"В Москві сказали, що томосу не буде": митрополит ПЦУ Драбинко про фейкову незалежність УПЦ і візит патріарха Кирила до Києва

Митрополит Олександр зловив УПЦ на брехні про незалежність від Москви

Після широкомасштабного вторгнення російських військ релігійне життя в Україні опинилося в епіцентрі суспільної уваги. Адже, окрім гармат і військ, ворог активно використовує псевдохристиянські наративи, виправдовуючи агресивну війну. І все це на тлі непростої ситуації в українському православ’ї, коли в країні паралельно існують дві церкви.

Якою буде доля Києво-Печерської лаври, як УПЦ (МП) тримає зв'язок з Москвою і чому кайдани духовної залежності не вдалося розірвати за 30 років, на ці та інші питання в інтерв’ю "Телеграфу" відповів митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ Олександр (Драбинко).

— На Архієрейському Соборі 24 травня ПЦУ затвердила перехід на новий календар. Та попереду ще Помісний Собор в липні. Він також має ухвалити аналогічне рішення, чи це формальність і з 1 вересня перехід на новий календар в будь-якому разі відбудеться?

— Це не формальність. Архієрейським Собором було прийнято рішення про перехід на новоюліанський календар, але з умовою, що та частина православних вірян, яка бажає використовувати "старий" календар, вони зможуть його дотримуватися. Відповідно два календарі будуть співіснувати паралельно, доки ті парафії, що з 1 вересня не перейдуть на новоюліанський календар, врешті не зроблять це, адже покоління змінюються і ставлення до календарної реформи, я думаю, буде змінюватися. Але новоюліанським календарем користуються ті православні церкви, які визнають автокефалію ПЦУ: Константинопольська, Кіпрська, Елладська церква. Тобто наші друзі, які багато років живуть за новим календарем, який є більш точним, аніж той, що був раніше.

Помісний Собор у липні також має прийняти і затвердити цю календарну реформу вже на загальноцерковному рівні, як вища інстанція управління ПЦУ.

— А чому не всі парафії ПЦУ приймають цю реформу і не хочуть переходити на новий календар?

— Розумієте, є певна сакральність для старшого покоління, якому важко, щоб відбувалися якісь зміни. Не треба забувати, що багато років, а то й декілька століть, церковний календар старого стилю був формою самоідентифікації православних українців, оскільки в західних регіонах поширювалася латинізація. І православність асоціювалася з юліанським календарем – старим стилем. Та на сьогодні діаметрально протилежна ситуація – дотримання старого календаря – говорить про приналежність до російської культури.

Крім того, одним із чинників того, чому ця реформа вже давно назріла, можна назвати той факт, що через війну близько 8 мільйонів українців виїхали до Європи, а там користуються або новоюліанським, або григоріанським календарем. І вихідні дні, на те ж Різдво, пов’язані саме з новоюліанським календарем, який фактично збігається з григоріанським. Можливість взяти відпустку, піти в храм помолитися саме у вихідний день, не суперечитиме віднині духовній традиції ПЦУ.

— Владика Епіфаній недавно казав, що до ПЦУ будуть приймати не всіх священнослужителів УПЦ (МП), а тільки тих, хто пройшов перевірку на зв’язки з Кремлем. Яка саме перевірка буде?

— Перевіряти, звісно ж, буде не церква, а відповідні органи, які вже мають результати таких перевірок, або ще проводять їх.

— Ну тобто Павло Лебідь перевірку не пройшов би?

— Павло Лебідь (митрополит Вишгородський і Чорнобильський, вікарій Київської митрополії та намісник Успенської Києво-Печерської лаври — Ред.) дуже специфічна персона, я знаю його дуже багато років. Про нього не можна сказати, що він не любить Україну. Просто це "продукт" радянського священника, вихідця з 70-80 років минулого сторіччя. Це така махрова "брєжнєвщіна".

— Знаєте багато років. Тоді скажіть, а він і в житті такий, як ми бачили в сюжетах новин, чи тільки коли камери вмикаються?

— Це театр одного актора. Він створює навколо себе скандальну атмосферу, а його коник – протиставлення своєї думки, думці загальній, або думці здорового глузду. Тим паче, діабет дає про себе знати, а все в організмі людини пов’язано – здоров’я фізичне відображається на поведінці.

— В УПЦ (МП) заперечують будь-які зв’язки з москвою, з РПЦ. Більш того, кажуть що цих зв’язків не було навіть 10 років тому. Та все ж таки, коли ви були в УПЦ, як москва керувала українською церквою і нав’язувала свою волю? Як це виглядало на практиці?

— Дякуючи митрополиту Володимиру (Сабодану. — Ред.), який поступово домагався незалежності церкви, москва не керувала. Крім того, було досить поважне ставлення покійного патріарха Олексія до митрополита Володимира і навіть поведінка Кирила, коли його обрали патріархом, була досить лояльна. Хоча митрополит Володимир після візиту Кирила сказав, що помилилися ми з тим, що проголосували за Кирила на Соборі, оскільки владика Климент Капалін (конкурував з Кирилом на Соборі 2009 року за патріарший престол. – Ред.) не втручався би в українські справи, оскільки зосереджений більше на духовному житті, а Кирило – функціонер, менеджер, що став підпоркою путінського режиму.

— Однак митрополит Володимир за статутом був же членом Синоду РПЦ. На Синоді йому ж давали вказівки?

— Фактично УПЦ за часів митрополита Володимира розвивалася самостійно і поступово йшла до своєї незалежності. Був прийнятий статут 2007 року і свої права ми брали собі самі. І це не було на радість Москви, оскільки патріарх Олексій на Соборі в Москві ще казав, що в Україні якісь статути приймають без нашого благословення. Тобто це викликало дуже сильне роздратування в Москві. А останніми роками митрополит Володимир перестав їздити на синоди РПЦ і це було показово. Частково це було і через хворобу, але він просто не хотів там бути.

— Новий предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій змінив цю політику?

— Онуфрій – вихованець Троїце-Сергієвої лаври (російський монастир в Московській області. – Ред.) і він дуже покірний і послушний керівництву. Для нього російська церква це завжди було щось таке могутнє. Саме в цьому треба бачити основні мотиви, які керують Онуфрієм – усталеність традицій, недоторканість передання, яке інколи може протирічити навіть Євангеліє.

— Ви кажете, що митрополит Володимир домагався незалежності УПЦ. В чому це виражалося і як Москва заважала?

— 2008 року, коли планувалися святкування з нагоди Хрещення Русі, готувалися до приїзду патріарха Варфоломія і патріарха Олексія. Тоді прямо на розширене засідання Синоду УПЦ приїхав Кирило, який в той час очолював відділ зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату і безпосередньо впливав на хід цього Синоду.

Тоді була ініціатива митрополита Володимира, але її, як то кажуть, забазікали. Що це за ініціатива: був підготовлений документ про те, щоб права широкої автономії УПЦ, викладені в грамоті патріарха Олексія (йдеться про грамоту Олексія ІІ, патріарха Московського і всієї Русі митрополиту Київському і всієї України Філарету від 27.10.1990. — Ред.), були наповнені реальним змістом. Ми просили, щоб був наданий статус автономії, а не тільки права. Щоб УПЦ 2008 року стала повноцінною автономною церквою, такою як Китайська церква, церква в Японії. Але цього не сталося. Тому зараз УПЦ — це сукупність єпархій РПЦ на території держави Україна. З правами широкої автономії, але без автономії. Тобто права є, а паспорта нема. Крім того, грамота взагалі була іменною і давалася виключно патріарху Філарету.

— Тобто, коли в УПЦ кажуть, що грамота Олексія — це їхній "томос", про незалежність, то це маніпуляція? Зокрема, про це каже речник УПЦ митрополит Климент.

— Климент бреше! Не хочу навіть використовувати якісь інші фрази. Він прекрасно знає, що ніякої автономії УПЦ нема. Грамота патріарха Олексія не є "томосом" і не є документом, що дає хоч якийсь канонічний статус. Існує статус автокефальної церкви, автономної та екзархату в складі іншого патріархату. Та жодному з цих критеріїв УПЦ не відповідає. Вона самостійна і незалежна з правами широкої автономії. Такої канонічної структури не існує. До прикладу, ви маєте право запитати мене, котра година, а я можу відповісти, а можу і не відповісти.

— Так в УПЦ ж кажуть: наша церква, як хочемо так і називаємось.

— Розумію. Але навіщо ж тоді було 30 років говорити про те, що ці [церкви] не канонічні, а інші канонічні? Філарет також як захотів, так і назвався. То чого ж ви кажете, що він розкольник, не дійсний, не канонічний, але тепер ви самі йдете шляхом Філарета.

— До речі, зараз Філарет каже, що і ПЦУ не самостійна, а виконує вказівки з Константинополя.

— Ми можемо канонізувати святих, і ми це робимо, займаємо своє місце в диптиху помісних православних церков, у нас є свій предстоятель, який не звітує в Константинополь, що йому робити, а що ні. Жодного підпорядкування Константинополю ПЦУ не має.

Річ у тім, що Філарету було обіцяно, що він очолить автокефальну помісну церкву: митрополита Епіфанія оберуть виключно для зовнішньої діяльності, а Філарет далі буде продовжувати керувати автокефальною церквою, визнаною Вселенським православ’ям. Але ж, вибачте, в старі міхи нове вино не наливають. Але навіть якщо б так і відбулося, що Філарет очолив церкву, то я перший не пішов би на Собор і не брав би участі в об’єднанні. І нікуди не дітися від того тоталітарного стилю, в якому він керував церквою. Філарет – старий партійний функціонер, це не секрет, і жити в такому середовищі я би не зміг, та це і не була б церква українського народу. Це була би тяглість радянщини.

— На вашу думку, чому УПЦ так тримається за цей зв’язок з Москвою? Чим їм там так солодко помазано?

— Ну, 30 років вони ж розповідали, що там не канонічні, а за 30 років виросли покоління, що пересварилися між собою, як в Київському, так і в Московському патріархаті. Більш того, я скажу, митрополит Онуфрій, на відміну від патріарха Філарета і митрополита Макарія (глава ліквідованої УАПЦ. – Ред.) міг бути обраним предстоятелем об’єднаної церкви і отримати томос. Про це йдеться в листі-запрошенні на ім’я митрополита Онуфрія. Їм же казали: прийдіть на Собор і оберіть предстоятеля. Та я коли розмовляв на цю тему с митрополитом Онуфрієм, він мені відповів: "Саша, то все дурниці, мені в Москві сказали, що ніякого томосу не буде". Ми нікуди не підемо, нам нічого не потрібно. Фактично, цим у черговий раз була засвідчена вірність Москві. Функціонерами цих подій були митрополит Антоній Паканич (керуючий справами УПЦ. — Ред.) і Вадим Новинський (український олігарх і протодиякон і меценат УПЦ. — Ред.).

Крім того, сам митрополит Онуфрій в документі після Собору в Феофанії зазначив, що вони "відмежувалися" від Московського патріархату. Та відмежуватися не значить вийти зі складу МП. Та і заяви чи листа Кирилу про те, що митрополит Онуфрій не буде їздити на Синоди, не було.

— Яка зараз доля монастиря ПЦУ в Києво-Печерській лаврі? Торік монастир був зареєстрований як юридична особа, а далі?

— Він зареєстрований в Феодосіївському монастирі, який також належить до комплексу Національного заповідника "Києво-Печерська лавра". Очільником цієї юридичної особи є предстоятель ПЦУ, оскільки він голова релігійної організації, а намісником монастиря є отець Авраамій. Відповідно він проводить богослужіння в Трапезному храмі чи Успенському соборі.

— У вас є розуміння, Мінкульт планує заключати з ПЦУ договір на користування майном Києво-Печерської лаври, подібний до того документу, що був укладений з УПЦ?

— Сьогодні важко говорити про подібний документ, оскільки ведеться інвентаризація, працює комісія Мінкульту. Коли це все закінчиться, як це все закінчиться, а ще ж є суди. От поки юридична складова не буде завершена і ми не будемо розуміти наслідки розірвання договору з Московським патріархатом, до того часу говорити про новий договір оренди зарано. Але, за логікою, це реально.

— Ви сподіваєтесь на це?

— Ну звісно ж.

— А от в УПЦ кажуть, що вам забракне ченців, щоб виконувати духовну місію в Лаврі.

— Коли зникнуть ті забобони, про які розповідає УПЦ, то частина ченців долучиться до ПЦУ.

— Яким бачите розвиток подій у Лаврі? Московський патріархат її все ж таки покине?

— Судячи з того, що звідти все вже вивезено, то покине. Я бачив останні фотографії з кабінету керуючого справами митрополита Антонія, і навіть ті старовинні шафи, що знаходились там ще з часів митрополита Володимира, вже їх нема. Тобто на сьогодні вони очевидно готові покинути Лавру.

— У вас є інформація, що станом на зараз хтось із верхівки УПЦ має бажання перейти в ПЦУ, але поки цього не зробив.

— Є така інформація. Та це не лежить в моїй компетенції, адже відповідні рішення має приймати Синод. Безпосередньо до мене зверталися два єпископи. Вони ж чудово розуміють, що митрополит Онуфрій їх не може захистити. Візьмемо як приклад Бердянськ (16 травня РПЦ перевела у своє підпорядкування Бердянську єпархію УПЦ (МП) на окупованій території, — Ред.). Забрали єпархію і все. Кирило поводиться як хазяїн і робить що хоче, а Онуфрій наче набрав в рот води і навіть жодної реакції на Синоді не було. Своїм священникам забороняють навіть причащатися за доєднання до ПЦУ, а тут Кирило забирає з-під носу цілу єпархію, прислав туди єпископа з росії — і нічого, все ніби нормально.

— Торік була ініціатива ПЦУ, щоб визнати патріарха Кирила єретиком. Чому цього не сталося?

— Це питання порушували давно у зв’язку з втручанням Кирила в справи на канонічній території Александрійського патріархату, де РПЦ відкрила свій екзархат. Окрім цього, благословення патріарха Кирила на вбивство, це також смертний гріх, і ідеологія "руського міра", яка виправдовує етноцид українського народу.

За це мав відбутися суд пентархії – древніх патріархатів, статус яких засвідчений Вселенськими соборами. До пентархії входить Константинопольський патріархат, Александрійський, Антіохійський, Єрусалимський та Кіпрська церква. Та є проблема з Антіохійською церквою: там дуже сильний вплив московського бізнесу плюс конфлікт у Сирії. Єрусалимська церква також має багато проблем з росією та РПЦ. А щоб провести суд — потрібен консенсус, тому його і не було.