"Виграти війну, програти мир": що пишуть на Заході про боротьбу з корупцією та переслідування ефективних менеджерів в Україні

В Україні вибухнули запеклі суперечки щодо заяв про те, що боротьба проти корупції застосовується з метою компрометації впливових бізнес-людей, які підтримують державні реформи, повідомляє The Guardian.

На думку авторів статті, останні гучні корупційні розслідування щодо діяльності екскерівника "Нафтогазу" Андрія Коболєва, ексгендиректора аеропорту "Бориспіль" Євгенія Дихне, колишнього міністра інфраструктури Андрія Пивоварського можуть викликати ширші сумніви щодо внутрішньої політичної ситуації України, а також її здатності ефективно використовувати мільярди європейських коштів на відновлення після завершення воєнних дій.

Це занепокоєння було виражене Державним департаментом США та Міністерством закордонних справ Великобританії, і частково поділяється українськими антикорупційними кампаніями.

При цьому у статті наголошується, що питання корупції в Україні є дипломатично делікатним, оскільки ситуацією може скористатися пропаганда РФ у власних інтересах. Зокрема, це може стосуватися таких російських наративів, як гіперболізація корупції в Україні або просування тез про те, що антикорупційні інститути, у створенні яких відіграли велику роль західні союзники та українське громадянське суспільство, "зійшли з рейок".

"Корупція давно є "ахіллесовою п’ятою" України, при цьому країна досягла незначного прогресу, повільно піднімаючись за індексом сприйняття корупції Transparency International зі 142-го місця у світі в 2014 році до 122-го в 2021 році. Попри це, критики стверджують, що деякі розслідування не були спрямовані на справді корумпованих людей, а натомість зосередилися на бізнесменах, які прийшли до уряду, щоб допомогти відродити економіку України після революції 2014 року. На кону стоїть питання про те, якою економікою стане Україна після війни — і чи ризикнуть талановиті люди знову працюватимуть на державу", — наголошують автори статті.

The Guardian наводить думку представника Transparency International Ukraine Катерини Риженко, яка закликала, зокрема, переглянути роботу Антикорупційного бюро України.

"Це хороший знак, що, попри війну, антикорупційна екосистема не боїться переслідувати "гучні імена" і домагатися прозорого розгляду цих справ незалежними суддями. Однак ці справи висвітлили серйозні проблеми у роботі українських антикорупційних органів", — цитує Риженко The Guardian.

Також із посиланням на неназваного українського ексчиновника, який "взяв участь у кампанії зі створення антикорупційних органів в Україні", автори статті пишуть, що співробітники цих органів, схоже, переслідують людей за порушення корпоративного управління, а не за явну корупцію.

У статті також розглянуто різні фактори, які, на думку авторів, можуть спричинити неоднозначну ситуацію в антикорупційному сегменті. Зокрема, наголошується, що деякі критики звинувачують Україну в надмірній запопадливості, спричиненій прагненням продемонструвати ЄС позитивний результат перед ймовірними переговорами про вступ до союзу наступного року. Інші звинувачують українські антикорупційні органи в невмілості чи каральному менталітеті, який "досі сформований радянською недовірою до прибутку".

У статті наводиться думка Андрія Коболєва, який стверджує, що є спроба деяких дискредитувати українських реформаторів — і, відповідно, самі антикорупційні органи.

У статті також розглядаються деталі судового розгляду у справі Коболєва, якому за словами авторів, "загрожує 12 років позбавлення волі, якщо його визнають винним у тому, що він нібито ввів в оману членів правління "Нафтогазу", змусивши їх виплатити йому величезний бонус у 2018 році".

При цьому наводяться як позиція прокуратури, яка стверджує, що виплата порушила ухвалу, що обмежує розмір бонусів керівників державних підприємств, і звинувачує Коболєва в тому, що він ввів в оману правління "Нафтогазу", так і самого Коболєва, який заперечує будь-які правопорушення, заявляючи, що він попередив правління про ухвалу, але незалежний юридичний радник сказав, що правління має виключне право приймати рішення про бонуси.

У статті наводиться контраргумент Коболєва про те, що "розмір його бонусу визначав не він, а наглядова рада. Це суперечить усім правилам корпоративного управління, коли керівник компанії сам визначає розмір своєї винагороди", а також думка Клер Споттісвуд, колишнього британського газового регулятора та колишнього голови наглядової ради "Нафтогазу", яка заявила, що рада одноголосно схвалила премію після отримання юридичної консультації. У заяві, яку вона підписала разом із двома іншими колишніми членами наглядової ради, Споттісвуд сказала, що "це був сміливий вчинок керівництва з боку Коболєва — взяти на себе вражаюче успішну справу", яку багато хто вважав невиграшною. Вона також стверджує, що "ніколи не давала інтерв’ю НАБУ".

Марк Савчук, голова цивільного органу, який контролює роботу агентства по боротьбі з корупцією, також розкритикував НАБУ, заявивши газеті Kyiv Post: "Українська компанія отримала $4,6 млрд, тому ніяких збитків не було завдано. Ці додаткові кошти потім були інвестовані в інфраструктуру "Нафтогазу" або виплачені державі у вигляді дивідендів. Говорити про те, що людина, яка цього досягла, зробила це корупційним шляхом, дивно. На мій погляд, правоохоронні органи роблять помилку".

Хоча, як визнають автори статті, премія Коболєва "може бути сумнівною з моральної точки зору", вони також апелюють до того, що "за час роботи в "Нафтогазі" він перетворив компанію з невдалої на ту, яка забезпечувала 15% усіх державних доходів України", і що "після початку війни він використав свої знання про російську газову промисловість, щоб домагатися посилення санкцій проти Москви, що визнається в листі, написаному на його захист Джоном Гербстом, колишнім послом США в Україні".

Крім того, за твердженням The Guardian, Коболєв — "не єдиний бізнесмен, який виявився втягнутим у цей конфлікт". Другим судовим кейсом, наведеним у статті, є справа Євгенія Дихне, якого, на думку авторів, "суд засудив до п’яти років позбавлення волі за здачу приміщень в аеропорту "Бориспіль" в оренду приватним підприємствам, таким як магазини та кафе, без використання державного конкурсного відбору, який би зайняв два роки".

У статті наголошується, що сам Євгеній Дихне при цьому "не отримав жодної особистої вигоди, але суд ухвалив, що тільки держава має право здавати майно в оренду, і підрахував, що дії Дихне спричинили збитки для держави у розмірі 15,7 млн гривень". Сам Дихне називає свій вирок "гідним Кафки".

Третім гучним процесом, згаданим у статті, стала справа колишнього міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, якого, за словами авторів, "звинувачують у тому, що він позбавив державу $30 млн, вирішивши у 2015 році, що лише половина портових зборів у морському порту "Південний" на Чорному морі має надходити в управління морських портів України".

При цьому у статті наводяться твердження самого Пивоварського про те, що друга половина має діставатися приватним компаніям за умови, що вони будуть реінвестувати отримані кошти в технічне обслуговування, а також про те, що його мета — зробити більш ефективним порт.

The Guardian також зазначає, що тоді Пивоварський відповідав за дерегулювання української економіки, і, за його словами, він повідомив Міністерство юстиції про реформи. Його не звинувачують у отриманні приватної вигоди, але НАБУ наполягає на тому, що лише державне підприємство має право стягувати портові збори.

Також газета цитує нещодавній пост Пивоварського у Facebook: "Тільки зараз я зрозумів, якою ціною дісталося моє щире бажання змінити країну на краще. Я перепрошую свою дружину і дітей за те, що їм довелося пережити разом зі мною".

На закінчення The Guardian зазначає, що НАБУ "не відповіла на прохання про коментар для цієї статті".

При цьому наголошується, що "критики (антикорупційних органів. – Ред.) визнають, що деякі бізнесмени проходять тонку межу між проявом ініціативи та зловживанням службовим становищем. Але вони попереджають, що українські прокурори спотворюють суть фінансових злочинів".

"Якщо хтось не розбереться у всьому цьому, Україна може виявити, що вона славно виграла війну, а потім виявить, що програла мир", — заявляють автори статті.

18 травня ВАКС розпочав розгляд апеляційної скарги ексгендиректора "Борисполя" Дихне на вирок суду про п’ять років позбавлення волі.