Три роки без Енніо Морріконе. Згадуємо "Професіонала" та інші славетні саундтреки маестро

6 липня 2020 року не стало одного з найбільших кінокомпозиторів ХХ століття, що написав музику до понад півтисячі фільмів. Енніо Морріконе помер у римській лікарні, куди потрапив із переломом стегнової кістки. Йому був 91 рік.

Прогортаючи фільмографію композитора, дивуєшся його працездатності та розмаху. Якщо комусь спаде на думку вивчати італійське кіно за його фільмами, то за винятком стрічок Федеріко Фелліні, для яких писав музику інший італійський геній кіномузики – Ніно Рота, складеться цілком осудна картина розквіту та занепаду однієї з найдивовижніших національних кінематографій.

У третю річницю смерті маестро "Телеграф" пропонує згадати найславетніші саундтреки Морріконе.

"Хороший, поганий, злий" (1966)

Зразковий вестерн Серджо Леоне, який завершує "доларову трилогію", справив колосальне враження як на глядачів, так і на самих кінематографістів у найширшому діапазоні, від Квентіна Тарантіно і до микити міхалкова. Та що казати: трагікомедія масок дель-арте, де у героїв Клінта Іствуда, Лі Ван Кліффа та Ела Уолека навіть немає імен, цей великий у своїй красі та аморальності фільм практично без єдиного позитивного персонажа й досі вражає уяву. Увійшов в історію і саундтрек, стилізований під виття койота. "З одного боку, це звучить драматично, а з іншого – комічно", – коментував сам маестро.

"Дияболік" (1966)

Лукавий "Дияболик", що іскриться шампанським, — одна з найкращих екранізацій коміксу на всі часи від класика кривавих та сліпуче красивих трилерів Маріо Бава. Історія життєрадісного анархіста в масці, який з однаковим задоволенням підриває поліцейських та кохається на мільйоні доларів зі своєю подружкою Евою Кант, з сьогоднішнього дня здається втіленням духу бунтівних 1960-х. Морріконе, який успішно працював як автор шлягерів (зокрема, з Джанні Моранді), написав для "Дияболіка" маленький шедевр поп-музики.

"Сицилійський клан" (1969)

У цій кримінальній драмі за романом Огюста Ле Бретона – колишнього гангстера, який став письменником та режисером, вперше зійшлися в єдине сузір’я три великі зірки італійського та французького кіно – Ален Делон, Жан Габен та Ліно Вентура. А головна тема до фільму стала однім з найвідоміших творів Морріконе, який надалі отримав сотні інтерпретацій, від однойменного шлягера французької діви Даліди і до версії радикальних джазових авангардистів із Нью-Йорка Naked City. "Ця композиція — моя медитація на тему Баха, композитора, якого я обожнюю", — зізнавався сам Морріконе.

"Слідство у справі громадянина поза всякими підозрами" (1970)

Ще одна славетна тема з фільму режисера Еліо Петрі стала візитною карткою Енніо Морріконе. Кафкіанська сатира про комісара поліції, який вчинив жорстоке вбивство, але незважаючи на очевидні докази, залишається, як високопоставлений поліцейський, "поза всякими підозрами" своїх колег, які його всіляко вигороджують, за півстоліття зовсім не втратила актуальності. Навіть навпаки. Один із найпопулярніших італійських фільмів 1970-х, "Слідство…" отримало "Оскар" як найкращий фільм іноземною мовою та Гран-прі журі на Каннському кінофестивалі-1970.

"Професіонал" (1981)

Найвідоміша тема маестро, його візитна картка — "Chi mai" з фільму "Професіонал" з Жаном-Полем Бельмондо в головній ролі. Не дивно, що 9 серпня 2021 року Бельмондо проводжали в останню путь саме під цю мелодію. І, звичайно ж, під незмовний гул оплесків. Тим більше дивно, що фільм номінувався на премію "Сезар" 1982 року за найкращий саундтрек, але нічого не отримав. Тим часом, разом зі "Смертю негідника", де знявся багаторічний конкурент Бельмондо Ален Делон, ця історія найманця (як і належить серед французьких головорізів, зі своїм кодексом честі) та без традиційного хепі-енду стала одним із найкращих фільмів плідного Жоржа Лотнера.

"Щось" (1982)

Морріконе створював не тільки кіномузику неземної краси, він ще вмів як слід полоскотати глядачам нерви. Незважаючи на спецефекти, які навіть через 40 років здатні налякати найдосвідченішого поціновувача хорорів, саме завдяки музиці Морріконе фільм "Щось" багато в чому завдячує напруженим саспенсом, від якого досі зводить зуби. Як це часто буває з шедеврами, пазл склався випадково: композитору довелося підміняти колегу Джеррі Голдсміта. Окрім того, чи не вперше Морріконе писав партитури для електронних музичних інструментів. Як результат – зразковий саундтрек для фільму жахів, який став класикою.

"Одного разу в Америці" (1984)

Остання спільна робота двох титанів — всього Морріконе і Леоне зробили шість фільмів. Саме завдяки співпраці з Леоне композитор став повноцінним співавтором постановників, "іноді інтерпретуючи матеріал фільму глибше, ніж сам режисер" – як сказав один із спікерів документального фільму "Енніо. Маестро" авторства іншого улюбленого режисера Морріконе, іменитого Джузеппе Торнаторе.

"Одного разу в Америці" стали кульмінацією співпраці двох майстрів: Морріконе писав музику задовго до зйомок, створюючи унікальний настрій для кожної сцени, а Леоне вмикав її акторам на знімальному майданчику. Результат відомий – премія БАФТА, номінація на "Золотий глобус" та щира любов відданих шанувальників усього світу.

Раніше "Телеграф" пропонував згадати найкращі фільми, зняті за романами та п’єсами американського класика Кормака МакКарті, який помер 13 червня на 90-му році життя.