дуже спірно.

Минуло два роки, і сьогодні моє прізвище нехай не на рівні, але дуже близьке до лідерів моєї партійної структури. Це позиція? Так. Це результат? Так. Це результат? Так, звісно, результат. Сьогодні, як і Кива без "Опозиційної платформи — "За життя", так і Опозиційна платформа без Киви вже не сприймається. Над цим потрібно було працювати, для цього й були потрібні в тому числі всі ці скандали. Ось тільки скандали ваші дорогі глядачі через два роки забудуть, а прізвище пам’ятатимуть… І розумітимуть, що це саме та людина. Якщо окремі пройдисвіти вже по 20 років у політиці, і за великим рахунком із сумнівними позиціями, то Кива тільки почав свій шлях.

Про війну з Росією та втрату Криму

— Наступне питання банальне, але від нього нікуди не подітися. Ваше вітання Путіна з днем народження – прокоментуйте будь ласка.

— Ми вже сказали — є молодий політик, який перебуває в партії Південного Сходу, а є північний сусід — Російська Федерація. Питання війни з Росією — це питання демагогії у прямому сенсі цього терміну. Його використовує окрема категорія політиків тоді, коли треба приховати свої невдачі, виправдати весь той хаос, який твориться в нашій країні, і, за великим рахунком, відвернути увагу населення.

"Війна", "агресія", "небезпека вторгнення". 8 років ці інформаційні фекалії виливаються на голови наших людей. Але насправді давайте говорити об’єктивно, Росія — наш стратегічний партнер, який на сьогоднішній день є фактично центральним. Адже у нас за ці вісім років ні на секунду не припинилися наші торговельно-економічні взаємини. Адже ми тільки говоримо про те, що Росія — агресор, ми їх ненавидимо, протистоїмо "російському світу". А ми… ми фактично поховали свою країну. Торгово-економічні відносини не припинилися, а в якихось галузях вони навіть зросли. Дипломатичні взаємини не перервані, наші посольства спілкуються, у нас триває повноцінна робота як із сусідньою державою.

— Чи є у нас із Росією війна?

— Ми зараз підійдемо до цього питання. Як стратегічно мислячий молодий політик я привітав Володимира Володимировича Путіна з днем народження. Цього дня його привітали усі лідери ключових країн – G7, G20, Європейський Союз, Байден, Макрон. Привітали Путіна, бо це дипломатичні норми взаємин із сусідніми державами, з партнерами. Та навіть із противниками. Зрозумійте, рано чи пізно ми опинимося за переговорним столом.

Коли я побачив, що до третьої години дня від України виступив лише Гончаренко (нардеп від ЄС Олексій Гончаренко — ред.), який у своїй манері з трибуни Верховної Ради задля свого піару наговорив якусь купу безглуздої гидоти, то я й вирішив привітати Путіна. Це вітання я зробив для своєї країни, щоб згодом ми мали змогу знаходити точки дотику та компромісу. Дивіться, я це зробив два місяці тому, а сьогодні стоїть питання щодо прямих переговорів з Російською Федерацією.

— Скажу вам відверто — я з вами не погоджуся.

— Це нормально. Це ваша особиста думка.

— Я думаю, що переговори з Росією неможливі. Переговори із росіянами були вже неодноразово. Була та ж Грузія, яку теж торкнулася агресія Кремля, інші країни. І жодні переговори не давали результату.

— Потрібного результату?

— Так, саме тому я думаю, що цей ваш хід наперед марний.

— Добре, це ваша думка. Але тут є центральна частина, є друга частина, є третя частина. Ніколи гра не буває одноходовою. Я розумію, що рано чи пізно ми прийдемо за стіл переговорів. Ми розуміємо, що Росія все одно має вплив на нашу країну — хоч би як це було, це імперія, і ми від цього нікуди не дінемося. Ми не сховаємось від нашого північного сусіда, нам рано чи пізно все одно доведеться знаходити ці компроміси. І ми їх знайдемо, бо наші народи настільки переплетені один з одним… У мене половина сім’ї живе у Москві.

— Поки є Путін, цих точок дотику немає, ми їх не бачимо. Я думаю, коли він піде, Росія перестане бути "путінською", можливо, тоді буде предмет для діалогу.

— А я вам хочу сказати, що ми точок дотику не знаходили з однієї простої причини — тому що Україна зараз перебуває під зовнішнім керуванням Сполучених Штатів Америки. Вони домінують та встановлюють правила гри всередині нашої країни, вони отримали контроль над нашою державою.

— Я думаю що ні. Не можна сказати, що США не мають впливу, але Вашингтон і Москва спілкуються між собою про нас. Значить, і Росія має певний вплив. Враховуючи, що у Криму та на Донбасі зараз російські війська, то США не домінує.

— Вони контролюють на сьогоднішній день фактично всю законодавчу та виконавчу владу. Як член комітету з питань правоохоронної діяльності, перед початком засідання комітету з призначення тих чи інших ключових фігур на посади в правоохоронній системі, я отримував рекомендаційного листа з посольства Сполучених Штатів Америки, де вони недвозначно рекомендували призначити ту чи іншу особу.

Давайте так, наглядові ради — усюди іноземці. Усередині нашої країни діє фактично легалізована західна спецслужба – НАБУ. Кому підпорядковується НАБУ? Безпосередньо посольству Америки. Вони на сьогоднішній день оснащені, ми оплачуємо їхню діяльність зі своїх кишень, але фактично ніякої антикорупційної діяльності не ведеться. Йде системний збір інформації та її передача ФБР. Скажіть мені, будь ласка, ця незалежна держава?

Крим Україна віддала Росії разом із Америкою за існуючими домовленостями за той державний переворот, який стався у нас у 2014 році. Ви чули про війну у Криму?

— У мене інша думка щодо цього. Якщо приймемо, що Майдан — це результат розхитування ситуації. То кому він вигідний? Наведу аналогію, між нами з вами виникла бійка, внаслідок цієї бійки у моїй кишені опинився ваш гаманець. Хіба не зрозуміло, хто був організатором сутички і які цілі переслідував? Все зрозуміло. Внаслідок "сутички" гаманець у вигляді Криму відійшов кому? Не Америці, а Росії. Це дуже показова для мене історія.

— Тоді будьте об’єктивними. Америка проводить внутрішній державний переворот в нашій країні, заводить підконтрольні їй сили у владу, і починає перебудовувати країну під свій режим. Але Америка не може не зважати на позицію Росії, яка, повірте мені, так само мала свої види, і має свої стратегічні задачі стосовно України. Так, справді, це дві імперії, тому відбувся чистий договірняк. Ми перевернули владу, але для того, щоб ви це легалізували та з’їли, ми вам віддамо Крим. Що вам там треба – Туреччину стримувати? Потрібен контроль над Чорним морем? Крим для вас важливий? Забирайте.

Тож Турчинов тоді поставив завдання вивести війська та не стріляти. А Турчинов, давайте будемо об’єктивними, це суто проамериканський агент, який знаходиться усередині нашої країни. Саме він поставив завдання вивести всі боєздатні частини з півострова, щоб полегшити, скажімо так, без перешкод, входження інших військ. Адже в Криму стояло найбоєздатніше угруповання в Україні. Ми покинули все і пішли. Ось вам уся історія. Ми віддали Крим за легалізацію держперевороту. От і все.

Минуло сім років. За цей час американці зуміли сюди наплодити своїх агентів, побудувати тут низку правоохоронних структур, які займаються збиранням інформації та фактично контролюють нашу країну. Вони загалом знищили правоохоронну систему, яка не була під їхнім контролем. Вони сьогодні добивають наші суди, фактично висмоктуючи із нашої країни ресурси своїми псевдореформами, знищили цілі напрямки. Медицину, наприклад. Супрун, звідки приїхала? Послухайте, це жесть. Медсестра із якогось штату приїхала сюди, створила тут медичну реформу, знищила все. Дивіться, кількість населення зменшується, життя стає гіршим.

Вони ж колонізатори. Прийшли, захопили, висмоктали, знищили та фактично викинули. Вам назвати країни де Америка домінувала? Ірак, Іран, знищені країни – Сирія, Югославія. Хтось пам’ятає Югославію, знищену стратегічними бомбардувальниками Стелс? Я говорю про те, що ми знаходимося під зовнішнім керуванням. Внаслідок зовнішньої міжнародної політики та зміцнення позицій Росії на світовій арені Путін сьогодні диктує умови. Так, Путін контролює енергетичний ринок, і це дозволяє сьогодні говорити про те, що американський вплив ослаб, і тут виникла присутність і позиції Російської Федерації як сусіда, як імперії.

Насправді Україна – це полігон. Ось дивіться, це Америка, а це Росія (показує на шахівницю — ред.). В даному випадку теж йде протистояння, тільки ці фігури — це українці, які є сьогодні заручниками цих геополітичних ігор. І знищуватимуть, коли збиватимуть з поля фігури, то збиватимуть безпосередньо наші з вами життя. От і все.

А ось ці великі дядьки та тітки, вони завжди зможуть домовитися. Байден з Путіним завжди сядуть та знайдуть компроміс. Вони ніколи не дозволять, щоб гинули їхні люди. Вони власноруч грають чужими життями у своїх інтересах. І ось це я сьогодні говорю, і це моя позиція. Сьогодні не існує незалежної держави України. Сьогодні є колонія, яка знаходиться в рамках розмінної монети, і як наслідок – ось те, що з нами відбувається сьогодні, дякую.

Про "Правий сектор" та Бандеру

— У 2014 році, як то кажуть, ви були мало не правою рукою Яроша. Це правда?

— Так.

— З того часу позиція щодо війни змінилася?

- Історія така. У 2014-му році "Правий сектор" був одним із найбоєздатніших підрозділів або організацій. Ми тоді отримували вал інформації, що буквально сипалася нам на голови. Що війська чужої держави перетнули державний кордон моєї країни, анексували Крим. Я був вихований у найкращих традиціях захисника своєї батьківщини, тому взяв у руки зброю. А оскільки "Правий сектор" був одним із найбоєздатніших підрозділів, то я опинився там.

Мене лише здивувало, що нас відправили чомусь не до Криму, куди увійшли військові частини Російської Федерації, а нас відправили до Сходу. Далі все закружляло, закрутилося. Людей називали сепаратистами, оголосили про загрозу державного устрою країни, і всім сказали, що це обов’язок кожного громадянина перед своєю країною. Я чесно відслужив на Донбасі у найскладніші періоди. Я, напевно, був серед сотні перших, хто потрапив на Донбас зі зброєю в руках. Керував рядом рятувальних операцій. З Вуглегірська вивів Фацевича, нинішнього заступника начальника Національної поліції, тоді командира батальйону "Світязь". 72 людини вивели з оточення, коли за великим рахунком на них поставили хрест, півтори тисячі цивільних осіб вивезли, організували евакуацію та вивезли з Дебальцевого.

Цьому є підтвердження — нагородні листи, які були підписані начальником штабу АТО, за що я згодом і був нагороджений. Виконавши свій обов’язок, повернувшись, скажімо так, у мирну частину нашої країни, піднімаючись службовими сходами, по вертикалі, у тебе з’являється трохи більше інформації. Ти трохи ширше бачиш ситуацію. Тоді ми справді віддали Крим без жодного пострілу. Де стояли найбоєздатніші частини? У мене питання, чому ми так вчинили? Хто поставив завдання здати нашу територію? І тоді напрошується відповідь, що це була раніше досягнута домовленість. Чи чому, припустимо, ми взяли до рук зброю і почали відпрацьовувати східний регіон? Тільки тому, що люди не були згодні з тими подіями 2014 року, які відбулися у нашій країні? Адже не було діалогу, була тільки зброя, адже ніхто не постарався сісти і донести позицію, домовитися. Просто було вигідно відрізати східний регіон, бо Порошенку потрібна була перемога в один тур.

І ось ми відрізали Донбас, виключили мешканців із виборчого процесу. Адже Донбас ніколи не проголосував би за Порошенка, а їм потрібна була перемога, тож у цьому випадку все й сталося. Вони нагнітали ситуацію, бомбардували авіаударами мирні міста, про це теж треба говорити сьогодні. Я як учасник тих бойових дій можу казати. Ми Горлівку прасували реактивною артилерією. Тільки тоді нам говорили про сепаратистів, а сьогодні я говорю про громадян України, мешканців Донбасу, не згодних із держпереворотом, і нічого іншого, крім бомб, держава не змогла дати своїм громадянам. Хоча вони були зобов’язані знаходити точки компромісу, сідати за стіл і намагатися все вирішити мирним шляхом, але одних просочили ненавистю до інших, зіштовхнули лобами, полилася кров і там уже х*р розбереш, хто за що боровся.

Про обшуки

— Останнім часом ми бачимо, що правоохоронці зайнятися вашою партією, членами вашої фракції. Казали, що у вас були обшуки. То були обшуки у вас чи у вашої дівчини?

- Я вам зараз поясню. Останнім часом триває системне відпрацювання, системний тиск, переслідування не тільки мене, а й керівництва ОПЗЖ. Щоправда не всіх. Дуже вибірково ведеться тиск із боку правоохоронної системи. Давлять виключно крило Медведчука та Рабиновича.

— А Бойка не чіпають?

— Ну, зачекайте, а що Бойка чіпають?

— Хочу почути вашу думку.

- Є об’єктивна реальність. Ви хоч в одному зведенні чули про нього?

- Ні.

— Отож і я не чув. Це викликає певні питання у мене як у члена партії. І я ладен про це говорити. А до Медведчука є претензії у правоохоронців. Але ні для кого не секрет, що все це було висмоктано з пальця. Зеленському було важливо вивести сильного політичного супротивника за рамки гри. Тому що Ведмідь – це не просто професіонал, Ведмідь – це системний, дисциплінований, послідовний працівник. Так, я б такого супротивника ніколи не хотів мати.

— Тобто, Бойко зараз у фаворитах при владі?

- Це з ваших слів. Я взагалі нічого не говорив, я просто сказав, що при владі однобокий тиск та однобоке переслідування. Кива почав домінувати в партії, Кива почав нести інформаційну загрозу для існуючого режиму влади, тому побігли Кивою.

Що вигадала (влада — ред.)? Перше – вітання з Путіним – повністю безперспективне кримінальне провадження, бо я не порушив жодної статті закону. На відміну від цих недоумків, я добре знаю закон, і перш ніж щось робити, я консультуюсь і як мінімум формую позицію виключно з букви закону. Тому перш ніж привітати Путіна о 4-й годині вечора, я викликав двох юристів, і ми повністю вибудували свою юридичну позицію.

Друга історія – із шапкою на 9 травня. Невже ви теж вважаєте, що люди, котрі звільнили світ від фашизму, були злочинцями? Я – ні. Для мене це була гордість, і тому справді 9 травня на мені була шапка із червоною зіркою. Що ці недоумки зробили? Порушили проти мене ще одне кримінальне провадження. Далі — стрілянина з мисливського карабіна у непублічному місці, але з незручною для влади риторикою. Де там було порушення закону? Взагалі ніде. Мисливський карабін офіційно зареєстрований на мене. У лісових угіддях, де дозволено його застосування. Стрільнув чоловік у повітря і сказав те, що не треба чи не подобається владі.

Так, я сказав на той момент і наголосив на ліквідації нацистського посібника, Бандери. Так, у мене на цю позицію є право, яке мені дала Конституція, у мене є своя точка зору. Вам подобається Бандера, мені не подобається Бандера. Одні відзначають день народження, інші — день його смерті. Це не є порушенням закону.

Тож ви, ублюдки галичанські, зносите пам’ятники "червоним" воїнам-визволителям — для мене це теж злочин. Ще раз наголошую, я не порушував закону, хоча під цю статтю у мене вилучили мій зареєстрований мисливський карабін, провели обшуки. Причому в цьому випадку, тому що у мене немає свого житла, обшуки проводили там, де мешкають мої діти. Дійсно, так склалося в цьому житті, що я не одружений, у мене троє дітей, діти живуть у різних місцях, але я чудово з ними спілкуюся з усіма. Нічого страшного в цьому нема, я їх обожнюю, люблю і живу заради своїх дітей.

У мене взаємоповажні стосунки із матерями моїх дітей. Я їм нескінченно вдячний, і вони не обмежують мене у спілкуванні з моїми дітьми, тому в той момент, коли з обшуком прийшли представники правоохоронної системи, я перебував у будинку, який орендує матір моєї дитини. Так, я там буваю щонайменше 2-3 рази на тиждень, приїжджаю до своєї маленької дворічної доньки. Мені дозволяють це робити, і за це спасибі. ЗМІ виставили одразу будинок Киви, де він живе. Ні, я там не живу, я приїжджаю до дитини, але чомусь там треба було проводити обшук. І зауважте, що вилучили: спортивний костюм, який у мене там був, і мисливський карабін. Більше речей моїх там не було, зрозумійте це.

Насправді, йде системна дискредитація мене. Весь той срач, який був із дисертацією, що нібито вона підроблена — зрештою, їм діватися нікуди було, сказали, що "недостатньо новизни", але Бог із ним. Потім увесь цей срач із обшуками. А, до речі, чого ви про жомову яму не питаєте? Гарна ж історія. Установку з переробки нафтовідходів, яка була встановлена в жомовій ямі, називали просто жомовою ямою, і я цю установку офіційно здав в оренду. З цієї оренди я офіційно заплатив гроші державі, все легально, все було в нотаріуса. Але дуже було зручно виставити й у цьому світлі. Нещодавній скандал із Бігусом черговий, коли вони намагалися виставити, що нібито у мене під час обшуку знайшли зливки золота, це теж частина системної програми дискредитації мене як політика і нашої сили ОПЗЖ. Тому мене якоюсь мірою бавить, як вони намагаються зліпити з гівна кулю, і як вони намагаються створити ось цей негативний образ.

Я завжди казав, що якщо ти бл*дь, то цього ніколи не приховаєш. І шила в мішку не приховаєш. А їм просто нема за що вхопитися, тому і вигадують нові і нові історії як би дискредитувати мене, але все це закінчується пшиком. Зрештою, давайте об’єктивно, ну позбавили вони мене нагородної зброї. Поверну через суд, бо все було зроблено цими клоунами незаконно. Кандидатську також через суд відновлю. І за великим рахунком, це вони в лайні, а мені тільки зробили зайвий піар.

Але це все стосується лише чомусь крила Медведчука та Рабіновича. Хоча я вважаю, що за бажанням у крилі Бойка можна було більше (кримінальних справ — ред.) знайти, там є багатші люди. Але чомусь патріоти бл*дь молчать. А тут знайшли у матері дитини Киви арендований будинок і намагаються це виставити як шалену корупцію. Але якщо це все, що ви можете зробити, тоді повірте мені, у вас, при владі, шансів немає.

- Який у вас дохід?

- У мене нема бізнесу. Зарплата близько 35 тисяч гривень на місяць.

— У парламенті ходять чутки про доплати у конвертах.

— Слухайте, у нашій фракції більше мільярдерів, ніж мільйонерів, тож незрозуміло кому давати конверти.

— Який улюблений скандальний ролик із вашою участю?

— Знаєте, чого я почав? Я до цього дуже акуратно входив до інформаційного поля, а потім психанув. Сидів я якось розмовляв з Вадимом Рабиновичем, який мене багато вчить, дякую йому величезне, і він каже: "А для кого ти так розумно говориш? Кому ти хочеш сподобатися? Собі? Людям говори простіше і взагалі корчити з себе нічого не треба. Будь простою, спокійною людиною, це твоя аудиторія". Тоді я подумав: "Ну добре, гратимемо тоді простими шаблонами".

І ось перший мій крок до хайпа, який був дуже вдалим. Якось на відпочинку в Туреччині я прокинувся, а за моєю спиною лежала чудова дівчина. Задня її частина була гарною, як і сама дівчина. Я тоді не втримався та сфотографував себе на тлі цієї попи, і виставив. "У когось шабат, а у когось робоча субота", по-моєму, так я написав і виставив у своєму Instagram. І це тоді підірвало. І тоді я побачив, що взагалі людям потрібно, що справді привертає їхню увагу. Отже, ви за такими правилами хочете працювати? Тоді ласкаво просимо. І тут я, чесно кажучи, вважаю, що в цьому форматі я один із найкращих.

Про Гогілашвілі та боротьбу з наркотиками

— Яка ваша думка щодо скандалу з Гогілашвілі? На одному з відео патрульний сказав, що вас зупиняли з маячками та "лівим" оперталоном.

— Брехня повна, можу з повною відповідальністю заявити. Протокол мені особисто виписував Клименко. Просто тоді їм треба було мене вкотре дискредитувати перед правоохоронцями. Коли востаннє мене зупинили, то протримали три з половиною години на трасі. Вони думали, що зі мною робити, як залізти до мене в автомобіль, провести невідкладний обшук. У них на той момент духу не вистачило, але вони вилучили талон. Оперативний талон, який у мене був виписаний ще тоді, коли я був начальником Департаменту протидії наркозлочинності, а потім радником міністра, що дозволяло мені насправді мати подібні привілеї в державі.

Талон був оперативний, талон виписаний на всіх законних підставах і я користувався ним теж законно. Але тоді вони сказали, що мають підозри, що нібито цей талон підроблений і вони його забрали до з’ясування обставин. Але в мережі це розлетілося саме таким чином. Ще раз кажу: з повною відповідальністю і готовий, та хоч у суді, свідчити про це: оперативний талон у мене був законний, виписаний на Toyota Land Cruiser, який я використовую для своїх пересувань.

Щодо Гогілашвілі. Історія настільки брудна, нескінченно брудна, що саботаж це чи зрада — я навіть не знаю як сказати. Я пам’ятаю, як президент Зеленський, а тоді я ще досить близько спілкувався з Аваковим, забив на Авакова і вимагав створення нового профільного заступника міністра. Тобто раніше в МВС ніколи не було заступника міністра по боротьбі з наркозлочинністю. Саме під цього наркомана із Ростова президент змусив створити нову штатну одиницю з високим окладом. Ви знаєте, що Гогілашвілі отримував сотні тисяч гривень заробітної плати? Мало того, що він користувався транспортом та всіма привілеями. Під цього наркомана створили цілого заступника міністра і його потім туди призначили, знову ж таки за прямою вказівкою президента Зеленського.

Гогілашвілі знищив практично всю оперативну роботу Департаменту боротьби з наркозлочинністю. Я колись працював там і знаю, що відбувалося в цьому Департаменті. Гогілашвілі знищував усіх, хто хоч якимось чином міг бути причетний до оперативної роботи, яка велася щодо нього. Вже у 2019 році Гогілашвілі знаходився у розробці як барига, який торгує метадоном. Була оперативна технологія.

Коли Гогілашвілі став замміністра, він знищив усіх, хто хоч якось мав до цього стосунок. Тоді був звільнений начальник Департаменту Кіхтенко, а це один із найпродуктивніших людей у МВС. Облитий брудом і звільнений. Так фактично розвалили роботу цілого департаменту. Як мені до цього ставитися як офіцеру Нацполіції в запасі? У мене зустрічне питання: за що президент Зеленський цього наркомана з Ростова нагородив орденом "За заслуги"? За які заслуги? А за що йому дали нагородну бойову зброю? Адже Монастирський про це мовчить.

Взагалі мені здається, що президент Зеленський намагається жартувати, а це жарти у стилі 95-кварталу: "А давайте створимо посаду заступника міністра боротьби з наркозлочинністю і призначимо туди наркомана з Ростова. Ось це, напевно, смішно буде". Володимире Олександровичу, це не смішно, це шкода і шкода державі. Я не говорю зараз про бюджетні гроші, я говорю про знищену систему і за це хтось має понести відповідальність.

Фактично було припинено роботу цілого департаменту, а операції, що були у розробці, були повністю знищені. Було знищено весь дієздатний особовий склад, який був готовий протистояти і виконувати якусь роботу. Ось що сьогодні відбувається у країні. Якщо подивитися трохи ширше, адже Гогілашвілі — це лише ім’я загальне. А Баканов, котрий раптом став керувати СБУ? Яке він мав відношення до правоохоронної структури? Жодного. А Монастирський, помічник Антона Геращенка? Більш липку і брудну людину, що облизує тарілки, придумати неможливо (раніше в мережі з’явилося відео, на якому людина, схожа на Антона Геращенка після трапези в ресторані облизує тарілку — ред.). Так, це помічник свого часу і людина Авакова, але це не моя історія, а історія Арсена Борисовича. Я його знаю з іншого боку.

І ось сьогодні ми маємо аморального типу помічника міністра внутрішніх справ. Ось що Зеленського підштовхує до таких призначень? А заступник міністра – наркоман, а зампомічника – міністр, а Резніков, який устоює в 17-му році пісенні конкурси – міністр оборони. Послухайте, це не країна, це якийсь публічний будинок із періодичними виходами циркових оркестрів, ось на що перетворилася наша система. Ось проти цього я якраз протистою, борюся саме з цим беззаконням і хаосом, що зжирає наші життя.

— Інтерв’ю закінчено. Давайте закінчимо гру.

P.S. Фотокореспондент "Телеграфа" у цій партії переміг

Як повідомляв "Телеграф", днями у Ківи відібрали нагородну зброю, видану ще головою МВС Арсеном Аваковим.