Підручників бракує, а вчителі опираються новим підходам. Чи буде освіта України, як на Заході?

Широкомасштабне вторгнення завдало нищівного удару по українській освіті. За даними МОН, країну залишили близько 12,5 тисяч педагогів і понад півмільйона дітей шкільного віку, а близько 160 тисяч школярів стали внутрішніми переселенцями. В таких реаліях українські вчителі працюють межі можливостей: проводять змішані уроки і щоразу під час повітряної тривоги бігають з дітьми в укриття.

Та наскільки якісною може бути освіта в таких умовах? Що нас чекає в майбутньому, як після перемоги врятувати мізки дітей від російської пропаганди в окупації? На ці та інші запитання в інтерв’ю "Телеграфу" розповів голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак.

— Пане Руслане, на прикладі звичайної школи розкажіть, як вимірюється якість освітнього процесу? За яким алгоритмом?

— У законі чітко визначено, що якість освіти – це результат виконання державного стандарту. І цей результат перевіряється у різний спосіб і на різних рівнях. Перший рівень – вчитель, який дотримується системи оцінювання. Кожна школа зобов’язана розробити систему оцінювання результатів навчання учнів, щоб визначати ступінь виконання освітньої програми.

Другий рівень – підсумкова атестація, що проводиться і школою, і у вигляді ЗНО. Якщо ж говорити не про результати навчання, а про те, як налаштовані освітні процеси у школі, то це вже третій рівень, на якому працює безпосередньо Державна служба якості освіти. Для цього застосовуємо таку процедуру, яка називається інституційний аудит.

— Яким чином проводить цей аудит ваша служба?

— Кожна школа зобов’язана проходити інституційний аудит раз на 10 років. Обов’язково. Щороку Державна служба якості освіти формує перелік закладів освіти, які в плановому порядку повинні пройти такий аудит. Може бути і позаплановий аудит, за зверненням батьків, засновника, або у разі, якщо є низькі результати якості освітньої діяльності.

На підготовчому етапі збирається вся інформація про конкретну школу і тільки після цього експерти вирушають безпосередньо до закладу освіти. Там вони вивчають і оцінюють чотири напрями: освітнє середовище, управлінські процеси, систему оцінювання учнів і педагогічну діяльність.

— А далі? Складається рейтинг чи школі видають якісь приписи, якщо вона показала себе не найкращим чином?

— За наслідками інституційного аудиту школа отримує два документи: висновки і рекомендації. У висновках окреслено сильні і слабкі сторони школи, а в рекомендаціях розписано, що можна покращити. Ці документи оприлюднюють на сайтах школи та її засновника.

— І що? Школа потім зобов’язана виконати ваші приписи?

— Висновки та рекомендації створюють для того, щоб школа могла взяти їх на озброєння і почати працювати.

— А може ж і не взяти…

— Якщо комісія під час аудиту виявляє порушення і недоліки, то складають акт, де вказують, які саме порушення законодавства вчинені. І в цьому разі школа зобов’язана усунути порушення. Для цього дають певний строк, як правило, близько трьох місяців.

— Запитаю вас як батько майбутнього першокласника. На початку широкомасштабного вторгнення Верховна Рада прийняла закон, яким на час дії воєнного стану скасувала верхню межу наповнюваності класів (не більше 20 дітей в класі в початковій школі, не більше 30 — у базовій). Ці норми і до великої війни особливо не виконували, а зараз маємо ситуацію, коли деякі школи в перші класи набрали по 40 учнів. Про яку якість освіти можна говорити в таких умовах?

— Думаю, що директор школи і вчитель чітко розуміють, з чим пов’язані ці зміни. Дуже багато дітей зараховані до класів, але не відвідують школу і навчаються дистанційно, в змішаному режимі, перебуваючи за кордоном.

Вимогу щодо кількості дітей у класі потрібно розуміти не буквально, а виходячи з реальної ситуації. Якщо наприклад у Києві школа не має укриття, то вона не може вивести дітей на очне навчання. Тому шкільні адміністрації змушені балансувати і вдаватися до різних методів роботи.

До того ж обмеження, що були передбачені законом, виходили з санітарно-епідеміологічних правил. Не тільки освітніх, але безпекових і санітарних. Тому якщо ви як батько бачите, що 40 дітей, дійсно, в одному класі, тоді потрібно обговорювати це питання із директором школи, засновником. Це неприпустимо з безпекових і санітарних норм.

А що стосується освітніх вимог, то більшість досліджень вказує на те, що вчителі якраз добре справляються, і велика кількість дітей в класі несуттєво впливає на результати навчання учнів. Ба більше, там, де менше 10 дітей в класі, якість навчання гірша, аніж там, де близько 30 дітей. Тому це все дуже умовно і відносно. Все залежить від майстерності вчителя і педагогічного колективу.

— В школах є такий предмет, як "Захист України". Дуже багато батьків у соцмережах скаржаться, що предмет цей взагалі не актуальний, тому що схожий на погані радянські практики, коли хлопці натягують старі протигази, а дівчата нібито навчаються надавати першу допомогу самими бинтами. Як це все модернізувати?

— Служба завершила моніторингове дослідження щодо уроку "Захист України", під час якого вибірково вивчали школи, де проводять такі уроки. І я поділяю думку батьків, коли їм не подобається зміст цього уроку у більшості випадків. Він несучасний, потребує вдосконалення, матеріально-технічного забезпечення. За результатами моніторингу зроблено висновки та складено рекомендації, які надіслано до обласних рад, засновників шкіл, щоб вони приділили максимальну увагу організації проведення такого уроку.

— Зараз маємо ситуацію, коли частина учнів фізично відвідує шкільний урок, а інша частина, яка перебуває за кордоном, приєднується до того ж уроку онлайн. Виходить "каша". Є вирішення цієї проблеми, адже певно, що якість освіти в таких умовах страждає.

— Звісно, війна вплинула на організацію освітнього процесу. Ніхто не був готовий до такої ситуації, але система освіти прагне зробити все можливе для того, щоб всі діти, зокрема й ті, які виїхали за кордон, мали доступ до якісної освіти. Тому з’являються такі схеми, які ви навели для прикладу. Чи впливають вони на якість? Можу погодитись, що таке змішане навчання не зовсім добре може бути організоване, але така реальність.

Чи обов’язково, щоб діти одночасно були на уроці одні очно, а інші — онлайн? Ні, не обов’язково. Тому треба розмовляти з директорами шкіл, наприклад, щоб уроки були окремі, був окремий вчитель. Тим паче, дистанційне навчання — це не просто бути присутнім на уроці через відеокамеру. Треба напрацьовувати зміст, методики. Та зробити це дуже швидко всім школам навряд чи можливо. Потрібно з розумінням до цього ставитись.

— Багато батьків, які вимушено покинули Україну й віддали дітей у школи на Заході, при наявних мінусах тамтешньої системи освіти, все ж відзначають безліч плюсів: нема такої формалізації спілкування між учнями та вчителями, більш невимушена атмосфера, майже нема домашніх завдань, щоденників, тощо. У нас це все можливо?

— Збирати й аналізувати узагальнений досвід з кожної країни, звісно, можна, але чи можна його пристосувати — дуже сумніваюся. Наша система освіти має певні традиції та характеристики. Є багато нарікань щодо перенавантаження навчальними предметами, мотивації дітей, освітнього середовища тощо.

Та нема проблем: школа має повне право, користуючись своєю освітньою програмою, не задавати домашні завдання, не давати на самостійне вивчення, вирішувати питання щодо канікул, навчального матеріалу, об’єднувати ті чи інші предмети. Вже зараз є такі можливості. Чи користуються школи повністю цим інструментарієм? Ні.

— Чому, на вашу думку, школи в повній мірі не користуються цією автономією?

— Думаю, що це традиційна, складна система освіти, яка донедавна була досить вертикально організована, і вчителі та директори шкіл звикли працювати в такій системі координат, де одна освітня програма, один навчальний план і легко зрозуміти, що маєш робити, для чого, бо так навчили і так контролювали.

— Міністр освіти Оксен Лісовий закликав до дискусії з приводу того, щоб скоротити кількість навчальних предметів, хоча б у старшій школі. На вашу думку, це дійсно потрібно? Українські діти справді аж надто завантажені?

— У нас є державний стандарт – документ, що створювався експертним середовищем і затверджений урядом. В стандарті є ключові компетенції, наскрізні уміння і навички, які під час навчання має здобути кожна дитина у школі.

Відповідно до реформи "Нова українська школа" (НУШ), цей стандарт оновлений на рівні початкової та базової освіти. Наразі йде розробка державного стандарту старшої профільної школи. Коли змоделюємо і напишемо, що очікуємо від старшої профільної школи, тоді можна спуститись на сходинку нижче і формувати освітню програму. В освітній програмі вже буде зафіксовано, які уроки проводимо, яка кількість цих уроків, як їх об’єднувати, скільки буде обов’язкових дисциплін, а скільки за вибором учня. Тому є дуже багато нюансів, щоб опанувати всі знання, вміння і навички, які обов’язково мають бути виконані.

— А коли має з’явитися державний стандарт для старшої школи?

— Над ним зараз працюють. Він вже має цілісний вигляд, але його доопрацьовують шляхом тривалих дискусій. Давайте дочекаємось.

— Які результати впровадження НУШ у початковій школі? Є якісь дослідження, порівняння, як було без НУШ і як стало? І чи щось змінилось взагалі?

— Коли впроваджували реформу "Нова українська школа", було проведено дослідження, щоб розуміти, які результати навчання учнів, що завершили початкову школу за старим державним стандартом. Через чотири роки навчання таке дослідження знову було проведене. Але слід розуміти, що умови, в яких навчалися діти за попереднім державним стандартом і новим – дуже різні. Це три роки пандемії і фактично один рік війни. Тому казати про релевантність результатів обох досліджень абсолютно неможливо, адже умови навчання дітей були кардинально різними.

— Але якийсь прогрес є?

— Більшість вчителів, які працюють в системі початкової освіти, вважають, що результати роботи школи і виховання дітей покращились.

— А супротив вчителів новим підходам у навчанні ще залишається?

— Школи всі різні. Там, де є ефективна шкільна команда і директор, де вчителі згуртовані, там нема жодних проблем: всі проходять підвищення кваліфікації, вміють користуватися цифровими продуктами. Але є й інші школи, де поки що не розуміють, як користуватися тим самим електронним журналом, як організувати роботу онлайн.

— В умовах війни йде підготовка вчителів НУШ для базової школи?

— Такі курси підвищення кваліфікації для вчителів базової школи були і в минулому році і в цьому. Звісно, цього недостатньо. Провести перепідготовку вчителів НУШ початкової школи було набагато простіше, бо вчителів менше. А вчителів базової школи набагато більше. Тому я думаю, тут потрібно орієнтуватися на самопідготовку і самостійне підвищення кваліфікації. Наскільки це ефективно – побачимо.

— Що з багатостраждальними підручниками для базової школи НУШ? В новому навчальному році діти нарешті їх отримають?

— За тією інформацією, що надходила до Державної служби якості освіти, більшість батьків скаржились на те, що в п’ятому класі були відсутні підручники, які вже підготовлені за новим державним стандартом. Наскільки мені відомо, Міністерство освіти зробило все можливе, щоб з 1 вересня всі підручники і для п’ятого, і для шостого класів були в школах.

— Зараз державна влада взяла курс на розвиток англійської мови в Україні. Чи вистачить у нас кваліфікованих педагогів, щоб впровадити англійську?

— Why not? У нас є вчителі англійської в школі, викладачі в університетах, йде постійна підготовка філологів і вчителів англійської, німецької, французької. Чи достатньо вони вмотивовані ій організовані? Це вже питання дискусійне. Та я не бачу тут якоїсь проблеми і думаю, що все, що пов’язано з навчанням будь-якої мови європейської спільноти – абсолютно правильні кроки.

— Освіта на окупованих територіях. Ми розуміємо, яке сміття зараз вкладають там у голови українським дітям. Після деокупації, чи зможе українська система освіти "повернути" цих дітей?

— Близько двох місяців тому відбулося закрите засідання комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій з приводу того, як працювати на деокупованих територіях. Не хотів би розкривати конкретний зміст, але центральні органи виконавчої влади, військово-цивільні адміністрації, школи, отримали доручення для того, щоб зробити все можливе і якнайшвидше забезпечити роботу закладів освіти на деокупованих територіях.

— Нам знадобляться окремі, спеціальні програми для учнів, яких зараз, наприклад, примушують співати гімн росії?

— Безумовно, нам потрібні будуть фахівці, методики й окремі освітні програми для Криму та Донецької і Луганської областей. Там вже є діти, які жодного дня не навчалися за українськими освітніми програмами. Це майбутній великий виклик.

— Плагіат у системі науки та вищої освіти. Існує бачення, як побороти це явище?

— Свого часу ми дуже мало приділяли уваги питанню академічної доброчесності. Це стосується не тільки дисертацій. Наразі розроблено програми щодо академічної доброчесності, які впроваджуються з дитсадка. Ще в дошкільному віці потрібно пояснювати дітям, як і вихователям та батькам, що аплікації, будь-які інші вироби створюються самостійно. Що дуже недобре, коли результат чужої праці видається за власний.

У школі діти мають дискутувати про те, чому шкідливо списувати, як це впливає на їхню успішність, комунікаційні, соціальні навички, на вибір майбутньої професії. В університетах вже інші методи забезпечення академічної доброчесності, як і відповідальність за її порушення.