Росія запускає "Північний потік-2". Що далі робити Україні?

У п’ятницю, 10 вересня, Росія оголосила про стовідсоткову готовність "Північного потоку-2", що загрожує енергетичній безпеці України.

Після заяви "Газпрому" про фініш робіт над газопроводом, в мережі навіть з’явився графічний ролик про те, як скандальну магістраль завершили і повантажили на морське дно її останню нитку.

Ця сумна для України новина (втрачаємо важливість як країна-транзитер, що призводить до економічних втрат і збільшує безпекові ризики) стала однією з тем, які піднімали українську владу на форумі Ялтинська європейська стратегія (YES), що проходив у Києві 10-11 вересня.

Зокрема, глава Офісу президента Андрій Єрмак запевняв, що "Північний потік-2" використовують як зброю проти України.

Спільно з експертами "Телеграф" спробував відповісти на актуальні питання в ракурсі все більш реального запуску СП-2.

Коли можуть запустити "Північний потік-2"

За даними агентства Bloomberg, яке посилається на свої джерела, знайомі з ситуацією, "Газпром" планує пустити першу партію газу по "Північному потоку 2" вже 1 жовтня.

У той же час, за словами голови правління "Газпрому" Олексія Міллера, транзит газу вони планують здійснити під час опалювального сезону в 2021 році.

Співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич в коментарі "Телеграфу" зазначив, що жовтень навряд чи стане місяцем запуску СП-2. А ось до кінця року це — цілком реально.

"Все залежить від того, як швидко буде проведено сертифікаціяю проекту німецьким мережевим агентством. Потім сертифікацію повинна підтвердити Єврокомісія. Думаю, це питання максимум кількох місяців. Але точно не розтягнеться на роки, як заявляють деякі українські чиновники", — вважає Дмитро Марунич.

Політтехнолог, директор компанії стратегічного консалтингу Berta Communications Тарас Березовець також акцентує, що поки "Північний потік-2" не пройшов сертифікацію, він, схоже, є одним з найбільш дорогих інфраструктурних об’єктів.

"При вдалому для Кремля збігу обставин (а так воно, схоже, і буде, тому що на осінніх виборах в Бундестаг, судячи з усього, переможуть соціал-демократи, мало шансів, що" зелені "отримають достатній результат, щоб заблокувати запуск СП- 2), відразу після формування нової коаліції запуск СП-2 стане реальністю. Втім, до кінця року це малоймовірно, — вважає експерт. Адже є й інші факториу, що ускладнюють ситуацію. Наприклад, у Байдена далеко не закінчена війна з Конгресом, де не склали руки противники запуску СП-2. І не виключено, що буде прийнято конституційною більшістю рішення про накладення нових санкцій на СП-2. Санкцій, які Байден не зможе стримати своїм вето. Тож є шанси, що подібна боротьба в Штатах відкладе запуск "потоку". У гіршому для нас випадку він буде запущений до кінця року. В кращому — це перенесеться на 2022-й".

Політолог-міжнародник, магістр державного управління Володимир Воля припускає, що в жовтні запустять першу нитку СП-2. Про повноцінні ж поставки газу можна говорити лише по завершенні процесу сертифікації, відзначає він. Але навряд чи будь-які санкції зможуть зупинити запуск "Північного потоку-2", вважає експерт. Максимум — відстрочити на якийсь час.

"Думаю, Росія обійде норми, що забороняють одній компанії бути оператором трубопроводу і постачальником послуг. Не виключаю також, що РФ обійде норму про те, що одна компанія не може постачати по трубі більше 50% обсягу прокачування. Ймовірно, росіяни зареєструють ще одну компанію, яка фактично буде заповнювати вже як іншу юрособу газом обсяг СП-2 до 100%. Тут питання швидше бюрократії, юридичних поворотів, деяких адміністративних технологій", — пояснює Володимир Воля.

Які ризики для України несе "Північний потік-2"

Безумовно, в разі фактично невідворотного запуску СП-2 ми втрачаємо в транзиті і відповідно — в грошах. Навіть якщо СП-2 буде заповнений наполовину, що навряд чи, транзит російського газу через Україну може скоротитися втричі — до 18 млрд кубометрів. З огляду на те, що в минулому році Оператор газотранспортної системи (ГТС) України протранзитував в Європу 55,8 млрд кубометрів російського газу.

Втім, до кінця 2024 роки ми можемо бути більш-менш спокійні. Адже відповідно до контракту, підписаного в кінці 2019 го, обсяг транзиту російського газу через нашу країну повинен був скласти 65 млрд куб. м аж до 2021-го, а потім — по 40 млрд кубометрів. За п’ять років (а контракт укладений саме на стільки) Україна мала намір отримати від РФ в оплату транзиту близько 7 млрд доларів.

Але біда не тільки у втраті цих коштів, а й у втраті Україною ГТС як найбільшої газотранспортної системи в Європі. А саме це, схоже, є метою Росії.

Глава НАК "Нафтогаз України" Юрій Вітренко попереджає, що Газпром може влаштувати маніпуляції, змінивши фізико-хімічні властивості газу, шляхом регулювання обсягів його подачі через українську ГТС. Чим фактично вб’є її.

Тарас Березовець зазначає, що завершення будівництва СП-2 має і безпосереднє відношення до посилення військової загрози для України з боку РФ.

"Тут є прямий взаємозв’язок, оскільки наявність газового транзиту, газової труби через територію України було одним із серйозних стримуючих факторів для повномасштабної російської агресії, — пояснює він. — У такому разі могли пошкодити ГТС, тобі б залишилися без газу європейські споживачі. В результаті Газпром і Путін боялися, що Європа може ввести чергові санкції проти РФ. Тепер цього стримуючого фактора не буде".

Які гарантії має Україна?

Щоб спробувати розвіяти побоювання української сторони США і Німеччина підписали влітку угоду, якою передбачено можливість введення санкцій проти Росії, якщо та спробує використовувати трубу в якості зброї проти України.

Втім, ця угода більше нагадувала здачу українських інтересів, ніж їх підтримку. І хоч пізніше президент США Джо Байден розпорядився вжити додаткових заходів щодо "певних російських газопроводів", тим самим дозволивши вводити санкції проти "Північного потоку-2" в разі, якщо той буде загрожувати європейській або українській енергетичній безпеці, легше від цього не стало.

Недарма президент України Володимир Зеленський після зустрічі з Байденом заявив про відсутність конкретних гарантій енергетичної безпеки нашої країни після запуску СП-2.

"Врятувати українську ГТС вже неможливо, — вважає Тарас Березовець. — Ми бачимо, що не виконано ключову умову. Меркель нічого не підписала. Ми маємо а-ля Будапештський меморандум. Німеччина взяла на себе зобов’язання в угоді з США до 1 вересня підписати транзитну угоду щодо України. Терміни пройшли, але нічого не підписано. Меркель йде. А наступний канцлер скаже: "вибачте, але ось вам — від мертвого осла вуха. Це вам Меркель щось обіцяла, а не я… "

На думку Володимира Волі, ризики можна знизити, ввівши відповідні гарантії в текст якогось договору між, наприклад, Україною та Німеччиною, Україною і ЄС. З обов’язковими механізмами реагування в разі виникнення тих чи інших небезпек для України через функціонування СП-2.

Які висновки слід зробити у ситуації з "Північним потоком-2"

Так, звичайно, хочеться звинувачувати всіх і вся. Мовляв, навколо "зрада зрадная", "Україну всі кинули" і так далі. Але. Не слід забувати, що сама Україна фактично відсторонилася від ситуації з "Північним потоком-2", віддавши її на відкуп західним партнерам. А партнери грають не за нас, а за себе. Німеччині важливо перетворитися в європейський газовий хаб. США важливо перетягнути РФ на свою сторону в протистоянні з Китаєм. Ось і "маємо, що маємо".

Дмитро Марунич впевнений: "Україна повинна була робити висновки раніше. Завершення проекту було неминучим. Якщо Україна хоче зберегти транзит, необхідно запропонувати Газпрому вигідні умови. Йдеться про економіку, зі ставкою транзиту — конкурентною. Інших умов, які дозволили б українській ГТС конкурувати з іншими маршрутами транспортування російського газу в країни ЄС (а це не тільки СП-2, а й "Турецький потік", ГТС Польщі та Білорусі, трубопровід Ямал-Європа), немає".

На думку експерта, Київ на певному етапі не зміг розумно розпорядитися активом, який дістався йому з радянських часів.

"ГТС, побудовану ще при СРСР, у нас розглядали як певну священну корову, як богом дане право на транзит російського газу через Україну. Як щось незмінне. Хоч зрозуміло, що це не так. Будь-який постачальник ресурсу має право вибирати вигідні йому маршрути транспортування. Чи не важливо — газ це або, наприклад, залізна руда. І Газпрому виявилося логістично вигідніше побудувати СП-2. Там давно говорили, що хочуть позбавлятися від будь-яких транзитних країн, не тільки України. Тому що капітальні витрати покриваються потім обсягами транзиту", — пояснює Дмитро Марунич.

Голова Служби зовнішньої розвідки України з 2005 по 2010 роки, генерал армії України Микола Маломуж впевнений, що в ситуації з "Північним потоком-2" ми геополітично прорахувалися. Неефективно працювали на двосторонніх і багатосторонніх рівнях.

"Не було відповідного відпрацювання контрактів, в тому числі зі споживачами газу. В першу чергу, мова про країни ЄС, які отримують газ з нашої труби. Варто було говорити про збільшення балансу його споживання і укладення нового контракту", — відзначає Микола Маломуж.

На його думку, споживач газу в особі ЄС і транзитер в особі України повинні були вести переговори з постачальником газу — РФ — щодо прокачування і укладення контрактів. І не тільки до 2024, як зараз, а й далі. Щоб нам гарантували стабільні поставки по нашій трубі до 30-го і далі років. Щоб ми збільшували прокачування з 40 до 160 млрд кубів на рік, які дозволяють прокачувати потужність нашої ГТС.

"А це, — пояснює генерал, — більше, ніж дозволяють потужності СП-2. Тобто, ми були б ефективними транзитерами, а наше становище було б підкріплено партнерськими зв’язками і угодами зі споживачами. І "Газпром" — постачальник нікуди б не подівся. Адже і споживачі, і транзитер виставили б вигідні і йому, і собі контракти".

Але все це, зазначає Микола Маломуж, слід було робити до будівлі СП-2. Тепер вже інший розклад, з яким доводиться жити.

"І все ж слід вести розмови про хоча б 40-60 млрд кубометрів на рік. Можливо, почати переговори про створення консорціуму. Швидше за все — з Німеччиною. Але можна і з іншими країнами, які забезпечили б реабілітацію нашої ГТС і ефективність домовленостей з РФ. Якщо ми не можемо вести такі переговори, їх міг би вести наш партнер по ГТС — та ж Німеччина. Заздалегідь обумовити споживання, обсяги, транзит і так далі, — вважає генерал. — Тоді конкурент, яким фактично стала для України Німеччина з СП-2, став би партнером. Щоб і по "Північному потоку-2", і по нашій ГТС газ йшов в ЄС, створюючи і конкуренцію, і диверсифікацію. По ходу справи зачепили б тему закачування газу в наші підземні сховища. Це б грало на наші інтереси і на гарантію поставок газу в країни ЄС".

На думку Миколи Маломужа, зараз нам потрібно не просто просити гарантії з боку США і Німеччини, а й робити конкретні пропозиції про довгостроковий баланс газу. У тому числі — укладати угоду на транзит з зацікавленими країнами, включаючи ймовірних учасників в консорціуму нашої ГТС.

"Таку модель слід впроваджувати без політиканства, без зайвого шуму. І тоді це буде дійсно ефективно", — резюмує генерал.