Відкладена війна: який шлях обрав Тайвань і чи наважиться Китай на відкрите вторгнення?

У суботу, 13 січня, відбулися президентські та парламентські вибори на території Республіки Китай (РК) — жителі острова Тайвань демократичним шляхом обирали нову владу. Цілком прогнозовано перемогу здобув кандидат від провладної Демократичної прогресивної партії Лай Цінде. Новообраний президент РК відомий своїми антикитайськими поглядами та свого часу активно виступав за проголошення незалежності Тайваню.

У Пекіні передбачувано негативно відреагували на результати виборів, повторивши мантру "про невідворотне возз’єднання острова з материком". КНР та її лідер Сі Цзіньпін ставлять собі за мету повернути Тайвань будь-яким шляхом для завершення "великого відродження китайської нації" до 2049 року (столітньої річниці утворення Китайської Народної Республіки). Перемога Лай Цінде ще більше відмежовує материковий Китай від мирного об’єднання, проте чи зважиться найближчим часом Пекін на силовий варіант?

Вибори на фоні зовнішньої загрози

Останні кілька років ситуація у Тайванській протоці значно загострилася. Пекін на постійній основі впровадив тиск у військовій, дипломатичній та інформаційній площині проти Республіки Китай. Пов’язано це з трьома факторами. Перший – це погіршення американо-китайських відносин, що поглибилося торговою війною. Наступний фактор полягає у приході до влади на Тайвані ліберальної Демократичної прогресивної партії (ДПП), яка позиціює себе антикитайською і прозахідною силою. Лідери політсили, такі як чинна президентка Цай Інвень або новообраний Лай Цінде, відомі своїм позитивним відношенням до ідеї проголошення незалежності Тайваню.

І останній фактор пов'язаний з особистими амбіціями лідера КНР Сі Цзіньпіна. Він, пішовши на безпрецедентний третій термін на посаду керівника КПК та країни, шукає способи виправдати своє перебування у владі та зберегти авторитет в Компартії великим досягненнями у внутрішній та зовнішній політиці. Місія з повернення Тайваню до КНР посідає одне з головних стратегічних цілей чинного господаря Чжуннаньхая (резиденція вищого керівництва Компартії Китаю).

У період передвиборчої кампанії на Тайвані, Китай підключив всі можливі ресурси для впливу на виборців. Головна мета Пекіну полягала у недопущенні перемоги ДПП на виборах. Кампанії з дезінформації, дискредитації влади та електорального процесу, торгового тиску, шпигунства, військових провокацій у Тайванській протоці стали основними інструментами КНР у підриві президентських і парламентських виборів у Республіці Китай. КПК навіть неофіційно та опосередковано підтримувало опозиційні партії Гоміньдан та Народну партію Тайваню.

За посередництва прокитайського експрезидента РК Ма Інцзю (перший і єдиний президент, котрий особисто зустрічався з Сі Цзіньпіном) два кандидати від опозиції Хоу Юї та Ко Вень Чже вели перемовини про об’єднання сил, що могло змінити перебіг виборів. Проте внутрішні чвари та конфлікти зірвали перемовини, гарантувавши таким чином відносно впевнену перемогу кандидата від ДПП. Хоча Гоміньдан і вважається прокитайською політсилою, але представники "блакитних" прямо не виступають за приєднання до КНР, скоріше за відновлення політичних перемовин та повернення до Консенсусу 1992 року. З точки зору КНР, такий варіант є прийнятним початком мирного процесу возз’єднання Тайваню з материком.

Цікаво, що у свої агітаційні кампанії Гоміньдан активно використовував гасла "Голосуйте за нас – ми за мир", "ДПП – партія війни". По суті Гоміньдан є тайванським аналогом ОПЗЖ. Позиціонуючи себе "партією миру", вони отримували голоси середнього класу в основному з сільської місцевості та прибережних до материка островів, які ведуть торгівлю з КНР. Не в останню чергу цей фактор дав змогу "блакитним" здобути найбільше місць в Законодавчий Юань (парламент РК). Це ускладнить правління новобраного президента Лай Цінде. Результати виборів продемонстрували також підтвердження тенденції "тайванізації" населення напіввизнаної держави, тобто все більше відокремлення власної самоідентифікації від китайської. Це не може не бентежити Пекін з його риторикою про "один народ по два боки протоки".

Війна близько?

Перемога Лай Цінде збереже чинну ситуацію навколо Тайваню на наступні 4 роки, що означає малу ймовірність китайського вторгнення на острів. Одним з факторів стримування для Пекіну є підтримка РК з боку США. Вашингтон збільшує постачання військо-технічного обладнання збройним силам Тайваню та направляє власних військових радників. Довготривалі відносини між Вашингтоном і Тайбеєм мають не лише ідеологічний та безпековий підтекст: РК є важливим вузлом ланцюгів постачань напівпровідників – критично цінної технології, від якої залежить сучасна глобальна цифрова економіка. Компанія Taiwan Semiconductor Manufacturing Co (TSMC) постачає світові близько 60% цієї продукції (для порівняння: США – лише 12%) і приблизно 90% передових процесорів.

Американські дослідники з USAWC навіть пропонували знищити виробництво чипів на Тайвані у випадку вторгнення китайської армії на острів. У своїй роботі автори стверджують, що традиційні стратегії стримування Пекіна від силових акцій, як-от присутність у Тайвані американських військових кораблів, можуть виявитися недостатніми. Тактика спаленої землі натомість може стати не лише ефективним економічним інструментом, але й навіть альтернативою війні великих держав. Усе це демонструє високу пріоритетність збереження статус-кво щодо Тайваню для Вашингтона.

Головним фактором стримування КНР від проведення операції із захоплення Тайваню є неготовність Народно-Визвольної Армії Китаю (НВАК). Останні чистки в рядах ракетних військ та таємне зникнення ексміністра оборони Лі Шанфу говорить про проблеми корупції серед вищого командування армії, що б’є по ефективності військ. НВАК немає досвіду введення бойових дій, тим паче у проведенні десантної операції. Не вистачає амфібійних транспортів для перекидання військ та налагодження логістики, яка буде важлива у випадку вторгнення на острів Тайвань. Окрім цього, не відкидаємо економічну ціну такої авантюри для Китаю. Західні санкції сильно вдарять по китайській економіці, що може підірвати авторитет КПК серед населення.

Хоча широкої ескалації у Тайванській протоці найближчим часом не передбачається, загроза силового варіанту при сучасних умовах залишається майже невідворотною, питання лише у часі. Попри проблеми в армії, КНР активно готується до вторгнення, імітуючи десантні операції, будуючи потужний флот та розвиваючи ракетні війська. В економіці Пекін проводить політику "подвійної циркуляції", яка покликана забезпечити у майбутньому імунітет від західних санкцій та убезпечити власні торгові шляхи від впливу зовнішніх сил. Сі Цзіньпін нещодавно наказав військовим до 2027 року підготувати війська для проведення силової операції проти Тайваню, що підтверджує невпевненість Пекіну в успішному результаті такої авантюри у даний момент часу. У 2024 році війна у Тайванській протоці малоймовірна (якщо не буде тригерних моментів, як, наприклад, проголошення незалежності Тайваню), проте посиляться провокації КНР та операції у "сірій зоні".

Вікно можливостей для Сі Цзіньпіна

В Україні вперше так уважно спостерігали за виборами на Тайвані — одного з найбільших та недооцінених наших союзників в Азії. За подіями в російсько-українській війні уважно спостерігають в Тайбеї, вивчаючи наш досвід протистояння набагато сильнішому ворогу. У Пекіні також уважно вивчають уроки російсько-української війни та навіть частково залучені до допомоги РФ.

Гіпотетична перемога Росії у війні проти України стане тим тригером для Китаю у питанні атаки на Тайвань. Причина полягає у послабленні позицій США та втрати довіри до безпекових гарантій Вашингтона, які має і РК.

Такий розвиток подій відкриє вікно можливостей для Сі Цзіньпіна, бо немає впевненості щодо американського втручання у випадку війни в Тайванській протоці. Звідси й полягає така зацікавленість Тайбея у недопущенні поразки України. Шкода, що на Капітолійському пагорбі у Вашингтоні не всі це розуміють.