Перемир’я на Донбасі у 2020-му працювало лише тому, що Путін хотів зробити з нього Придністров’ї-2, — генерал

Ексзаступник начальника Генштабу ЗСУ вказав на головні проблеми української армії і пояснив, яким чином можна їх розв’язати

Українська армія зустріла недавній День захисників і захисниць України з рядом проблем. І мова не тільки про зовнішні загрози — перш за все російську агресію, до якої тепер може додатися й білоруська.

Є й ряд внутрішніх факторів, що стосуються недозабезпечення Збройних сил України. І хоч президент України Володимир Зеленський доручив виплатити в повному обсязі грошове забезпечення військовим ВСУ і премію з нагоди Дня захисників і захисниць України, відповідний указ, випущений "під дату", говорить сам за себе.

Про те, як видозмінюються вітчизняні збройні сили, а також про проблеми, з якими вони стикаються, "Телеграф" поговорив з генерал-лейтенантом, колишнім заступником начальника Генерального штабу ЗС України Ігорем Романенком.

Про кадри ЗСУ і держоборонне замовлення

- Якщо говорити про проблемні моменти в ЗСУ, на яких би зробили акценти?

- На жаль, бюджет Міноборони на 2021 рік був складений не найкращим чином. У ЗСУ великий відтік офіцерського складу. У деяких частинах перший контракт не продовжують до 65% військовослужбовців. Тобто, людину навчили, а вона звільнилася. З точки зору резерву — вона є для держави на випадок широкомасштабної війни. Але з діючих ЗСУ вибуває. І її потенціал не використовується. Відбувається так, тому що не реалізується відповідний соціальний пакет для зацікавленості служити.

Мінімальне грошове забезпечення військовослужбовців — 10,5 грн. А середня зарплата по країні — 13,5 тис. Як правило, такий перекіс призводить до відтоку кадрів зі ЗСУ.

У бюджеті на цей рік фінансування по зарплатні було закладено, а всі надбавки (за перший контракт, за наймання житла, на оздоровлення) не заклали. І лише перед 14 жовтня зусиллями президента та уряду було майже погашено цю заборгованість.

До бюджету на наступний рік вже закладені всі надбавки, але не більше того. А без переходу і на фінансові стандарти НАТО — складно говорити про відповідної мотивації військовослужбовців.

- Як ставитеся до оновлення керівного складу ЗСУ?

- Позитивно. Прийшли люди, які за час війни, з 2014 року, займали різні тактичні рівні, керували батальйонами, бригадами. І з тих пір стали генералами. А найбільш важливе навчання — це навчання в ході війни. Досвід організації ведення бойових дій нічого не замінить.

Зазначу, що головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний, призначений на цю посаду в липні 2021 року, сказав, що з десь 2 тисяч НАТОвських стандартів, на які потрібно переходити, ми виконали близько 300. Тому роботи ще багато.

- Чому виникають постійні проблеми з виконанням державного оборонного замовлення?

- Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, Міноборони, окреме керівництво ЗСУ повинні працювати узгоджено. Але цього не відбувається. І це серйозна проблема. Це прекрасно, що у нас з’явилося Мінстратегпром. І профільний міністр Олег Уруський є ще й віце-прем’єром. Але ефективної роботи поки не вийшло. Тому поміняли заступників в Міноборони, Мінстратегпромі, в керівництві ЗСУ. В тому числі, тому що немає узгоджених дій.

Міноборони в НАТО виконує функцію, що забезпечує військово-політичні, фінансові та подібні моменти. А ЗСУ керує саме військове керівництво. А у нас все було замішано, що призводило протягом 30 років до неефективності, в тому числі в ракурсі виконання держоборонзамовлення.

Є й інша проблема. Складається відповідне держоборонзамовлення. Потім вибираються підприємства, які можуть його реалізувати. Вони беруться за все, але у них нерідко не виходить, немає можливості виконувати те, за що взялися. Плани починають реалізовуватися з початку літа. Повільно просуваються в парламенті, уряді. У підсумку — мало часу, щоб реалізувати держоборонзамовлення. Йде перерозподіл коштів через парламент.

На жаль, поки не вдалося ефективно налагодити цю роботу.

Про переозброєння армії

- Що віднесли б до позитиву цього року в рамках модернізації української армії?

- Одним з головних вважаю зміни в системі управління Збройних сил України. Завершуємо перехід на натівські систему "J" (типова структура штабів країн Альянсу) у всіх структурах. Випробували цю систему в безлічі серйозних навчань, які проводилися і окремо в ЗСУ, і спільно з представниками НАТО. Перехід на нову систему — непроста дія. Вимагає великих зусиль. У спільних діях, які ми відпрацьовували на навчаннях, все більше спілкуємось однією військовому мовою з міжнародними партнерами. Це важливо для підвищення ефективності спільних бойових дій.

Офіцери НАТО, які раніше на спільних навчаннях більше спостерігали, навчали в роботі у цих нових структурах, тепер брали участь в наших штабах на певних посадах. Що говорить про значні зміни.

Також важливо, що в системі управління вперше за 30 років ми перейшли від радянської моделі — до натовської. Виписали окремо положення Міноборони, тепер уже Главкомата і Генштабу. Обов’язки керівництва ЗСУ. Розділені функції. Той конфлікт, який був між керівництвом Міноборони і ЗСУ, неприпустимий взагалі, а особливо — в умовах війни. За майже три десятка у нас так і не спромоглися підписати відповідні документи: розділити обов’язки, щоб не було непорозумінь в цих питаннях. Тепер це почали реалізовувати.

- Що можна сказати про переозброєння української армії?

- Ми поступово переходимо в озброєнні і техніці, від модернізації ще радянської, до виробництва свого озброєння рівня 21 століття і прийнятті його на озброєння в ЗСУ. Це ракетні системи "Нептун" (берег-корабель). Подальший розвиток передбачає, щоб пусковими платформами були й літальні апарати. Щоб можна було застосовувати земля-земля, а не тільки земля-корабель, як зараз.

Це система залпового вогню "Вільха М", коли кожен снаряд може наводитися окремо на ціль. Відбувається подальше вдосконалення і прийняття на озброєння даної системи.

Це і проект багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) "Сапсан". На жаль, в цьому році не встигли прийняти батарею на озброєння. Але розвиток відбувається.

Також йде розробка своїх безпілотних літальних апаратів, українських роботів (безпілотних платформ) на землі.

Є розробка "Грім" — курсують снаряди (самонавідний літак-снаряд), який вводиться в дію Мультикоптер — повітряної платформою.

З’явився указ президента України про створення кібервійськ в ЗСУ. Адже ми бачимо, які потужні операції проводять росіяни в інформаційній сфері, кіберсфері. В цьому ракурсі створення кібервійськ в ЗСУ — важливе рішення. Необхідно тепер виділення коштів.

До речі, Росія, за словами глави її Міноборони Шойгу, з 2018 року розробляє нетрадиційні види зброї, які будуть розміщуватися, в першу чергу, в Арктиці і в окупованому Криму. Якщо так, то при використанні або розгортанні цього озброєння, будуть проводити всі випробування, в тому числі, на окупованому Донбасі. А тепер і в Білорусі. Адже її територія все більше використовується російськими збройними силами. Лукашенко вже заявив, що РФ дає 1 млрд доларів для закупівлі сучасного озброєння — бойові літаки і вертольоти, системи ППО С-400.

- Як допомагають нам переоснащувати армію зарубіжні партнери?

- Найбільш відомі в цьому плані турецькі безпілотники Bayraktar TB2. Відбувається закупівля вже другого комплекту для Військово-морських сил (ВМС). Причому дальність їх в два рази більше, до 300 км, ніж у першого.

Вивчається питання про будівництво заводу, спільного україно-турецького підприємства. Йде і розробка своїх безпілотних апаратів, які приймаються на озброєння.

Нам треба відновлювати корабельний склад в ВМС. Американці постачають патрульні катери "Айленд" (Island) і Mark VI. Британці почали розробку і підготували до передачі два тральщика. Йде робота по ракетним катерам. Спершу будуть виробляти в Британії, потім — перенесення на українські морські верфі.

Велика робота з турками не тільки по безпілотниками, а й по корветам. Є перспективні можливості з протиповітряної оборони (ППО). Слід вживати стратегічні рішення щодо переозброєння нашої авіації, по ППО, перш за все протиракетну оборону (ПРО).

У цьому сенсі можна згадати недавні розмови про можливу передачу Україні двох батарей ізраїльської системи ППО "Залізний купол".

Його випробовували американці у себе, але він не входить в американську систему управління ППО. Тому могли б нам передати/продати. Все, що корисно, вони дізналися, можуть використовувати у себе. Швидше за все, для цього і брали ці батареї.

Про те, що відбувається на Донбасі

- Відомо, що в Україну поставлені не тільки турецькі бойові безпілотники, але й американська летальна зброя. Чи застосовується це на Донбасі?

- Bayraktar TB2 були передислоковані, в тому числі на схід. Росія активно застосовує на Донбасі скидання вибухових пристроїв з безпілотників. Тому туди завели як українські, так і турецькі БПЛА, щоб протидіяти.

Що стосується американських переносних зенітно-ракетних комплексів "Джавелін" (Javelin), які надійшли і ще надійдуть на озброєння ЗСУ. Вітчизняні квазі-патріоти кажуть, що є свої протитанкові ракетні комплекси — "Стугни", "Корсари". Дальності в них, дійсно, більше, але керованість по лазерному променю. Що створює проблеми в залученні цих протитанкових комплексів. А "Джавелін" при дальності 2-2,5 км діють за принципом "на мету навів, пустив і забув". При підльоті до цілі така ракета робить "гірку" і б’є зверху. А це — найвразливіше місце в танку, бронетранспортері. Бронюється адже, як правило, лобова частина, боки.

Треба просто більш глибоко вивчати озброєння, розуміючи, що нам потрібні і американські "Джавелін", і вітчизняні "Стугни" і "Корсари". В ідеалі — зробити свій аналог "Джавелін".

На сході є і "Джавелін" і Bayraktar TB2. Але їх застосування поки не стало повсякденною практикою. Ставка більше робиться на українське озброєння.

Є певні вимоги з боку союзників, в тому числі про те, що застосовувати отриману від них летальну зброю можна лише, якщо почнуться повномасштабні бойові дії.

У Туреччині — свої моменти. Там серйозно тисне Росія. Путін і Ердоган зустрічалися, Кремль передав посил в стилі: "іхтамнєт але вони не хочуть, щоб Україна застосовувала турецьке озброєння".

- Що і чому відбуваються останнім часом на фронті?

- На лінії зіткнення намагалися підтримувати перемир’я, яке в 2020-м працювало — з літа до кінця року. Але працювало лише тому, що Путін хотів спонукати таким чином військово-політичне керівництво України до прямого діалогу з представниками ОРДЛО. Тим самим легітимізувавши це "керівництво". А це — молдовсько-придністровський варіант. Як тільки Молдова пішла на це, російські війська встали осторонь, мовляв, ми миротворці. І всі проблеми виходу з ситуації з Придністров’ям (як політичні, так і економічні) залишилися молдаванам.

Знаючи цей досвід, бачачи як це робилося, в тому числі Козаком (Дмитро Козак, який є в даний момент заступником керівника Адміністрації президента РФ і курирує український кейс, в 2003-му на посту спецпредставника президента Росії з розвитку торгово-економічних відносин з Молдовою, запропонував план врегулювання конфлікту і возз’єднання між Молдовою і Придністров’ям — прим. ред.), ми йти на таке не могли. Адже там фактично готувалася федералізація Молдови. Путін збирався летіти туди, брати участь в підписанні відповідних документів. Американці буквально за добу, на останньому етапі, зламали ці плани, не допустили федералізації. Але на той час вже було легітимізовано Придністров’я — і наслідків цього Молдова подолати не може до цих пір.

Ставати на такий шлях нам ні в якому разі не можна. Побачивши, що Київ на це не йде, Путін дав відмашку збільшити кількість бойових дій на лінії зіткнення. Фактично повернувши їх на рівень до "всеосяжного припинення вогню", яке почало діяти в кінці липня-2020.

- Ми приймаємо відповідні заходи? Якийсь час звучали нарікання, що захисникам України не дозволяють давати повноцінну "відповідь"...

- У минулому році, дійсно, були введені відповідні вимоги про дотримання режиму тиші. В тому числі, коли відкриття вогню у відповідь потрібно було узгоджувати мало не з Києвом, з Генштабом. Але з приходом нового керівництва ЗСУ, а також у зв’язку з частими провокаціями з боку окупантів, відбулася переоцінка ситуації на лінії зіткнення. І зараз повернулися до підходу, коли командир підрозділу на місці приймає рішення, як реагувати на ситуацію. Відповідати маємо право. Що і робимо.

На жаль, великі втрати в рядах Об’єднаних сил від снайперського вогню противника. Головком Залужний дав завдання висунути всі контрснайперські структури на лінію дотику. І це вже принесло ефект.

Росіяни поважають тільки силу. І на їх провокації треба відповідати відповідним чином. При цьому намагаючись, щоб ситуація не переросла в повноцінну війну.

***

Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний, призначений на цю посаду в липні 2021 року заявив, що загроза повномасштабної агресії з боку Російської Федерації буде зберігатися і надалі. Тому українська армія до цього готується і зараз цим займається.

Також Залужний записав відеозвернення до росіян, заявивши, що російським військовим робити в Україні нема чого.