Ердоган вирішив стати посередником між Україною та Росією: навіщо нам це і чому Путін – проти

Читать на русском
Автор
988
Володимир Зеленський, Реджеп Тайіп Ердоган та Володимир Путін Новина оновлена 29 листопада 2021, 19:22
Володимир Зеленський, Реджеп Тайіп Ердоган та Володимир Путін

Туреччина має свій інтерес у російсько-українських переговорах

Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган у понеділок заявив, що готовий бути посередником між владою Києва і Москви, які ніяк не можуть вийти на переговорний процес щодо врегулювання конфлікту.

Експерт Національного інституту стратегічних досліджень Близького Сходу Микола Замікула проаналізував цю ініціативу спеціально для «Телеграфу».

Чому Туреччина-посередник – краще Німеччини та Франції

За словами фахівця, можливість виконання Туреччиною ролі посередника в українсько-російських переговорах теоретично розглядається давно.

«Географічне розташування та кримськотатарський фактор створюють умови для об’єктивної зацікавленості турецької сторони у врегулюванні конфлікту, – пояснює він. – Специфіка турецько-російських відносин створює передумови для того, щоб Кремль погодився на такий формат. Зрештою, Анкара та Москва вже вимушено взаємодіють із багатьох питань регіональної безпеки (Сирія, Нагірний Карабах), де їхні позиції вступають у конфронтацію. Водночас, геополітичне позиціонування Турецької Республіки (як членство в євроатлантичній системі колективної безпеки, так і активізація регіональної політики на різних напрямках), а також досягнутий рівень українсько-турецької співпраці роблять її перспективним медіатором з погляду Києва».

На думку Миколи Замікули, побоювання щодо того, що в такому форматі Туреччина переслідуватиме виключно свої інтереси, не слід сприймати як стримуючий фактор.

«Зрештою, на таку думку можна відповісти лише питанням: а хіба інші медіатори не переслідують у переговорному процесі насамперед свої інтереси? Як бачимо, російська агресія проти України триває вже вісім років. І жоден існуючий міжнародний формат так і не приніс жодного прогресу справі звільнення тимчасово окупованих українських територій», – аргументує експерт.

Він нагадує, що наші французькі та німецькі партнери за нормандським форматом, продовжуючи беззастережно підтримувати територіальну цілісність України, паралельно демонструють обмежене бажання посилювати оборонний потенціал української армії за рахунок постачання летального озброєння. До того ж роблять пропозиції сумнівного роду, як, наприклад, «формула Штайнмайера».

І не можуть встояти перед спокусою реалізовувати з Росією деякі спільні проекти, як той самий «Північний потік-2».

«Мені здається, що в цьому контексті позиція Франції та Німеччини, якщо відкинути гучні заяви та порожні обіцянки, не так уже відрізняється від турецької – тієї, за яку Анкару критикували у 2015-2016 роках (наприклад – за «Турецький потік» та співробітництво з РФ у питанні будівництва АЕС «Аккую»). З іншого боку, Туреччина краще розуміє регіональну специфіку і має найкраще уявлення про сутність російської зовнішньої політики, – наголошує Микола Замікула. – Більше того, вона має безпосередні інтереси у Криму щодо захисту прав кримськотатарського народу. Відповідно турецьке посередництво для України може принести раціоналізацію переговорного процесу».

Як грає Росія і що треба робити Україні

Втім, зазначає експерт, жити зайвих ілюзій щодо потенційно нового формату не варто. Росія вустами прес-секретаря президента Володимира Путіна Дмитра Пєскова – вже відкинула цю пропозицію. "Аргументи" традиційні — РФ не визнає себе стороною конфлікту.

«Мирний процес усі ці роки гальмувався виключно з однієї причини – через небажання Росії припинити агресивну політику щодо нашої країни. Перенесення місця зустрічі на новий майданчик навряд чи змінило б позицію Кремля, – вважає Микола Замікула. – Хіба що за посередництва Туреччини вдалося б домогтися якихось послаблень у тиску на кримськотатарське населення тимчасово окупованих територій та звільнення політв’язнів. Навіть у такому разі гра вже коштувала б свічок».

Водночас, наголошує експерт, насамперед необхідно переконатися, що висловлена Ердоганом пропозиція є саме конкретною ініціативою, а не просто декларативною заявою.

«Україна має продемонструвати адекватну реакцію на турецьку пропозицію і активно включитися в дипломатичну роботу. Це підкреслить миролюбність нашої позиції – готовність до участі у будь-яких форматах, які дають надію на мирне вирішення конфлікту. При цьому необхідно професійно підійти до планування зовнішньополітичних дій, ґрунтуючись на національних інтересах держави. Ключовий момент тут – їхати на можливу зустріч із росіянами на турецькій (та й будь-якій іншій) території з конкретною позицією та чітко позначеними червоними лініями», – упевнений експерт.

Він також закликає не розцінювати подібний проект як альтернативу наявним форматам, покликану їх замінити.

«У жодному разі не можна класти всі яйця в один кошик. Робота з Туреччиною не означає відмову України від франко-німецьких ініціатив – лише дає нові можливості, що доповнюють міжнародні зусилля щодо вирішення українсько-російського конфлікту», – резюмує Микола Замікула.

Як повідомляв «Телеграф», 26 листопада президент США Джо Байден несподівано заявив, що має намір контактувати в найближчому майбутньому з українським та російським колегами Володимиром Зеленським та Володимиром Путіним.

Заява з’явилася на тлі масових публікацій авторитетних закордонних ЗМІ про перекидання російської військової техніки до кордонів України.

Нагадаємо, 26 листопада Володимир Зеленський дав велику прес-конференцію, у рамках якої заявив, що загроза повномасштабного вторгнення Росії в Україну існує.

Під час того ж Зеленський заявив, що не погодився на спецоперацію із затримання «вагнерівців» влітку 2020 року, бо вона, серед іншого, загрожувала стосункам із Туреччиною.