Покупцям моркву і кавуни, а снайперам — патрони: як фермер з Полтавщини "тримає свій фронт"

Полтавщина перейняла естафету овочевого краю і дивує новими продуктами

Окупація росіянами частини Херсонської та Запорізької областей, значні площі замінованих полів на звільнених територіях, а також навмисний підрив рашистами Каховської ГЕС вносять корективи у діяльність фермерів тилових областей. Тепер вони взяли на себе забезпечення вітчизняних споживачів овочами.

Один із них — керівник СФГ "Господар", голова Асоціації фермерів та приватних землевласників відродження Полтавщини Віктор Галич, який обробляє 200 гектарів землі.

Полтавська заміна херсонських кавунів

— Основний "овоч" у мене — кавун. 50 гектарів займає, — розповідає Віктор Анатолійович. — Торік було лише 15. І більшість кавунів, знаєте, куди пішло? На Запоріжжя! Туди, де їх традиційно вирощували. Та й ціни у мене були нормальними. А кавуни важили в середньому 7-8 кілограмів, були й 14.

До повномасштабної війни 70 відсотків овочів давали Херсонська й Запорізька області. А зараз 86 відсотків Запоріжжя окуповано. Тому цьогоріч Полтавщина перейняла естафету овочевого краю.

— На смак полтавські кавуни, на жаль, програють тим, що ростуть під південним сонцем…

— Дарма ви так. За відгуками запорізьких покупців, вони набагато смачніші за херсонські. Я саджаю найпопулярніший в Україні середньостиглий сорт — "АУ продюсер", виведений у США. Завжди на посадку купую американське насіння високої якості. Та головне — полтавські чорноземи. Вони мають свої особливості й впливають на смак. Взяти, до прикладу, картоплю. Серед споживачів популярна чернігівська і волинська, вирощена на піщаних ґрунтах. Вона рівна, зовні красива. А за смаковими якостями полтавська краща.

— Які, до речі, види на врожайність основного овоча українців?

— Сільгоспвиробники люди забобонні. Наперед нічого не загадуємо, тим паче, що овочі — специфічний продукт. Але я бачу непоганий урожай картоплі. Будуть і кавуни, і дині, і капуста, і морква… Цей рік Бог дав дощів, тому я спокійний. Ось зараз копаємо ранню картоплю — вирощую лише один, свій улюблений ранній сорт "Рів’єра". Завжди купую сертифікований насіннєвий матеріал, щороку обновляю насіння, тому картопля щедро родить. Торік врожай був більший, звісно, — 25-30 тонн з гектара, але й зараз непоганий, на сьогодні гектар дає приблизно 20 тонн, але картопля ще росте. Оце вчотирьох за дві години зібрали близько тонни вручну.

— А чому вручну?

— Для молодої картоплі комбайн не підходить, бо він її давитиме й битиме. А нам потрібна якість. Тому копач підриває, а ми збираємо. Одна людина за день може зібрати і пофасувати у сітки 500-800 кілограмів. Тонн сто, сподіваюсь, буде. Сьогодні оптом за десятку продаємо. Приїжджайте, забирайте!

— Прямо з поля можна забрати?

— Так! Я нікуди не їжджу торгувати своєю продукцією, до мене покупці самі приїжджають. У нас на полі дві точки продажу завжди працюють. Ми дозволяємо людям самим збирати овочі, вибирати найкращі. А в центрі Миргорода організували фермерський ринок (зараз його облаштовуємо, хочемо довести до європейських стандартів і збільшити кількість ринків до трьох), де продаємо овочі, доставлені прямо з поля. Загалом у Миргороді фермерська продукція завжди свіжа. Оця картопля (зараз 20:00) завтра уже буде на ринку. А часто вона потрапляє туди через годину після збору. Це ж не та свіжість, як у херсонських кавунів, які два тижні везли до Києва баржами.

— Чим і почім торгуєте цьогоріч?

— Зараз якраз сезон огірків, на підході ранній гібрид помідорів "Супернова". У нас багато різних сортів помідорів, вони будуть аж до приморозків. Зріють солодкий перець, баклажани, три сорти буряків, по чотири сорти моркви і цибулі…

— Це на випадок, якщо один сорт не вродить?

— Ні, на догоду покупцям. Бо комусь, наприклад, подобається довга морква, а комусь коротка… Цукрова кукурудза у мене п’яти гібридів і посіяна в чотири строки. Щоб був конвеєр аж до грудня. Першу — "Матір драконів" — почнемо продавати вже за кілька днів. Торік один качан у нас коштував п’ять гривень. Тож навіть найбідніша бабуся могла купити доступних солодощів собі чи внукові. І не щоб попробувати, а щоб наїстися.

Вирощую кілька різновидів капусти: білокачанну, броколі, цвітну. Якщо раніше висаджував їх на кількох сотках, то цієї весни засадив якимись культурами від одного гектара до трьох. На щастя, французи давали фермерським господарствам безплатно насіння відомих фірм. Воно дорого коштує, сам я навряд чи придбав би його. Овочі хороші, нічого сказати, адаптовані під наші погодні умови. Але мені більше до вподоби вітчизняні сорти — морква "Яскрава", "Оленка"…

"Буча" зі снайперським прицілом

— Вікторе Анатолійовичу, я знаю, що ви давно відправляєте частину вирощеної продукції на фронт як гуманітарну допомогу.

— Це мій фронт. Хлопцям в окопах важко, а я взявся вирощувати втричі більше овочів, аніж зазвичай. Треба годувати армію, громаду. Треба давати роботу людям… Добре, коли є що дати. Зараз опікуюся пораненими, які лежать у місцевій лікарні. Привожу на кухню свіженькі овочі прямо з поля. А завтра до мене волонтери приїдуть по молоду картоплю, на Бахмут повезуть.

— А починали з Майдану, так?

— Так. Возив у Київ і картоплю, й сало, гроші хлопцям давав. Потім з друзями доправляли гуманітарну допомогу хлопцям, які тримали гору Карачун. Тоді познайомився з багатьма воїнами і волонтерами. Багато за цей час людей відпало, а справжні залишились. У нас існує волонтерське братство. В ньому люди з Житомира, Донецька, Луганська. Позавчора по свіжі овочі приїжджав волонтер, сам родом з Луганська. Переніс інсульт, його частково паралізувало — рука й нога не діють. Проте не здається, водить машину однією рукою.

А торік до мене приїжджали хлопці з батальйону "Карпатська Січ". В одного, який сидів за кермом, пів долоні немає, а його супроводжував напарник без ноги. Обидва воювали, а після того, як їх визнали непридатними до служби, стали волонтерити. Приїжджали по картоплю для фронту, а я завантажив ще й кавунів. Потім бійці з батальйону телефонували, дуже дякували за кавуни, яких рік не бачили. То було для них щастя. І для мене також. Цього року завдяки моїм кавунам кількість таких щасливих людей на фронті точно зросте.

Буквально вчора завантажили свіжими овочами машину мами Люди — колишньої кримчанки, в якої окупанти вбили чоловіка і двох синів. Вона стала волонтеркою, живе з бійцями на самісінькому "передку", допомагаючи їм, чим може. І таких історій я міг би згадати чимало.

— Для багатьох не секрет, що ви передаєте через волонтерів на фронт і деякі інші речі…

— Маєте на увазі патрони для снайпера? Так, щомісяця по двадцять патронів. Одному волонтерові, Дімі Батіщеву, скидаю кошти на придбання патронів "Магнум" (один коштує більш як 300 гривень), він їх купує оптом. А інший, Юра Чорноморець, збирає благодійні внески на іменні снайперські гвинтівки, йому також допомагаю. М*скалів уже відстрілюють гвинтівки "Ірпінь", "Буча", зараз іде збір на "Гостомель". Це гвинтівки-месники, вони дорого коштують. А хороший снайпер — взагалі безцінний. Один патрон у його гвинтівці — це мінус один ворог.

Снайпер — найефективніший воїн. Він же й спостереження веде краще від будь-якого безпілотника. Безпілотник передав картинку протягом 15 хвилин і сів, бо в нього заряд закінчився, а снайпер дві години дивиться в одну точку. Бачить, наприклад, м*скаль вискочив і перебіг у бліндаж, він його засік, дав наводку артилерії…

— Ведете рахунок відмінусованих з вашою допомогою окупантів?

— Ні, я цим не страждаю. Мене хлопці просять, я допомагаю. Адже кожен відмінусований орк — це врятований наш боєць. Звісно, м*скалів треба вбивати, але головне — вберегти наших людей. Ми знаємо, за що воюємо. Війна йде не за території, а за незалежність, за свободу. За те, щоб кожен міг спокійно жити й працювати на своїй землі. На жаль, багато українців до кінця цього ще не усвідомили.

Малі витрати і швидкі гроші

— Ви кілька разів наголосили на запровадженні європейських стандартів ведення фермерства. Що у нас не так із цим?

— Європейський фермер гарує сам з ранку до вечора на власному полі, а наш розслабився. У нас одні агрохолдинги. Я вважаю їх раковою пухлиною на землі України. Це біда! Чого американці не сіють соняшник, хоча він походить з США? Бережуть свою землю! А у нас агрохолдинги насамперед цю культуру й культивують. Бо це малі витрати й швидкі гроші. Це ж дуже просто — посіяв навесні зерно, обробив сходи отрутохімікатами і можеш до осені сидіти десь на курортах, чекати врожаю. От зараз вигідно займатися тваринництвом: зерно ні по чім, м'ясо дороге. Кажу хлопцям: беріться вирощувати свиней, бичків, птицю тощо. Ні, ніхто не хоче, бо це треба важко працювати.

— Невже працювати по-європейськи означає працювати фізично важко?

— Праця на землі не буває легкою. Але я маю на увазі підходи до самого фермерства. Треба думати не тільки про те, як набити кишені грошима, а про землю-годувальницю дбати, щоб вона віддячила щедрими врожаями. Про споживача думати — щоб дати йому свіжу і якісну продукцію. Про "обгортку", в якій вона продається. Про впровадження нових технологій…

— Про передові технології детальніше, будь ласка, на прикладі СФГ "Господар".

— Цього року ми вперше висадили розсаду овочів спеціальною машиною, яку самі придумали. Садили нею розсаду динь. Раніше мені, як кажуть, дині не йшли у руку — засихали, не достигнувши. А сьогодні можу сказати: будуть і дині. Вже по пів кілограма ваги набрали. Упевнений: це завдяки тому, що при садінні машина в кожну ямку наливає води. Достатня кількість вологи сприяє й гарному росту солодкого перцю — цьогоріч ми підвели до нього крапельне зрошення. До наступного року ще щось придумаємо.

Мені вже 60, але я постійно вчуся. Насамперед у своїх колег. Найчастіше обмінюємося досвідом з Олександром Чубуком, головою Асоціації фермерів Київської області.

Звісно, я не боюся важкої праці — за сезон через свої руки тисячі тонн овочів пропускаю. Зараз разом із найманими робітниками збираю картоплю, незабаром підуть помідори й кавуни-дині — із задоволенням збиратиму їх також. Щодня встаю о четвертій ранку й повертаюсь додому вже по темному. Але коли чую по радіо рекламу, що треба щось кудись укласти, пограти, виграти, то стає сумно. У нас, сільгоспвиробників, своя "гра". Сільське господарство — це свого роду лотерея. Посадив — і не знаєш, вродить чи не вродить, буде ціна на продукцію чи ні. Та є в нас така звичка — щовесни засівати землю. Хоч карантин, хоч війна. Для хлібороба нічого не змінюється. Овочівництво ж я називаю вищим ступенем агрономії.

— Чи не збираєтесь налагоджувати переробку вирощеного? Адже це прибутковіше, аніж реалізувати сировину.

— Збираємось. Якраз чекаю на приїзд представників фірми, що виготовляє установки для переробки сільгосппродукції, будемо на місці приймати рішення про налагодження цього процесу. Поки поставляємо продукти місцевим волонтерам, які роблять з них заготовки для сухих борщів. Відправляємо на фронт багато солоних огірків. Я запропонував жінкам солити їх у поліетиленових мішках, щоб відійти від скляної тари, яка б’ється. А вони придумали ще краще — солять огірки у використаних 5-літрових баклажках з-під води, які, на відміну від дорогих пластикових відерець, взагалі нічого не коштують. Захотів солоного огірка — зрізав горлечко і з’їв.

— А який ваш улюблений овоч?

— Малосольний огірочок під картопельку з сальцем. І капуста. Люблю також солодку кукурудзу, особливо пізню, коли вона набереться смаку. Звісно, люблю кавуни. Розрізаєш цю достиглу ягоду зранку, охололу за ніч, прямо на полі — смакота! Загалом не сідаю за стіл без овочів. Часто їх сам готую. Це найздоровіші, найкорисніші продукти, їх можна їсти безкінечно.

Фото надані Віктором Галичем