Безпекові моменти та ядерні аргументи: генерал проаналізував очікування від саміту НАТО

У вівторок і середу, 11-12 липня, Вільнюс прийме саміт НАТО. Напередодні цього заходу Україна виявляє неймовірну політико-дипломатичну активність, намагаючись досягти максимально позитивних для себе рішень. І хоча шанси на те, що нашу країну прямо зараз запросять до Альянсу, мінімальні, є надії на інші позитивні сигнали та рішення.

Своєю думкою про те, на що саме чекати від саміту в Литві, з "Телеграфом" поділився генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ (2006-2010 рр.) Ігор Романенко.

– Знаменним є те, що незабаром після 500 днів "великої війни" (8 липня) відбудеться саміт НАТО, який має підкреслити загальні тенденції у провалі всіх завдань, що ставив путін, коли починав т.зв. "спеціальну військову операцію". Замість "демілітаризації" – потенціал ЗСУ значно зміцнився. Замість "денацифікації" України – виявилася згуртованість нашої нації. Замість "відсування" НАТО чи не на позиції 1997 року, росія має потужне наближення Альянсу до своїх кордонів в особі Фінляндії. Зі швидким розширенням Альянсу за рахунок Швеції (впевнений, що заборони Туреччини та Угорщини будуть подолані), а в перспективі – і України, яка, гадаю, стане 33-м членом НАТО, – зазначає генерал Романенко.

Звісно, продовжує він, поки ми перебуваємо у стані війни, не варто очікувати, що наша держава стане членом НАТО. Однак, наголошує експерт, вже точно зрозуміло, що буде підвищення рівня співпраці зі статусу Комісія Україна – НАТО у форматі Рада Україна – НАТО.

– А це означає, що українська сторона братиме участь чи не у всіх натовських структурах. Це важливо, – вважає Ігор Романенко.

Крім того, зазначає генерал, в Альянсі, схоже, прийдуть до того, що нарешті сформулюють чіткі позиції щодо прийому в блок України – за алгоритмом та за строками (точно після війни, але важливо зрозуміти – що саме треба буде ще зробити).

– Вважаю, що обійдеться без Плану дій для членства в НАТО. Хотілося б, щоб ми, як Фінляндія та Швеція, отримали гарантії безпеки на період до вступу до Альянсу. А не "ізраїльський варіант", який також обговорюється. Мовляв, допомагаємо зброєю – і цього досить. Було б досить, – наголосив Ігор Романенко, – якби у нас була, як в Ізраїлі, ядерна зброя (хоча офіційно там це не афішують). Оскільки цього нема, а напала на нас ядерна держава, гарантії мають бути чіткішими. У тому числі щодо того, що у разі ескалації разом з нами проти росії виступлять відповідні країни, готові до цього. Хоча ми історично пам’ятаємо, що напередодні Другої світової Польща теж мала подібну угоду з Францією та Британією. Які в результаті кинули її на поталу гітлерівської Німеччини та СРСР.

За словами генерала, ми пам’ятаємо цю історію минулого століття, у нас кровоточать рани, завдані з 2014 року. Тому вимагаємо реальних, а не фіктивних гарантій.

– Думаю, союзники у цьому плані підуть нам назустріч, – каже Ігор Романенко. – Якщо ми не отримаємо гарантій, подібних до тих, що мала Фінляндія, мають Швеція, Японія, Південна Корея (а союзники, схоже, не готові давати нам саме такі гарантії), слід робити ставку на двосторонні угоди з низкою країн, на формування регіональних союзів. Коли з кожною країною підписується окремий договір.

Експерт наголошує також на важливості того, що поляки ініціювали розміщення ядерної зброї на своїй території. Як відповідь на те, що росіяни потягли свою ядерку до Білорусі. У цьому ракурсі, вважає він, нам варто нагадати союзникам про Будапештський меморандум. І запропонувати, коли буде створено відповідні умови, свою територію для розміщення ядерного озброєння НАТО (у разі, якщо в рф не зміниться агресивний режим). Наявність на нашій території військ Альянсу, ядерного озброєння – це більш, аніж вагома гарантія безпеки, упевнений Ігор Романенко.