Історія з паспортом Коломойського схожа на комедію абсурду - Віталій Чепинога

Слово "паспорт" походить від французького passeport, буквально – дозвіл на прохід через порт. В романі Жуля Верна "Навколо світу за вісімдесят днів" слугу головного героя Філеаса Фога звали Паспарту, що перекладається, як "пройди через все, пройди скрізь".

В будь-якому випадку виходить, що паспорт – то є щось таке, що дозволяє пройти… Мабуть, в тому числі й через поневіряння та знегоди, які нині випали на долю Ігоря Валерійовича Коломойського. Хоча паспорта громадянина України в нього якраз і не виявилося.

Формально один із найвпливовіших українських бізнесменів, і людина, геть не чужа президентові Володимиру Зеленському, людина, яка контролює значну частину українського парламенту — не громадянин України. Про це повідомив громадськості колишній журналіст і народний депутат, а нині – вільний блогер та член наглядової ради "Укрзалізниці" Сергій Лещенко. Велике питання в тому, звідки Сергій Лещенко взяв скрин документа, в якому сам Ігор Коломойський стверджує, що українського громадянства його було позбавлено. Бо це – матеріали слідства, які є не публічними.

Але то все – нюанси. Бо ще рік тому депутат "Батьківщини" Сергій Власенко оприлюднив текст секретного президентського указу, в якому йшлося про позбавлення українського громадянства Ігоря Коломойського, Геннадія Корбана, Вадима Рабиновича та Ігоря Васильковського. На цій підстава Геннадія Корбана згодом навіть не впустили до України. Формальною причиною припинення громадянства усіх згаданих осіб було добровільне набуття ними громадянства іншої країни. А українська Конституція, як відомо, не дозволяє подвійного громадянства.

Свого часу Ігор Валерійович Коломойський креативно хвалився, що його позбавити українського громадянства не можна, бо конституція забороняє лише подвійне громадянство, а в нього – потрійне (окрім українського, він ще мав паспорти Ізраїлю та Кіпру). Але тепер виходить, що технічно все вірно. Його позбавили українського громадянства на підставі подвійного громадянства, серед яких українського навіть і не було. Звісно це схоже на якусь комедію абсурду, але саме в такій комедії нам і випало жити. Impossible is Nothing, як стверджував колись Адідас. Навіть неможливе – можливо!

Щоправда сам Ігор Коломойський, всупереч самому собі, стверджує, що він був і є громадянином України, і навіть діставав український паспорт із "широких штанин" безпосередньо в залі суду, який його згодом запроторив до кутузки терміном на два місяці. Таким чином паспорт українського олігарха набув ознак досі невивченого феномену, який би можна було назвати "паспортом Шредінгера-Коломойського". Він і є і його немає водночас. Я думаю, що Ігор Валерійович, як досвідчений бізнесмен і політик може й сам вирішувати, коли він громадянин України, а коли – ні. В залежності від ситуації. Як малинівський староста Ничипір з фільму "Весілля в Малинівці", що міняв шапки по "кон’юнктурі моменту".

Скажімо, ми знаємо, що органи суворого американського правосуддя давно і ретельно цікавляться діяльністю Ігоря Коломойського і навіть хотіли б його бачити на обітованій землі Сполучених Штатів, щоб "поговорити". Але тепер можна сказати: як же він поїде, в нього навіть паспорта немає… Невиїздний… Звертайтесь до Кіпру.

Паспорт воно така хитра штука, що іноді допомагає в житті, а іноді – шкодить. Не кожен паспорт однаково корисний. В довоєнний період український біометричний паспорт займав якісь доволі високі сходинки в рейтингах міжнародних паспортів, і дозволяв безвізово відвідати мало не сотню різних країн. Російський же паспорт, наприклад, нічого подібного не давав. А зараз в цивілізованій частині світу розглядається скоріше, як обтяжуюча обставина. Буквально вчора один з російських опозиціонерів Олександр Подрабінек прикро скаржився, через які приниження йому довелося пройти в польському аеропорту всього лиш через наявність російського паспорта.

Деякі особливо обдаровані жителі Кримського півострова в 2014 році в пориві православного "патріотизму" радісно попалили українські паспорти, та згодом з’ясували, що з їх новими паспортами можна відвідати хіба Колиму. І потім якимись незвіданими шляхами намагалися отримати українські паспорти назад, але не так воно просто.

Саме тому, Росія зараз на тимчасово окупованих територіях силоміць роздає паспорти кому завгодно. А Україна такого не робить. Ми цінуємо власне громадянство. І навпаки позбавляємо паспортів може й поважних людей, які з тих чи інших причин не впоралися з високим званням громадянина України. Бо Україна не Росія, — як зауважив колись другий український президент Леонід Кучма.

Але зрештою, паспорт – то всього лиш паспорт. Документ. Українські колгоспники жили собі в радянському кріпацтві і отримали паспорти лише в 1974 році. Вижили якось.

Мало вже хто пам’ятає, що одним із перших резонансних указів президента Зеленського стало повернення українського громадянства, екс-президенту Грузії Міхеїлу Саакашвілі, якого позбавили українського паспорта за указом попереднього президента Петра Порошенка. Згодом Володимир Олександрович позбавить громадянства Ігоря Коломойського. Нині вони обоє – за гратами. В Грузії, і в Україні. В цьому певно є якийсь глибокий символізм, але який саме, ми поки ще не знаємо.