Що зробити, аби зупинити тендерні скандали: колишній очільник ГПУ вказав на важливі деталі

Віктор Чумак пояснив "Телеграфу", що заважає змінам у свідомості чиновників та чи даватиме Захід зброю далі

В Україні тривають жваві дискусії доцільності багатомільйонних закупівель за бюджетні кошти на тлі продовження війни проти росії. Чому українські чиновники продовжують витрачати кошти платників податків на недоречні цілі? Як це змінити і чи не припинить Захід допомагати Україні через гучні тендерні кейси.

Про це "Телеграф" запитав у екснардепа, колишнього в.о. генерального прокурора України, юриста Віктора Чумака.

Про свідомість чиновників

— У зв'язку з низкою гучних тендерних скандалів у громадськості виникає запитання: "Чому війна так і не змінила свідомості чиновників, які витрачають мільйони з бюджетів на незрозумілі закупівлі"?

— Все дуже просто. Свідомість чиновників не змінюється, тому що закупівлі на сьогодні дозволяють бюджет і Бюджетний кодекс. Ситуація така: якщо в Бюджетному кодексі передбачено, що кошти, які виділяються з держбюджету по окремій статті, не можуть бути використані на інші, то вони їх і використовують. Вони абсолютно чітко розуміють, що діють в межах закону, і цей закон їм дозволяє витрачати ці фінанси.

Те, що вони з цих коштів мають відкати (або не мають), це вже інша сторона медалі. Питання полягає у дуже простих речах: ні уряд, ні президент не подумали, що на час війни треба змінити порядок бюджетного фінансування всієї країни. Наприклад, якщо левову частку коштів, які заробляють великі міста, такі як Київ, Львів, Одеса (які перекладають бруківку, будують стадіони тощо), то вони не можуть по-іншому ці гроші використовувати, адже ці кошти передбачені законом саме під такі витрати.

Але треба було б ухвалити відповідні закони, які б змінили порядок фінансування, порядок зарахування цих коштів не в бюджети місцевих громад, а в центральний бюджет. Причому по-розумному треба було б створити спеціальні цільові програми.

До прикладу, 30-40% від податку на доходи фізичних осіб, які йдуть на місцеві бюджети, повинні були б йти на програму розвитку дронів. Інші — на програму розвитку боєприпасів тощо. Але зараз це не питання до місцевих громад. Це питання до Верховної Ради, до того ж самого Давіда Арахамії.

Питайте у нього: "Чому досі не змінено розпис Бюджетного кодексу, який би дозволяв перераховувати всі ці гроші на спеціальні програми?" Або чому не створені відповідні програми розвитку того чи іншого виду озброєння і військової техніки?! На них могли б піти кошти у тому числі місцевих громад, які б змінили пріоритет. Вся відповідь — на поверхні.

Ніхто не хоче цього міняти, тому що це їхній дохід. Це дохід місцевих чиновників. А не буде доходу місцевих чиновників, не буде підтримки центральної влади. Тому центральна влада не хоче цей дохід забирати у місцевих чиновників, щоб вони залишалися лояльними до неї.

— Наскільки сьогодні актуально побудувати, скажімо, стадіон у районному центрі чи закупити партію дронів для фронту?

— Тут питання не в актуальності. Знову повторюсь: питання у тому, що ці гроші закладені бюджетом громади саме на стадіон (наприклад, у місті Новояворівськ на Львівщині). Це було прийнято в бюджеті розвитку міста не цього року (що з таких-то і таких доходів піде фінансування стадіону). Якщо мер міста зараз ці гроші не дасть на стадіон, він вчинить злочин.

— Як Захід може реагувати на подібні скандальні недоречні кейси під час війни? Адже західні партнери України бачать, наскільки такі гучні історії відбуваються системно і є певні підозри на зловживання…

— Захід знає, що є зловживання. Але ви ж питаєте про моральність цих витрат. Тому що зловживання — це питання права і роботи правоохоронних органів. Про моральність чи аморальність цих витрат тут навіть мова не йде. Тому що ці витрати передбачені законом. Адже ті ж самі рішення місцевих рад, які приймаються, для них — це закон. Ті ж самі кошти, які виділяють по відповідній статті місцевого бюджету є для місцевої громади законом виконання цього кошторису.

Але ж люди ставлять запитання, це ж аморально витрачати гроші на стадіон, коли треба — на дрони. А місцеві чиновники не можуть їх так просто витратити на дрони, бо якщо це зроблять — сядуть у в'язницю.

Про Музей Голодомору

— На вашу особисту думку, чи доцільно добудовувати Музей Голодомору за такі великі кошти?

— Щодо Музею Голодомору, є дуже цікава думка та історична аналогія. Коли у Вінстона Черчилля під час війни Другої світової війни та бомбардувань Лондона запитали, чи будемо виділяти гроші на розвиток культури, він відповів: "А заради чого ми воюємо?!"

Розумієте? Заради чого ми (українці. — Авт.) воюємо? Ми це робимо, щоб залишити свою культуру, свою пам'ять і таке інше.

Тому питання з Музеєм Голодомору — трохи з іншої опери. Тут не треба мішати грішне і праведне. Тому що, по великому рахунку, повинно все фінансуватися. Повинні фінансуватися ремонти доріг, оскільки це потрібно для будь-якої місцевості. Але не повинно бути перекладання хорошої бруківки на хорошу. Ремонти доріг повинні бути.

Повинні фінансуватися ремонти житлового фонду. Тобто інфраструктура повинна фінансуватися повністю, тому що інфраструктурні об'єкти впливають на безпеку і оборону в тому числі (на характер діяльності ЗСУ вони теж впливають). Однак мають бути виставлені пріоритети.

Не можна не фінансувати, наприклад, дорожні роботи, дорожній фонд тощо. Це купа людей, які задіяні в цій галузі. Ви хочете їх залишити без грошей, без заробітку?! Ви хочете вбити бізнес?! Так не можна робити. Тому питання — в пріоритетах. Завдання, як правильно визначити пріоритети і як перерозподілити гроші через ці пріоритети.

Чи даватиме далі Захід зброю Україні

— Наостанок уточнююче запитання: якщо ця системність з незрозумілими тендерами (із завищеними цінами та швидкими закупівлями) триватиме, як Захід реагуватиме? Переглядатиме допомогу Україні чи робитиме якісь зауваження владі?

— Якщо будуть зауваження, вони будуть неформальними або непублічними. Публічно ця тема може порушуватися в газетах, журналах чи інших засобах масової інформації.

Розумієте, Захід сьогодні воює не з Україною. Ворог — не Україна. І вони розуміють всю цю історію, яка відбувається в Україні. Але західні партнери чітко розуміють, хто ворог. Якщо ви скажете, що Захід перестане надавати допомогу. Відповім: "Ні, не перестане!". Він буде давати, тому що загрозу для цивілізації становить не Україна, а росія. І проти цієї загрози Захід буде воювати далі.

Питання в іншому: у тому, як Захід буде реагувати на це (тендерні кейси, — Авт.) після війни, як західні партнери будуть допомагати нам з відбудовою. І як він на цьому педалюватиме у разі відбудови. А гроші на війну Захід витрачав, буде витрачати, і витрачатиме ще більше.