"Давно настав час припинити цей театр". Володимир Огризко — про переговори з росією та двійників путіна

Україна продовжує активні дії не лише на власне військовому, а й на дипломатичному фронті. Разом із союзниками Україна намагається максимально звузити можливості росії, яка навчилася оминати санкції, а також просуває через лояльних до неї іноземних лідерів ті чи інші "мирні плани".

Про Україну та НАТО, помилки дипломатії у відносинах з Білоруссю, а також про дивні вояжі на тимчасово окуповані територі чи то путіна, чи то не путіна, "Телеграф" поговорив з колишнім міністром закордонних справ України Володимиром Огризком.

Про двійників путіна і розрив дипвідносин з Білоруссю

– Міністерство закордонних справ України нещодавно викликало посла України в Республіці Білорусь (РБ) для консультацій щодо зустрічі самопроголошеного президента РБ лукашенка з ватажком т.зв. "ДНР" пушилиним. Чи правильно, що Україна досі зберігає дипломатичні відносини з Білоруссю, яка, по суті, стала російським васалом?

– Це гарне питання, на яке у мене, на жаль, немає відповіді. Я давно закликаю нашу владу припинити цей театр, розірвати дипломатичні стосунки із Білоруссю. Режим цієї країни є абсолютно проросійським. Він дозволяє путіну використовувати білоруську територію, щоб завдавати ударів по Україні. Жодного політичного, економічного та будь-якого іншого сенсу підтримувати дипломатичні відносини з цією країною – немає.

Мабуть, була надія, що вдасться якось відтягнути лукашенка від путіна. Але це наївна ідея. Вона не спрацьовує – і не могла спрацювати. лукашенко приймає відвертих бандитів (як той самий пушилін) і сам фактично стає на позицію таких же бандитів. Тому немає, на мою думку, жодних підстав продовжувати цю дипломатичну гру. Хотілося б, щоб українська влада нарешті зрозуміла це і зробила правильні висновки.

– Якими бачите українсько-білоруські відносини після нашої перемоги?

– Оскільки білоруський народ є європейським, на відміну від того, що називається московським населенням, є шанси на те, що після "чорної смуги" лукашенківства білоруси поступово повертатимуться до європейських традицій. Але, звичайно, це станеться вже після того, як зникнуть путінські та лукашенківський режими. Тоді у відносинах Києва та Мінська буде новий етап, нова ера. Сподіваюся, що Білорусь через якийсь період (але це не близька перспектива) приєднається до європейської родини народів. Частиною яких вона і є.

– З чим пов’язані поїздки російського диктатора путіна, що почастішали, на тимчасово окуповані території України?

– Навряд чи це був путін. Якщо він боїться потиснути руки дипломатам, його поїздки на тимчасово окуповані території України виглядають як щось нереальне. Швидше за все, це був не путін, а один із його двійників. Хоч я не люблю конспірологічних теорій, але схоже, що все саме так.

Ну, а самі такі поїздки, навіть у виконанні двійників, мають продемонструвати, що путін нібито ще живий, що може на щось впливати, щось контролювати. Хоча ступінь цього впливу-контролю стає дедалі меншим.

Насамперед це робиться для внутрішньої аудиторії, яка такі речі сприймає. Цій аудиторії давно сказали не думати, а просто імітувати інтелектуальну діяльність. Традиційно для російського населення – не думати, а сліпо вірити своєму фюреру, цареві, генсеку, президенту.

Все вписується у загальноросійський тренд, загальноросійську традицію. Тож не слід перебільшувати значення цих псевдопоїздок. Бо насправді путін, якщо він ще живий, сидить у бункері і нікуди звідти не виповзає.

Про переговори з рф та Україну в НАТО

– Президент Бразилії Луїз Інасіо Лула да Сілва, який раніше закликав українську владу відмовитися від Криму заради припинення війни, незабаром після візиту до Китаю виступив з новими нібито "мирними" ініціативами. Суть яких залишається незмінною – посадити Київ та Москву за стіл переговорів. Про що говорять посилені миротворчі пориви лідерів низки країн (Китай, Бразилія, Франція, Італія)?

– Про Україну без України вже ніхто не говоритиме. А різноманітні безвідповідальні політики використовують тему "миротворчості", щоб піднімати особистий політичний рейтинг.

Президенту Бразилії я порадив би згадати власну історію. Коли кілька штатів хотіли від’єднатися від Бразилії, громадяни країни та влада на це відреагували, м’яко кажучи, не позитивно для тих, хто хотів це зробити… Слід (вибачте за не зовсім дипломатичний сленг) тикати носом у такі факти тих, хто думає, що можна за рахунок України розв'язувати проблеми, що їх створює російська агресія.

Єдиний реальний шлях до переговорів (і про це сказано вже не раз) – виведення чи викид російських військ із нашої території. Без цього будь-які переговори – це переговори щодо капітуляції України. Сподіваюся, що ніхто з наших політиків до такого не готовий. Та й суспільство подібного не дозволить.

– Чи стала Україна ближче до вступу до НАТО після візиту до Києва 20 квітня генсека Північноатлантичного альянсу – Єнса Столтенберга та його обнадійливих заяв?

- Цей візит насамперед символічний. Він дозволив вкотре звернути увагу наших натовських партнерів на тему членства України в Альянсі без жодних умов, передумов тощо. Слід чітко акцентувати, що розмови на кшталт "не вчасно", "колись", "двері відчинені, але…" вже недоречні.

Ми з 2008 року наїлися всього цього. І саме така нерозумна позиція НАТО призвела до того, що ми маємо сьогодні війну, яка торкнулася всіх. Захід, весь цивілізований світ, повинні нарешті зрозуміти, що боротьба з росією – це боротьба не лише наша і не лише за нас, а за власне безпечне співіснування всіх. І Столтенберг це продемонстрував, коли наголосивши, що "мова йде про нашу безпеку", показав на себе як на представника НАТО.

Але йому варто також вказати при цьому на українську сторону. Тому що це справді наша спільна безпека. І як тільки це зрозуміють усі країни Альянсу, ми швидко станемо його членом. Вважаю, що це має статися максимально швидко. Інакше загроза повторення російського широкомасштабного вторгнення з’являтиметься знову і знову після того, як цей дракон відростить раніше відрубані голови.