Чинна влада не буде об’єктивно розслідувати зрив спецоперації щодо "вагнерівців", адже вона ж і порушила низку важливих правил - Микола Маломуж

Після того, як 17 листопада з’явилося розслідування Bellingcat, присвячене спецоперації (яка, на жаль, провалилася) українських спецслужб із затримання бойовиків ПВК «Вагнера» влітку 2020 року, було багато емоційних публікацій, заяв і навіть акцій.

Витримавши деяку паузу, подивившись на реакцію сторін, хочу надати свої основні висновки за підсумками розслідування Bellingcat щодо зриву спецоперації з упіймання «вагнерівців».

Чому ця операція – не щось унікальне

Створюється міф про те, що це нібито була спецоперація, яка не мала аналогів не лише в Україні, а й у світі. Що це мало не увійде до історії світової розвідки тощо.

Насправді це була звичайна спецоперація. В історії незалежної України розвідувальною спільнотою, спецслужбами проводилися десятки спецоперацій, які завершилися успішно, не зірвалися, на відміну від цієї з «вагнерівцями».

Наприклад, 1994 року готувалася комплексна операція РФ у Криму. Російські розвідка, контррозвідка, політики, агентура гойдали тему референдуму щодо приєднання Криму до РФ. Він навіть там був оголошений «президентом» Мєшковим. Було кинуто величезні сили на те, щоб це сталося, а українські військові частини були б заблоковані. Мєшков тоді замінив голів СБУ, МВС у Криму. Усі напрями були підготовлені.

І лише велика спеціальна розробка українських спецслужб дозволила тоді нейтралізувати ці плани та заарештувати не три десятки людей (як хотіли з «вагнерівцями»), а кілька тисяч – одразу, миттєво. Це були терористи, розвідники, агентура, певні політичні елементи, кримінал, орієнтований РФ.

У 1996 була спецоперація зі звільнення бранців піратів Сомалі, у 2008-му — зі звільнення з полону «Аль-Каїди».

Але про це ніхто не кричав. Тому що у системі розвідки не заведено розшифровувати такі дії.

Хто винен у провалі

Такого рівня спецоперацій не обговорюються відкрито – ні в інформаційному, ні в політичному середовищі. Це закрита інформація, вона пов’язана з найважливішими інтересами держави, має гриф «цілком таємно» або «особливу важливість». Має бути пріоритет таємниці. І допуск до неї – лише в осіб, які мають пряме відношення до виконання завдання. Серед них – перший керівник відповідного відомства (у нашому випадку – Головне управління розвідки Міноборони) та президент, який як верховний головнокомандувач дає санкції на проведення (або не проведення) цієї операції.

А в ситуації з операцією щодо «вагнерівців» ми маємо факт, коли найвище політичне керівництво України та розвідка не змогли спрацювати системно, щоб: по-перше, забезпечити успішне проведення операції; по-друге – не створити суперечність між Офісом президента та керівництвом розвідки; по-третє, зберегти те, що сталося в таємниці.

Замість злагоджених дій ОП та ГУР на благо національних інтересів України, ми побачили розбалансування та відсутність режиму таємності.

У цій ситуації відповідальність передусім несе керівник відомства, що веде операцію. У нашому випадку – керівник ГУР, яким на той час був Василь Бурба.

Санкції, які він мав отримати на проведення цієї операції або на її відстрочку – він міг отримати лише ОСОБИСТО від президента України. Інші особи, як той самий голова ОП Андрій Єрмак, не мали права навіть чути про цю операцію, а тим більше – давати якісь вказівки. Так говорить закон про розвідоргани України та про повноваження глави держави.

Було порушено принцип підготовки операції, принцип таємності. Відповідно – була відсутня глибока оцінка: коли проводити операцію, як зробити це ефективно тощо…

Наголошую, лише керівник військової розвідки та президент мали вирішувати це питання на фінальній фазі. Вислухати аргументи одне одного. Чому ми, приміром, могли б зазнати серйозних політичних втрат, почніть операцію в спочатку продумані терміни. Або чому ми не могли її відкласти (втрачали б дорогоцінний час та важливих свідків для міжнародних судів), попри ті чи інші ризики.

Такого симбіозу не було.

Провал операції відбувся, тому що військово-політичне керівництво та керівництво військової розвідки не спрацювали системно у межах своїх повноважень. Плюс – не забезпечили режим секретності.

Якщо голова ГУР має таку важливу інформацію про підготовку операції, він не має права її озвучувати навіть на нараді у президента в присутності третіх осіб. Так само як отримувати вказівки від цих осіб (від того ж глави ОП), навіть якщо вони нібито походять від президента. Це мав робити особисто Зеленський.

Якщо ми дотримуємося версії Бурби, саме Єрмак передав йому від імені президента вказівку про перенесення операції з вагнерівцями.

Президент не мав права передавати такі повноваження Єрмаку, той не мав права бути допущений до інформації про таку операцію, а Бурба не мав права слухати Єрмака. Керівнику ГУР слід було домагатися очної зустрічі з президентом. Через годину, дві, п’ять, уночі, під ранок.

Але сталося те, що сталося. І ці дії призвели до дезорганізації, можливого витоку секретної інформації. Навмисною чи ні – це вже має з’ясовувати слідство.

Що маємо в результаті

У результаті ми зазнали великих репутаційних втрат. І в рамках діяльності спецслужб, і політично – усередині держави. Рівень довіри до розвідки та влади однозначно знизиться. У тому числі з боку наших міжнародних партнерів. Так, сьогодні стверджується, що вся операція була розроблена виключно українськими фахівцями. Що міжнародні розвідки та спецслужби не брали участі. Але це нормально – говорити саме так. У цій ситуації жодна спецслужба не скаже, що була партнером у тій чи іншій операції, чи знала про неї.

Це стосується й Росії. Вона цілком могла володіти інформацією, навіть контролюючи її аспекти, аж до проникнення «вагнерівців» на територію Білорусі. Навіщо? Приміром, щоб дати привід для інформаційної війни Білорусі проти України. Путін особисто після цього почав говорити про український слід в операції з дестабілізації Білорусі й таке інше. Про те, що готувався якийсь теракт із захопленням літака…

Тобто ми отримали не лише провал операції, а й потужну інформаційну атаку з боку РФ, охолодження відносин із Білоруссю.

Якби ми захопили «вагнерівців» – ми були б на коні. А так, за результатом – провал та привід для інформаційних атак з боку супротивника.

Наші партнери тепер будуть дуже обережно ставитись до спільних дій, передачі нам якоїсь інформації. Як з’ясувалося, в Україні легко може статися витік чи непрофесійне використання цієї інформації.

Так, багато позитиву зробили наші розвідники, але все визначається результатами. А вони проти нас.

Цю тему, безумовно, не варто було порушувати на такий суспільно-інформаційний рівень. Але вона все ж таки стала надбанням громадськості. І це провал вищого військово-політичного керівництва України, ГУР.

Що треба робити й чому цього не зроблять

Не можна виключати наявність агентури іноземної держави. Тому важливо, щоб слідство щільно попрацювало з усіма, хто мав і має допуск до держтаємниці. Поетапно встановити всіх учасників, їх зв’язки, можливі канали витоку інформації, можливі дії іноземних спецслужб проти України, які призвели до провалу операції з усіма наслідками.

І займатися розслідуванням має не лише Тимчасова слідча комісія (ТСК) парламенту, яка недостатньо об’єктивно висвітлила те, що сталося у своєму недавньому звіті, а слідчі органи СБУ, ДБР, Генпрокуратури, представники ГУР, Служби зовнішньої розвідки.

На жаль, ми бачимо, що політичне керівництво на рівні президента та його оточення не хочуть давати виразних пояснень, не намагаються хоча б загалом викласти свою позицію з тих же висновків Bellingcat.

А питання є. Суспільство стурбоване цією ситуацією.

Але гадаю, що в період дії сьогоднішнього політичного керівництва не буде глибинного та об’єктивного розслідування. Тому що і наші політики вищої ланки, і представники ГУР самі порушили низку найважливіших правил. А після цього так і не встановили можливі канали витоку інформації, наявність «крота» чи «кротів», які не просто «злили», а й супроводжували інформацію, даючи третім державам інструменти для того, щоб забезпечити провал операції із затримання «вагнерівців».