Наступник Путіна або його наставник? Хто такий Сергій Шойгу і що обіцяє його президентство Україні

Яку роль відіграє міністр оборони Сергій Шойгу в політиці сучасної РФ і чи може він стати новою, ще більшою загрозою для України — розбирався "Телеграф"

Міністра оборони РФ Сергія Шойгу називають одним з найбільш ймовірних кандидатів у наступники президента РФ Володимира Путіна. Він числився першим номером в списку партії «Єдина Росія» на недавніх виборах до Держдуми. Путін проводить з ним спільний відпочинок, фактично підкреслюючи статус Шойгу як другої особи в державі.

«Телеграф» розбирався, чи дійсно Шойгу може стати наступним президентом Росії, і чого від нього чекати на цій посаді, в тому числі в ракурсі російсько-української війни.

З Шойгу — хоч в тайгу

66-річний Сергій Шойгу — точно не чужа для 68-річного Путіна людина. У тому числі за ментальністю, за імперськими замашками. А по беззмінності він навіть Путіна переплюнув. На даний момент Шойгу — єдиний міністр, який з невеликою перервою є членом уряду Російської Федерації з 1990-х років. В цілому цей уродженець Тувинської автономної області знаходиться на вершині влади майже 30 років. З 1994 по 2012 — кермував російським МНС, потім півроку був губернатором Московської області. З цієї посади і відправився керувати Міноборони. Захоплення Криму, вторгнення на Донбас — це все за його безпосередньої участі.

Ще 22 липня 2014 року Головне слідче управління МВС України відкрило кримінальне провадження щодо Шойгу і російського підприємця Костянтина Малофєєва за підозрою в створенні не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК України).

У вересні 2015 року Шойгу був включений до списку санкцій України. Його звинуватили в «скоєнні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України і громадянської безпеки, миру і міжнародного правопорядку». Рік по тому Печерський районний суд Києва навіть видав санкцію на затримання Шойгу, щоб доставити його на судове засідання.

У липні 2021 року Служба безпеки України викликала Шойгу для вручення письмової підозри (щодо створення незаконних збройних угруповань, що спричинило за собою загибель людей) до Маріуполя. Йому навіть відправили офіційну повістку.

Ясна річ, Сергій Кужугетович всі ці виклики проігнорував. Це ж не виклик до Путіна!

А господар Кремля останнім часом викликає Шойгу не тільки про справи державні поговорити, а також нові загарбницькі плани побудувати. Йому, схоже, подобається і відпочивати в суспільстві міністра оборони. Наприклад, в березні Путін і Шойгу разом насолоджувалися природою — в тайзі, в республіці Тува.

А на початку вересня ця парочка знову провела час в Сибіру, нагадавши своїм відео з тайги користувачам мережі фільм "Горбата гора". Опубліковані пізніше фотографії тут же розлетілися на меми.

Але все це було б смішно, коли б не було так дивно. І страшно. Тому що Шойгу як наступник Путіна, якщо той дійсно його до цього готує — це той ще "подарунок".

Чому Шойгу може бути небезпечнішим за Путіна

Навіть виходячи з компліментарної статті в російській Вікіпедії вимальовується образ, який представляє пряму і явну загрозу і сусідам і, власне, РФ. Встань біля керма країни такий солдафон — війни не минути. Чи не гібридної, а як там не є гарячої-справжньої. З усіма наслідками, що випливають.

Ось лише деякі факти про Шойгу.

1. Після того як він очолив Міноборони, за рік набір до військових училищ та академій збільшився в 7,5 раза, значно збільшилася кількість кадетських і суворівських училищ.

2. Саме за ініціативи Шойгу створені Арктичні війська, призначені «для забезпечення безпеки арктичного регіону Росії».

3. З подачі Шойгу щорічно проходять Армійські міжнародні ігри, розвивається армійський спорт, будується найбільший і єдиний у своєму роді військово-патріотичний парк «Патріот».

4. У лютому-березні, під час захоплення росіянами Криму, Міноборони РФ перекинуло на півострів спецпідрозділу Головного розвідуправління і сили російської морської піхоти. Ці підрозділи забезпечили роззброєння українських частин, що знаходились в Криму. Шойгу тоді мотивував дії Міноборони РФ в Криму «загрозою життю мирного населення і небезпекою захоплення екстремістами російської військової інфраструктури». І — вишенька на торті — стверджував, що в ході цих дій «Російська Федерація не порушила жодного двостороннього договору з українською стороною, а також своїх міжнародних зобов’язань».

5. Влітку 2014 російська армія обстрілювала захисників України зі своєї території, збила малайзійський «Боїнг» над Донбасом, вторглася на українську територію і влаштувала бійню під Іловайськом. У лютому-2015 кадрові російські військові допомогли «ополченцям» перекроїти лінію розмежування, захопивши вже після Мінських угод Дебальцеве і ряд інших населених пунктів. У всіх цих трагедіях і смертях — вуха не тільки Путіна, а й Шойгу.

6. В кінці вересня 2015 року почалася військова операція Росії в Сирії. Чергові сотні смертей, в тому числі цивільного населення.

7. Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко запевняє, що саме Шойгу лобіював військову підтримку росіянами Вірменії восени 2020 року, коли Азербайджан відвойовував Нагорний Карабах. Шойгу ж, за словами експерта, представив на початку 2021 року Путіну план з повторення інтервенції в Україну 2014 року. І цей план навіть почали реалізовувати, коли підвищилася концентрація російських військ на кордонах України. Але в якийсь момент (можливо, після дзвінка нового глави Білого дому Джо Байдена), «фраєр здав назад».

Справа не в Шойгу

Політтехнолог, співзасновник Агентства моделювання ситуація Олексій Голобуцький так пояснює в коментарі «Телеграфу» близькість Путіна і Шойгу: «Путін вже 20 років при вищій владі у величезній державі. Довіряти на такій посаді великій кількості людей неможливо. А Шойгу він, схоже, довіряє. Обидва багато в чому замазані. І далі їм шлях тримати тільки разом. Ми всієї підоснови не знаємо, але за деякими даними, Шойгу залучив Путіна в якісь свої бурятські шаманські справи. І вони там в лісі отримують якусь вищу силу. Багато дивних речей ми дізнаємося після смерті диктаторів. Аж до того, що вони займалися канібалізмом. Думаю, з часом дізнаємося щось подібне про Путіна з Шойгу».

На думку експерта, рішення по наступника Путін ще не прийняв. Можливо через острах фальстарту. Щоб потенційного Путіна-2 не почали «топити» інші клани.

«У Путіна до виборів ще є три роки. Законодавство вони повністю «нагнули» під себе, схему виборів відкатали так, що кого б не вибрали — виберуть потрібну Кремлю людину. З монархії пройшло більше 100 років. І Путіну складно перезапустити процес, щоб не викликати нерозуміння навіть у цьому забитому суспільстві. Ну не зрозуміє воно переходу на монархічний лад! Щоб у спадок владу передавати або ще якось. Все-таки Росія — це республіка, на інший формат переходити там не готові. Принаймні — поки що. У той же час йти без відповідних гарантій, без «своїх» у владі Путіну страшно, — вважає Олексій Голобуцький. — У будь-який момент може спалахнути внутрішньовидова боротьба, яка невідомо чим може закінчитися. Чи не хоче він, щоб з часом з його спадщиною сталося те, що з позолоченими пам’ятниками першому президентові Туркменістану Сапармурату Ніязову (Туркменбаші), які демонтували при новому президенті Гурбангули Бердимухамедові, встановивши натомість вже його статуї».

Втім, підкреслює політтехнолог, навіть якщо замість Путіна буде Шойгу — це навряд чи буде краще для України. Як і будь-який інший постпутінський господар Кремля.

«Суть не в особистостях. Чи не в Путіні чи Шойгу. Проблема глибше, — упевнений Олексій Голобуцький. — Є затребуваність у великої кількості російського населення мірятися зі світом територіями, а не благополуччям. У сучасній Росії готові і далі не розвиватися як сучасне суспільство, жити за нинішніми правилами, саме за такими законами — головне, щоб їх країна була «найбільшою і наймогутнішою», здатною загрожувати кому завгодно».

Глава правління неурядової організації «Майдан закордонних справ», член політради парії «Сила і Честь» Олег Білоколос також згоден, що справа зовсім не в Шойгу.

«За останні роки в Росії фактично склався внутрішній правлячий клас, який найчастіше прийнято називати «силовиками». Після 2014 року він пройшов етап консолідації, яка серед іншого сьогодні грунтується на міцному антиукраїнському консенсусі, — пояснює експерт. — В умовах контролю над найважливішими галузями економіки, недавнього розгрому опозиції, маргіналізації незалежного громадянського суспільства, нагнітанні анти-Західної пропаганди, цензури ЗМІ і чергового переписування історії, його панування в 2021 році ще більше зміцнилося».

Положення, привілеї і індульгенції правлячих «силовиків» визначаються, за словами Олега Білоколос, особистою лояльністю до ультра-персоніфікованого російського режиму з гранично жорсткою внутрішньою владною конструкцією. І безпосередньо залежать від нього.

«В силу цього, всі міркування на тему нібито російського «транзиту влади», позбавлені будь-якого практичного сенсу і лише відволікають нас в Україні від головного — необхідності протистояння агресивному авторитаризму сусідньої Росії», — підсумовує експерт.