"Золота жила" для України: що робить українську IT-сферу настільки успішною і чому туди може потрапити буквально кожен

У черговому матеріалі спецпроєкту Гордість України "Телеграф" розповідає про українську IT-галузь — її сьогодення та майбутнє

Історія навколо IT-галузі в Україні частково нагадує золоту лихоманку. У якийсь момент в країні змогли промацати сильний кадровий потенціал, який привернув до себе увагу бізнесу. Синергія великого числа фахівців та фінансових вливань привела до створення величезного числа робочих місць та компаній. У міру розвитку галузі держава починає отримувати відчутний плюс до бюджету за рахунок податків і думає, як ще можна отримати вигоду з "золотої жили". У той же час компанії все частіше нарікають, що потенціал українського ринку не реалізовано і близько, заявляють про дефіцит кадрів, платять за навчання нових співробітників та приваблюють всіх, хто ще не в IT, хорошими зарплатами й умовами праці. Українці ж, здебільшого не розпещені значними доходами, або освоюють технічні спеціальності, або шукають, як ще можна застосувати свої знання в "айтішці". Благо, попит на менеджерів в компаніях також зростає великими темпами.

Вважаєте, все це просто слова? Ось цифри. Число фахівців, що задіяні в українській айті-сфері, за минулий рік зросло на 16% і зараз перевищило 210 тисяч. Експорт IT-послуг приніс економіці в 2020-му більш 5 млрд дол. США і зараз це — найбільша категорія в країні з часткою в 8,3%. В цілому в період 2016-2020 років завдяки IT Україна отримала понад $16 млрд експортних надходжень в країну.

Є цифри й по затребуваності фахівців в Україні. У грудні, за даними анонімної платформи пошуку роботи в IT Djinni, було відкрито 16 тисяч позицій, а вже в травні 2021-го цей показник перевищив 25 тисяч вакансій. В цілому, за останні п’ять років число пропозицій збільшилося на 30%, а спеціалістів — на 18%. Нарешті, зростає й популярність технічних спеціальностей серед абітурієнтів. У 2020-му на IT-напрямок подалися на 20% більше людей, ніж два роки тому.

IT-галузь в Україні — це, з одного боку наше надбання, а з іншого — привід поговорити про величезний потенціал ринку, здатного докорінно змінити позиції української економіки в світі. Питання полягає лише в правильному використанні переваг. Очевидно також, що IT — це шанс для сотень тисяч українців змінити своє життя на краще. Наскільки цей шанс великий — окремий привід для роздумів. І ми будемо говорити про все це в черговому матеріалі циклу #ГордістьУкраїни, присвяченому 30-й річниці незалежності нашої країни. Співрозмовники "Телеграфа" — фахівці, які зробили собі ім’я в IT й керівники провідних технологічних гігантів України. Вони знають про цей ринок трохи більше, ніж інші, і краще розуміють, які перспективи обіцяє нашій країні ця "золота лихоманка".

"Краще робити у нас": IT-ринок України сьогодні

"Коли я думаю про IT-ринок, моя перша асоціація — це потужна ракета з декількома двигунами й величезною силою тяги, яка піднімається і виносить на орбіту велику масу. Це щось інноваційне, і завжди нове", — каже Володимир Семенишин, виконавчий віце-президент компанії SoftServe, кандидат економічних наук і викладач MBA програм.

Заснована у 1993 році у Львові компанія SoftServe сьогодні займає 2-у сходинку в рейтингу "ТОП-50 найбільших ІТ-компаній України" за версією порталу DOU, налічує близько 10 000 фахівців в Україні та представлена в 7-ми регіонах країни.

"Я вважаю, що IT-ринок України — зрілий і масштабний. Він досить великий порівняно з іншими країнами в Європі та сформований, оскільки активно розвивається вже понад 20 років. Темпи щорічного зростання становлять близько 20%, а іноді й більше. Крім того, українська ІТ-галузь має досить високий рівень експертизи. Це помітно на глобальному ринку: ми отримуємо хороші відгуки про якість роботи, наші хлопці розцінюються на рівні висококласних фахівців. І останнє — наш ринок інноваційний. Не можна сказати, що в Україні є якийсь набір трьох-п’яти компаній, які живуть і розвиваються. Навпаки, регулярно з’являються нові гравці, стартапи та напрямки. І все це в сукупності говорить про хороший потенціал ринку ", — стверджує глава компанії EPAM в Центральній та Східній Європі Юрій Антонюк.

Згідно вже згаданого рейтингу "ТОП-50 найбільших ІТ-компаній України", EPAM займає перше місце в країні і дає роботу майже 12 000 вітчизняних фахівців. Свій перший офіс в Україні компанія відкрила в 2005 році, а сьогодні представлена в 6 регіонах, окрім віддаленого співробітництва з фахівцями по всій країні.

Розмірковуючи про переваги українського IT-ринку, топ-менеджери компаній акцентують увагу на якості. Мовляв, якщо хочеш зробити щось добре — потрібно робити замовлення в Східній Європі, зокрема — в Україні. І мова тут не про суб’єктивну оцінку, а про дані зворотного зв’язку клієнтів.

"За кордоном є безліч компаній, які вміють добре продавати, пропонувати безкоштовні сервіси на старті, щоб отримати клієнта. Але, наприклад, нашу компанію замовники характеризують як ту, що вміє допомогти пройти останній кілометр. Мені пригадується один яскравий фідбек: "Ми у вас замовляли тортик, а ви зробили кулінарний шедевр, ще й вишеньку зверху поставили". Ось цим ми напевно й відрізняємося — нашою працьовитістю, професіоналізмом і високою якістю роботи. Це важливий показник в світі бізнесу сьогодні", — ділиться Володимир Семенишин.

Втім, все це — лише загальні фрази про вершину айсберга. В основі успішного бізнесу лежать дві ключові складові — менеджмент та рівень фахівців. Ми розглянемо двох "китів" окремо і почнемо з першого на прикладі двох провідних айті-гігантів України.

Фактори успіху: чим беруть українські IT-компанії

Як ми вже відзначили на початку, експорт IT-послуг в Україні в 2020 році досяг 5 млрд доларів США. Але найкраща новина полягає навіть не в цьому, а в тому, що галузь демонструє стабільне зростання на протязі ось вже 8 років поспіль.

Частка IT в загальному експорті країни в 2020 році досягла 8,3% — в 2013 році вона становила лише 1,58%.

Що ж є локомотивом такого прогресу? Шукаємо відповіді у вітчизняного бізнесу. За словами Юрія Антонюка, однією з переваг компанії EPAM, яку він представляє, є американське коріння. Спочатку її було зареєстровано в США і вона пройшла шлях від стартапу до гравця глобального рівня. Також у компанії сильна технічна експертиза та інженерне ДНК.

"Ми отримували інвестиції, в тому числі вже перед виходом на IPO (перший публічний продаж акцій, — ред.). Щоправда, процес виходу трохи затягнувся через кризу 2008 року. Для того, щоб стати лідером, у вас повинна бути досить велика глобальна організація. Тоді ви можете використовувати її ресурси і потенціал", — говорить Антонюк.

Другий фактор, на його думку, пов’язаний з кадровою стабільністю компанії. Важливо мати стійкий колектив, здатний працювати єдиною командою, як би банально це не звучало. Нарешті, третій момент — успішна інтеграція в вітчизняну екосистему IT.

"Ми знайшли і правильні бізнес-спільноти, і правильні підходи в роботі з людьми, а також розуміння, що розвиток компанії неможливий без розвитку кожного фахівця. Ми цінуємо інженерний підхід, культивуємо його. Так, будь-яка компанія — це, перш за все, бізнес, отримання прибутку, але специфіка IT в тому, що тут все на 80% або більше залежить від того, наскільки ефективні фахівці, наскільки вони успішно працюють. Поєднання цих трьох чинників: наявність міжнародної корпорації, менеджмент команди і правильне позиціонування компанії всередині країни, — я думаю, що ось це все і призвело до таких результатів для нас", — резюмує топ-менеджер EPAM.

У керівництві SoftServe призводять схожі аргументи, виносячи на перший план адаптивність до навколишнього середовища.

"Попри масштаб і розмах SoftServe, як компанія ми дуже адаптивні. Це важливо не тільки в моменти кризи, але й в моменти зростання. Наприклад, якщо колись ми думали про відкриття нових офісів — треба було дивитися на матеріально-технічну й освітню базу, на людський потенціал на цьому ринку, то сьогодні ми працюємо по-іншому. Ми розуміємо, що є плани зростати, значить ринок повинен відповідати нашому зростанню, а ми, в свою чергу — мати відповідну інфраструктуру і ресурси, — перераховує Семенишин. — У ситуації з COVID-19 ми швидко зорієнтувалися та прийшли до того, що тепер можемо наймати фахівців з будь-якої точки країни. У 2021 році ми розпочали активно залучати розробників з нових для себе локацій, заходити в нові регіони для того, щоб будувати IT-екосистему там, освоїли роботу з віртуальними офісами і розглядаємо гібридну модель, при якій зможемо поєднувати офіс з "дистанційкою"".

Варто відзначити, що в Україні на сьогодні налічується від 3 до 5 тисяч IT-компаній. За даними українського уряду, на сьогодні в країні 1142 продуктові компанії та 858 сервісних.

Як пише видання AIN, послугами українського аутсорсингу скористалися понад 100 компаній зі списку Fortune 500. В Україні, до речі, розташовано щонайменше 100 центрів R&D (Research & Developmet — ред.), які або перебувають у власності, або є партнерами таких гігантів як Google, Samsung, eBay, Huawei і багатьох інших. Також примітно, що більшість українських IT-компаній працюють в сфері електронної комерції, ентерпрайз та фінансів.

IT-освіта в Україні як зворотна сторона медалі

На чиїх плечах сьогодні лежить величезний український IT-ринок, що розвивається? За даними AIN, в країні налічується понад 205 тисяч IT-фахівців — 1,13% від усіх працюючих українців. У рік в нашій країні випускається приблизно 23 тисячі нових айтішників. За підсумками вступної кампанії-2021, оприлюдненими Міносвіти, спеціальність "комп’ютерні науки" виявилася в трійці лідерів за кількістю поданих заяв в Україні — 66 123.

Питання освіти є все більш важливим та гострим для галузі. Наскільки вітчизняні виші йдуть в ногу з часом, чи готові випускники ставати частиною великих компаній, що постійно потребують підживлення? Або ж на їх навчання, а то і зовсім перенавчання йде дуже багато часу? На ці теми наші співрозмовники з EPAM та SoftServe готові міркувати довго.

"Навіть система української освіти, що існує, при всій її недосконалості, при всіх її старих підходах, застарілій матеріальній базі, брак молодих викладачів в університетах, може давати позитивний результат і дає його, — каже Юрій Антонюк. — Щоб це не було просто моєю голослівною заявою, хочу сказати, що навіть нещодавній індекс інноваційності країн показує, що Україна як і раніше навіть не в топ-50, а в топ-10 країн за якістю та ефективності вищої освіти".

При цьому керівник EPAM в Східній Європі відзначає, що українська система освіти дійсно знаходиться в непростій ситуації, потребує підтримки й реформування, відкриття комерційних вишів і нових форм навчання. Мовляв, вітчизняні виші в змозі давати вагомий охоплення і нарощувати вагу ринку.

"Я хочу зробити один дисклеймер: це не означає, що все добре й не треба нічого в системі міняти. Я кажу, що наявна система корисна і IT-індустрія розвивається такими темпами в тому числі завдяки їй. Але також вона розвивається завдяки бізнесу, який додатково інвестує в освіту. Компанії почали вкладатися в освіту: курси, тренінг, університети, які створюють там вони ж самі. EPAM має цілий спектр власних курсів, корпоративний університет, глобальну базу знань. Ми вчимо кілька тисяч студентів щороку, витрачаємо величезні суми, близько тисячі починає співпрацювати з нами, частина йде на ринок. І так, потрібно реформувати систему освіти, тому що бізнес повинен займатися розробкою програмного забезпечення, створенням продукту, а не навчанням", — підкреслює Антонюк, визнаючи, що на сьогодні українська система освіти не зовсім відповідає тим вимогам, які пред’являє їй бізнес.

Звідси напрошується висновок, що для реформи системи освіти необхідні значні фінансові вливання. І навіть якщо в теорії бізнес буде готовий профінансувати такий масштабний захід, то це має бути максимально узгоджено з обох сторін — держави і бізнесу.

"Університети повинні стати ближчими до потреб бізнесу. Зараз вони вчать тому, чому звикли і роблять те, що у них добре виходило багато років. Але це не те, що потрібно індустрії. Університети повинні прийти в бізнес і сказати: "хлопці, давайте ми поміняємо наші програми на ті, які вам потрібні для того, щоб розвивати галузь і суміжні сфери". І це не означає, що вони повинні викосити все те, що вони вважають важливим з точки зору фундаментальної освіти, ні в якому разі. Я вважаю, що університет повинен більшою мірою давати фундаментальну освіту, навчити вчитися і розвиватися далі самостійно. Але не за умови, що людина виходить зі знаннями, які нам не потрібні. Тоді, вибачте, але ми витрачаємо ще рік, щоб довчити її. Це єдина вимога, а як це вже зробити — друге питання. Це можуть бути модернізація матеріальної бази, доплати викладачам, якісь спільні проекти, лабораторії. Головне — університети повинні давати випускників, на яких є попит в бізнесі або з перспективою цього попиту", — розповів топ-менеджер EPAM.

Схожої думки дотримується виконавчий віце-президент SeftServe Володимир Семенишин.

"Університети дають дуже хорошу теоретичну базу, а без неї — нікуди. Я знаю дуже багато кейсів, коли люди з такою базою приходили на другому, третьому курсі, приступали до роботи і були абсолютно готові, тому що є можливості самоосвіти. Ми бачимо можливість для розвитку — це необхідність синхронізувати потреби бізнесу з освітніми програмами, знаючи, що нові технології, нові версії, нові продукти виходять постійно. Це нестримний процес і нам потрібно створити цю синергію. Від цього виграє і освіта, і країна в формі податків і зайнятості населення", — ділиться думкою наш співрозмовник.

Семенишин зазначає, що українські компанії тимчасово покривають пробіл між швидкістю поновлення ВНЗ і потребами ринку за рахунок власних програм, академій, університетів. Наприклад, в тій же SoftServe створили IT-академію, з якої щорічно випускається понад тисяча студентів, а відсоток працевлаштування випускників наближається до 100%.

"Я трохи загляну в майбутнє і пофантазую. Потреба світового ринку в цілому стрімко зростає, кількість вакансій потроїлася в порівнянні з минулим роком, в Україні — понад 25 тисяч робочих місць. Це говорить лише про одне: попит стрімко перевищує пропозицію. В ідеалі, ми чекаємо, що люди прийдуть до нас на курси з достатньою технічною базою. Але в реальності, щоб зустрілися криві попиту й пропозиції, нам вже потрібно навчати всіх, хто бажає. Ми повинні починати розробляти програми для тих, хто не має базової освіти, давати її за прискореною програмою. І тоді ми зможемо покрити той попит, який є, хоч це буде дорожче в цілому для IT-індустрії", — розмірковує Володимир Семенишин.

За його словами, Україна не буде першою країною, яка піде таким шляхом. Схожим чином вже працює Індія, яка також зіткнулася з нестачею фахівців в країні і почала навчати всіх, хто бажає отримати IT-освіту.

Кадри вирішують все: наскільки страшний дефіцит спеців

З огляду на сказане вище, напрошується висновок, що українські компанії відчувають дефіцит освічених працівників, а ринок не в змозі його покривати. В результаті — прірва між попитом і пропозицією лише збільшується. За підрахунками компанії Global Logic, щорічно в ІТ-секторі по країні з’являється близько 40 тисяч вакансій. З урахуванням того, що попит щорічно зростає приблизно на 30%, в 2021 році очікується запит на працевлаштування 54 тисяч нових фахівців.

Наші співрозмовники з фактом наявності дефіциту кадрів погоджуються, але відзначають, що це поняття слід розділяти. Проблема полягає не в тому, що не вистачає людей для задоволення запитів бізнесу, а в тому, що не вистачає саме кваліфікованих фахівців.

"Це важливе уточнення, тому що нам нічого не заважає підготувати 30-50 тисяч студентів. Але це не допоможе ситуації. Якщо ви хочете робити серйозні проєкти в Україні, то ви не можете тримати в компанії навіть 50% молодих або недосвідчених фахівців. У вас повинна бути досить серйозна команда лідерів, великий відсоток сильних фахівців, які вже попрацювали три-п’ять років, вміють самостійно працювати, реалізують складні інженерні рішення", — пояснює Антонюк.

За даними все тієї ж компанії Global Logic, останнім часом користуються найбільшим попитом на ринку фахівці рівня Middle (з досвідом роботи від 2-х років) і Senior (від 5-ти років). При цьому є затребуваними фахівц в різних напрямках. У дефіциті інженери QA Automation (13,5%), JavaScript (10,4%) і Java (9,3%).

В Україні на сьогодні є дефіцит кваліфікованих фахівців, що зростає на тлі масштабування бізнесу. Пандемія лише загострює цю тенденцію, адже багато компаній почали переходити на онлайн, що дозволяє їм легше розширювати штат, не замислюючись про інфраструктуру офісів та іншого.

Природно, брак кваліфікованих кадрів призводить до загострення конкуренції між самими компаніями за людей. На передні плани виходить хантінг (переманювання співробітників з іншихкомпаній, — ред.) — невід’ємна частина відкритого ринку. Компанії намагаються переманити у конкурентів найкращих фахівців, а ті, в свою чергу, змушені йти на накручування зарплат.

"Так, компанії змушені витрачати більше, ніж закладено в економічній моделі, і тут вже кожен бізнес вирішує для себе, що важливіше — утримати конкретну людину, піти на перенесення термінів або поступитися в якості реалізації проєкту. Це рішення не тільки про зарплати й про конкретного спеціаліста — це комплекс питань. В тому числі й питання відносин з клієнтами, які звикли працювати з людиною або його командою, — каже Юрій Антонюк. — Хантінг — це зло неминуче, але корисне, якщо можна так сказати. Це змушує компанії бути більш активними, йти в ногу з часом, пропонувати якісь нові умови"

При цьому важливо розуміти, що жодна компанія не зможе стати по-справжньому успішною, якщо буде робити ставку виключно на переманювання чужих співробітників. Хантінг — лише елемент кадрової роботи, поряд з внутрішньою системою навчання, підготовкою молодих фахівців, так званих Junior ("джунів"). У компанії EPAM, наприклад, фахівців такого рівня — менше 10%, що трохи нижче за середньостатистичний показник.

До слова, вважати, що «джуни» — це головний біль для айті-компаній — велика помилка. Навпаки, вони грають важливу роль в розвитку компанії і проєктів.

"За рахунок наявності молодих фахівців відбувається карʼєрний рух. Хтось приходить на початкові позиції, а ті, хто був junior, переміщається вище, стає більш досвідченим фахівцем. Якщо у вас немає потоку молодих фахівців, грубо кажучи, якщо ви набрали одних "синьйорів", і вони заповнили всі ніші в компанії, тоді ви приречені. Зрозуміло, що якщо у вас 10 чоловік в компанії, то вам це не потрібно, а якщо у вас 100 чоловік, то 10 "джунів" вам буде тільки на користь. Можна і більше, але тоді це створює додаткові навантаження на людей. Вони результат дають дуже відносний, а вчити їх потрібно дуже добре, тому я не раджу захоплюватися цією темою, але в районі 10% — це обов’язково потрібно", — коментує топ- менеджер EPAM.

Багато айтішників і високі зарплати — добро чи зло?

До чого ж рухається ринок кадрів і чи не загрожує йому перенасичення — логічне запитання, яке виникає при нинішній динаміці популярності IT-спеціальностей. У відповідь на гостру потребу в кадрах компанії пробують різні інструменти. Наприклад, в пошуку ІТ-талантів SoftServe стартував власне роудшоу десятьма містами України, де знайомиться з розробниками Одеси, Полтави, Вінниці, Запоріжжя, Сум, Луцька, Тернополя, Ужгорода та інших міст, розповідає про можливості співпраці.

"Майже половина розробників, працевлаштованих в ІТ, знаходяться в Києві, при цьому таланти є всюди. Всі ці локації, крім Одеси, поки не мають побудованої ІТ-екосистеми. Але це питання часу. Так само, 8-10 років тому її не було в Дніпрі, Івано-Франківську, Рівному. Заходячи в нові регіони, починаючи прокачувати ринок там, змінювати освітні програми, через 5-7 років ми отримаємо нові ІТ-хаби на карті України, — міркує Володимир Семенишин. — Це довгострокова стратегія, яка на перших етапах вимагає істотних енерговитрат, але в довгостроковій перспективі допоможе наростити пул талантів".

Володимир Семенишин, посилаючись на дослідження, говорить, що до 2030 року ринок IT-сервісів потроїться, а попит на фахівців буде перевищувати пропозицію в два рази. До кінця десятиліття ринок настільки розростеться, що вплине на економічну модель.

"Ціна на послугу або товар буде тільки рости. Відповідно, зарплати айтішників теж", — пояснює Семенишин.

До слова про зарплати. Як пише видання AIN, вони у розробників в Україні стартують з $780 в місяць у початківців фахівців і досягають $4000 на рівні senior. Вище зарплати тільки у техлідов і архітекторів. Мідл-розробники заробляють $1500-2600 на місяць. Це близько $18000-33000 на рік.

Українські аутсорсери в середньому стягують близько $25-40 на годину за роботу одного фахівця. Для порівняння, в Польщі і Чехії прайси вище — $40-$56 і $34-53 відповідно.

У високих зарплатах айтішників, на які з легкою заздрістю дивляться багато українців, Володимир Семенишин теж не бачить нічого поганого.

"Ми говоримо про інтелектуальну роботу — це сервіси і приплив грошей в країну. Фактично ми імпортуємо гроші в Україну, але експортуємо попит. Гроші, які ми імпортуємо, залишаються в країні: ІТ-фахівці витрачають їх тут, купують в Україні нерухомість, створюють стартапи, вони не виводять капітал за кордон. В економічній моделі, якщо гроші залишаються в країні — вони реінвестуються в інші бізнеси — малі та середні. Тоді загальний добробут країни і кожного індивідуального господарства зростає", — висловлює точку зору віце-президент SoftServe.

Щоб зміцнити сказане, наш співрозмовник наводить приклад з особистого життя.

"Моєму синові 12 років, коли йому було 10, він закінчив курси по розробці ігор для мобільних додатків. У цьому році він закінчив курси програмування віртуальної реальності на двигуні Unreal Engine. Чому я про це розповідаю? Це — моя інвестиція. Я знаю, що IT буде рости, і що знання — це найкраща річ, яку ми можемо дати дітям поряд з відповідальністю і самостійністю. Мій син уже вміє програмувати і зараз вчить Python. При такому темпі через п’ять років, а то і раніше, він прийде в ІТ компанію з достатніми знаннями, щоб добре себе проявити", — розповідає Семенишин і зазначає, що інвестиція в освіту і в кар’єру ніяк не залежить від віку.

"Один знайомий, лікар, вирішив перекваліфікуватися в IT-фахівця в 42 роки, інший — юрист — в 25 років сказав, що він не хоче більше бути юристом і зараз працює в IT. Є людина, який навчався в консерваторії — він музикант і, треба сказати, класний. Але, на жаль, зараз не кожен може заробити музикою. В результаті ця людина дуже швидко стала WEB-архітектором. Та й у мене самого немає технічної освіти. Я в 30 років вивчив програмування Python самостійно. Мені знадобилося 14 місяців, тому що це я не тільки вчився, я ще працював", — зізнається Володимир.

Про тих, хто на якомусь етапі життя вирішується перекваліфікуватися і "увійти в айті", як ви розумієте, подбали. Вибирати з десятка різних напрямків з незнайомими назвами, довіряючи лише поклику серця — вже не доводиться. У великих компаніях можна пройти тестування, результати якого допоможуть визначити — яка роль краще підходить здобувачеві і навіть скласти рекомендаційний план з кар’єрного розвитку. Щоправда, працює це переважно для менеджерських позицій, яких, благо, в галузі теж предостатньо.

Англійська мова та робота за кордоном: чи варта гра свічок

Важливо розуміти, що менеджер IT-компанії точно не зможе побудувати успішну кар’єри без англійської мови. Глава компанії EPAM в Центральній і Східній Європі Юрій Антонюк додає: стосується це й інженерних спеціальностей. При цьому, згідно з його статистичними даними, середній рівень володіння англійською мовою в українських компаніях нижчий, ніж в сусідніх країнах Європи.

"Чим вище ви піднімаєтеся на професійному рівні, тим більше вам доведеться часу витрачатимуть не на написання коду, а на пояснення коду своїм партнерам, колегам, навчання когось. Якщо ви хочете бути успішним фахівцем, то потрібно вчити англійську. Навіть жарт є на цю тему: коли у інженера запитують, яку мову краще вчити, він радить вчити англійську, а не Java або щось інше. Тому що ті мови міняються набагато швидше ніж англійська, яка вам стане в нагоді завжди і всюди", — розповідає Антонюк і зазначає, що з EPAM співпрацює велика кількість викладачів, які постійно підвищують рівень знання команди.

Перевага внутрішнього навчання для IT-спеціалістів у тому, що за нього не потрібно платити.

Аналогічна історія і в SoftServe. Тут є мовна школа, де також викладають німецьку, польську і французьку. У компанії англійська мова — одна з вимог прийому на роботу і від його рівня може залежати багато чого. Але не все.

"Дійсно, англійська дає кращу стартову позицію. Але поганий рівень мови зовсім не означає, що для людини будуть закриті двері в нашу компанію. Так, ти вільніше зможеш працювати з клієнтом, розуміти його потреби і твоя цінність однозначно зростає. Але це не проблема, адже, можливо, хтось в команді буде допомагати з цим. У залежності від позиції ", — говорить Семенишин.

Не варто забувати, що крім кар’єрного зростання в Україні, існує варіант переходу в зарубіжну компанію, в тому числі з можливістю переїзду. Часто для українських фахівців, які обирають професію в IT, еміграція — одна з цілей кар’єрного шляху. Такий стан справ в цілому повинен турбувати державу і безпосередньо компанії, які втрачають цінні кадри.

"Шкода, коли таке відбувається. Хотілося б, щоб люди залишалися в компанії й знаходили можливості всередині. Але це неминуче. Все в житті людини змінюється — переїхали в інше місто, одружилися, народилися діти і чоловік хоче якихось змін, — розповідає Володимир Семенишин. — Хантінг-кейси трапляються, ми докладаємо максимальних зусиль, щоб вони траплялися все рідше. У нас показник плинності кадрів значно менший в порівнянні з індустрією. Це демонструє, що ті інвестиції, які ми робимо в розвиток людини, працюють".

При цьому керівник SoftServe запевняє, що для його компанії — велика честь, коли їх співробітників запрошують на роботу технологічні гіганти рівня Google або Facebook. Але підкреслює: навіть будучи співробітником української компанії, фахівці можуть проектно співпрацювати з китами індустрії з Кремнієвої Долини.

У свою чергу Юрій Антонюк зазначає, що кількість таких пропозицій в порівнянні з минулим роком збільшилася, що абсолютно логічно в умовах локдауна й переходу на дистанційку.

"Великі компанії зрозуміли: якщо їх фахівці працюють з дому, то яка їм різниця — цей будинок знаходиться в Санта-Кларі, в Сан-Дієго або в Житомирі. Тому кількість переходів українців під крило іноземних компаній, які можуть навіть не мати представництв в Україні, збільшилася. Значить, це конкурентний ринок, і ви повинні на ньому боротися. З одного боку, це проблема, оскільки йдуть не "джуни" і навіть не "мідли" — компанії зацікавлені в досвідчених розробниках та експертах. З іншого боку, це підтверджує тезу, що український ринок може похвалитися технічними талантами, до нас із задоволенням приходять ті ж Facebook, Amazon, Google, які шукають таланти", — стверджує топ-менеджер EPAM.

Майбутнє IT: як не промахнутися з вибором спеціальності

Актуальне питання для будь-якого абітурієнта: якщо вибирати майбутнє в IT, то в якому напрямку рухатися? Технології змінюються дуже швидко і далеко не факт, що спеціальність, яка сьогодні користується великим попитом, буде настільки ж перспективна через 5-10 років. Своїми припущеннями на цей рахунок ми попросили поділитися глав провідних IT-компаній.

"Я, на жаль, не належу до категорії людей, які займаються прогнозуванням. Але так як я працюю близько 30 років в індустрії, то можу висловлювати свої думки. Перший тренд, який визначає розвиток індустрії і суміжних областей — масове впровадження Cloud, хмарних технологій (сукупність віртуальних ІТ-ресурсів. Включає канали зв’язку, сервери, дисковий простір, різне програмне забезпечення, мережеве обладнання. Мета роботи хмарної системи — передати доступ до даних, що знаходяться в хмарі, віддаленим користувачам, — ред.). Це дало старт справжній революції, яка відбувається до сих пір, а фахівці, які мають досвід роботи з цим напрямком, високо цінуються ринком", — говорить Антонюк.

Друга велика тема, на яку є сенс фокусуватися, на думку нашого співрозмовника, — це все, що стосується Big Data (простими словами — робота з величезними обсягами даних, — ред.), Оскільки даних все більше, їх потрібно обробляти та аналізувати .

"На цьому можна будувати величезні бізнеси. Сьогодні все більше число компаній приймають стратегічні рішення, ґрунтуючись на даних. Це дуже перспективний напрямок, — вважає Антонюк. — І ще є більш вузька тема, але в якій ще дуже багато що належить зробити — це штучний інтелект і все, що з ним пов’язано. Напрямок вкрай складний, що несе в собі багато ризиків та побоювань. Але подальший розвиток ШІ потенційно може принести багато користі суспільству, дати черговий поштовх до його розвитку".

Крім того, топ-менеджер EPAM, розраховує, що в найближчі десятиліття людство освоїть квантові комп’ютери.

"Спочатку це будуть не домашні квантові комп’ютери, але те, що їх можна буде використовувати через Cloud, як розподілені ресурси, для різних програмних рішень — я думаю, це цілком ймовірно. Вони дадуть потужний поштовх з точки зору обчислювальних здібностей. А також допоможуть більш розумно витрачати ресурси, необхідні для забезпечення обчислень — чомусь ми часто забуваємо, що бурхливе зростання інформаційних технологій веде до підвищення споживання електрики, що безпосередньо впливає на здоров’я Землі", — резюмує Антонюк.

Вторить колезі і Володимир Семенишин, який також в своїх прогнозах робить ставку на Cloud, Big Data та штучний інтелект. Крім того, він виділяє як окремий перспективний напрямок — Security (безпека, — ред.).

"Якщо ми говоримо про ринок — це Security. Безпека завжди була, є і буде. Які б захисти не вигадували компанії, будуть ті, які придумуватимуть ключі, що відкривають їх. Більш того, мені здається, тенденція до релокейту та дистанційки ставлять ще гостріше це питання. Ще ми бачимо, що світ рухається до віртуалізації. Дуже багато проєктів, які дивляться в напрямку мікс- і віртуальної реальності", — розповідає Семенишин.

Великий прогрес, за його словами, зробить 5G, який надасть людству зовсім інший рівень зв’язку. І не варто забувати про актуальність автоматизації.

"Ми можемо говорити про інші технології, але постійний тренд — оптимізація часу, щоб будь-яку операційну діяльність могли виконувати машини, алгоритми і програми, а людина могла сфокусуватися на тому, що він робить найкраще — думати і створювати", — підсумував тему Володимир Семенишин.

Дія.City — добре чи погано?

11 серпня, президент Володимир Зеленський підписав закон про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні. Він вводить спеціальний правовий режим для IT-сфери під назвою "Дія.City".

Простими словами, це віртуальна вільна економічна зона для працівників IT-галузі зі спеціальним податковим, фінансовим і правовим режимом. Відповідно до закону, резидентами "Дія.City" зможуть стати компанії, що працюють в ІТ-секторі (крім тих, які займаються азартними іграми), а також стартапи, для яких передбачена спрощена процедура реєстрації.

Передбачається, що резиденти будуть платити менший податок на прибуток фізосіб (5% замість 18%), а ще військовий збір (1,5%) і корпоративний податок на вибір — на прибуток (18%) або на виведений капітал (9%). Відповідно до закону, держава гарантує IТ-індустрії незмінність умов протягом 25 років, а юридичних осіб не зможуть примушувати до отримання статусу резидента.

Планується, що завдяки "Дія.City" до 2025 року буде додатково створено понад 450 тисяч робочих місць, а капіталізація ІТ-галузі збільшиться на 11,8 млрд доларів США.

На папері все звучить добре для всіх зацікавлених сторін — держави, бізнесу і працівників галузі, але за фактом через "Дія.City" навіть зараз тривають суперечки. Противники стверджують, що даний правовий режим — потенційна загроза для моделі роботи з ФОП, при цьому без відсутності альтернативи. Тобто, були побоювання, що "Дія City" виявиться єдиним, а не добровільним виходом для працівників. Крім того, в "Дія.City" вбачають додаткову і нібито зовсім зайву регуляцію з боку держави, мотивація якої не зовсім ясна, а також непрозорість умов входу в режим і виходу з нього.

"У мене консервативно-стримана позиція — я підтримую пошук балансу між бажаннями бізнесу та держави, — коментує Юрій Антонюк. — Цей баланс ми шукаємо останні 10 років, просто без такої уваги громадськості. Бурхливі дискусії навколо оподаткування галузі відбуваються буквально кожен рік. Тому я спокійно ставлюся до того, що держава намагається щось поміняти, але я буду неспокійний, якщо ці спроби призведуть до того, що бізнесу доведеться скорочувати себе. Коли люди почнуть думати, що краще поїхати звідси, тому що стає невигідно, що на них лягає занадто велике податкове навантаження".

Глава EPAM в Центральній і Східній Європі говорить, що навіть попри знайдені точки дотику з податковим режимом, залишаються питання до українського трудового законодавства, яке банально застаріло.

"Спрямовані зміни в трудовому законодавстві проти IT, ось з цим я б посперечався, тому що, як мінімум держава запевняє, що вона не має наміру "ставити палки в колеса" ФОП (фізичні особи-підприємці, в народі — "ФОПи", — ред.). Декларується бажання впорядкувати оформлення людей на роботу, змінити ситуацію, при якій люди працюють десь без офіційного працевлаштування та отримують зарплату готівкою. У цілому нам — державі, бізнесу та фахівцям — потрібно будувати і вдосконалювати цивілізаційні умови роботи для того, щоб не втратити те хороше, що було побудовано за попередні 15-25 років коштом наявності моделі "ФОПів". Всі інші країни розвивають якісь нові підходи, ніхто не живе з 30-річною моделлю. Так, є IP-BOX в Польщі, є Парк високих технологій в Білорусі, є в Румунії цікаві моделі, в Грузії. Не можна забороняти державі шукати якісь підходи. Потрібно показувати, до чого та чи інша ініціатива може призвести й знаходити якийсь баланс. В першу чергу це стосується податкового навантаження як на самих фахівців, так і на компанії ", — ділиться думкою Антонюк.

IT на практиці: думка фахівців

Все вищевикладене в нашому матеріалі — приватні думки, або офіційні позицій топменеджерів великих компаній, а також цифри від дослідників ринку. Відкритим залишається питання — а що ж думають про нашу IT-галузь люди, які щодня мають справу з програмним кодом, що заробляють собі на життя, виконуючи проєкт за проєктом.

"Телеграф" підібрав два показових кейса. Перший являє собою історію українця, який домігся успіху в рідній країні й ризикнув спробувати свої сили в настільки далекій від нас Австралії. Другий — розповідь інженера, який побудував досить успішну кар’єру в Україні. Можливо, когось ці приклади надихнуть, направлять потрібним шляхом або, навпаки, допоможуть уникнути помилок.

Погляд з Австралії: "В Україні я б відчував себе набагато краще в плані фінансів"

Дмитро Степанов — 37-річний уродженець Рубіжного Луганської області. Ще до отримання освіти в Сєвєродонецькому інституті та Академії водного транспорту за спеціальністю "програмна інженерія", він почав працювати програмістом, перед тим спробувавши сили в розробці комп’ютерних ігор. Наш співрозмовник пояснює: вибрав єдиний цікавий для себе шлях, при цьому не розраховуючи на хорошу посаду, зарплату або кар’єрні перспективи, ще до того як IT стало популярним. Вища ж освіта потрібна було заради офіційного підтвердження, що він — "інженер-програміст".

"Спочатку була робота і тільки потім вже я отримав вищу освіту. Не можу сказати, що я особливо старався в навчанні, адже більшу частину того, що мені потрібно було, я вже знав. Хотя є деякі речі, в які варто заглибитися під час навчання в інституті, — згадує Дмитро. — Було багато теорії, але її ніхто не сприймав всерйоз. Ті ж теоретичні знання по базах даних. Я ніколи щільно не працював з базами даних, не сильно ними цікавився, займався більш цікавими для себе речами. Пізніше зрозумів, що цих знань мені не вистачає. Навіть ті матеріали, що нам давали, були досить хорошими".

Першим серйозними місцем роботи українця стала Ciklum — україно-датська компанія по розробці програмного забезпечення та аутсорсингу IT-послуг. Потім були Lifecell, Luxoft, український підрозділ ігрової компанії Nival, американський стартап, що займається іграми для Facebook і, нарешті, перший закордонний досвід в Польщі. Після півтора років життя у Вроцлаві, Дмитро Степанов прийняв рішення податися до Австралії.

"Це не було спонтанним рішенням, я намагався потрапити туди кілька разів. В основному тобі просто не відповідають на відправлені резюме, листи, повідомлення, тому що Австралія і Україна занадто далеко одна від одної. Але на третій раз, коли я вже перестав сподіватися, мені пощастило. Все вдало збіглося — необхідний для цієї роботи досвід, вдало пройдене багатоетапне інтерв’ю в Canva (відомий багатоплатформовий сервіс для графічного дизайну, — ред.), зміг отримати візу й прилетіти до Австралії. Мій переїзд відбувся в жовтні 2019-го".

Тут важливо зрозуміти, що на той момент у Дмитра вже були дружина й діти — обставина, яка зупиняє багатьох від таких масштабних змін в житті.

"Насправді, жодних сумнівів з приводу Австралії у мене не було: я знав, що це найкраще місце для життя і не прогадав. Навіть сім’я підтримала цю ідею. Головний сумнів був у тому, чи зможу я туди потрапити. Процес підготовки дуже складний і тривалий, а інтерв’ю проводяться в дуже незручний час: треба було прокидатися о 5-й ранку і починати співбесіду довжиною години в три англійською мовою. Загалом, непросто, чесно скажу. Плюс — ось ці багаторівневі співбесіди. Якась погана тенденція в світі відбувається, навіть в Україні. Всі хочуть, щоб ти пройшов 25 етапів — це просто катастрофа, реально важко. Але в підсумку я отримав оффер і почалися інші складнощі — збір документів, медкомісії, іспит з англійської — на все пішло майже три місяці", — розповідає Дмитро.

Наш герой не приховує: життя на Зеленому континенті б’є по кишені і робить це з усієї сили.

"Ми знімаємо двоспальну квартиру. Це "трьошка" по-нашому. Що за цінами? Квартира з двома спальнями в Сіднеї, не дуже далеко від центру, буде обходитися від 2,5 до 5 тисяч доларів на місяць. Як ви розумієте, ми на початку дуже сильно пішли в мінус, вигребли всі запаси під нуль", — говорить наш співрозмовник.

Примітно, що всесвітньо відома компанія Canva, за словами Дмитра, дійсно хороша, але його фінансові запити в підсумку задовольнити не змогла.

"У Canva все, як мінімум на початку, викликає ефект "вау". Попри будь-який досвід, який у тебе до цього був ти будеш скоріше за все здивований. Підхід абсолютно несхожий ні на що, що я чув і бачив. Абсолютно інший світ. Вони вважаються тут №1. У них фантастична організація всього. Складно описати все це словами, але на початку тебе це дуже сильно підкуповує, якщо ти дозволиш собі бути довірливим, а я чинив саме так. З точки зору організації — це просто дуже круто. В офісі ти завжди зможеш прийняти душ, поїсти — там є різні типи їжі, кави, чаю — всього, що може побажати душа. Увага до тебе досить велика. Я приймав все за чисту монету, поки не почав розуміти, що все не зовсім так, як декларується. Є свої нюанси. Насправді, там просто величезне, божевільне навантаження і не завжди адекватне. Чи от менеджмент… Буває так, що між різними командами взаємини йдуть дуже туго, тому що є якийсь змагальний дух, потрібно рости дуже швидко й показувати реально багато результатів. За моїми спостереженнями, деякі менеджери компанії грають в політику — йдуть від прямих відповідей, намагаються просунути своє та закривають очі на те, що розробники ігнорують свої обов’язки перед іншими командами. Дуже хороша компанія, але мені здалося, що в ній почали грати в якісь неправильні й небезпечні ігри".

Дмитро Степанов розповідає, що незважаючи на два роки роботи за кордоном, уважно стежить за тим, що відбувається в Україні. І головне — тепер він може на своєму досвіді роботи порівнювати австралійські умови з тими, які є в рідній країні. З точки зору IT-фахівця, зрозуміло.

"Я думаю, що бути айтишником в Україні дуже комфортно, однозначно. Комфортніше, ніж в більшості країн світу. У нас виняткове становище. Чимось Україна нагадує Індію, де є різні касти і де тобі не забудуть нагадати твоє місце. Але за рахунок великої зарплати можна значно поліпшити свою якість життя, і ти відчуваєш себе набагато комфортніше, ніж більшість навколо", — ділиться своїм баченням українець.

За його словами, в Україні айтішник може без особливих зусиль знайти собі роботу в хорошій компанії. При цьому середній рівень великих компаній досить високий.

"Хоча певні проблеми в українському IT є. Зараз пішла якась тенденція зі зменшенням кількості відпусток, лікарняних. Мені здається, наші компанії сильно "прогнулися" під іноземних замовників. В американців адже всього 10 відпускних днів у році і з вислугою років тобі ці дні додають. Але в цілому все шикарно, мені здається, — розповідає Дмитро. — З того, що погано в Україні: маленькі компанії бувають дуже різної якості. У нас там зараз трохи "дикий захід", мені здається, і вони дозволяють собі робити, скажімо так, різні речі. Закон це не сильно регулює. Плюс деякі власники компаній несумлінно ставляться до виплат заробітних плат. Айтішників теж експлуатують, і вони часом — як раби на галерах, в прямому сенсі слова".

Якщо порівнювати Австралію і Україну, то одна з перших відмінностей, що кидаються в очі — податки, каже наш герой. В Австралії вони просто "божевільні" в порівнянні з нашою країною. Але на Зеленому континенті кожен може переконатися, що його величезні виплати йдуть за призначенням: якість всього, що можна оцінити — від доріг і транспорту до громадських туалетів в парках — на найвищому рівні. Більш того, раз на рік уряд надсилає громадянину звіт, куди саме та скільки його податків було витрачено.

Що ж має статися, щоб Дмитро хоча б задумався про повернення в Україну?

"По зарплаті, як ви розумієте, питань немає взагалі — я можу куди більш вільно себе почувати у фінансовому плані в Україні. Я думаю насамперед про безпеку: криміногенну обстановку, дії сусідньої країни. Якщо я побачу, що зможу не боятися, що моїй дитині щось в голову прилетить або мені просто так машину спалять — цього буде достатньо, — запевняє Дмитро Степанов. — Поки ж видно велику кількість проблем. Взяти хоча б те, що люди постійно зловживають своїм службовим становищем. Якщо щось трапиться і твій опонент — якийсь генерал або майор — він легко зробить так, що ти станеш винуватим, сядеш і втратиш все, що в тебе є. По-моєму, там досі панує беззаконня. При цьому я не можу сказати, що в Австралії, Польщі або Німеччини все ідеально, всюди своїх проблем вистачає. Напевно, когось пресують або у когось щось "віджимають". Але все тут якось на більш людяному або красивому рівні відбувається. В Україні ж все дуже важко. Якщо це все прибрати, то люди почнуть повертатися в країну".

Погляд з України: "За день можу отримати до 75 пропозицій по роботі"

Українець Михайло (на прохання співрозмовника прізвище не вказуємо, — ред.) — DevOps-інженер та тімлід — займається всім, що пов’язано з інфраструктурою: сервери, налаштування застосунків, їх випуск в продакшн. Крім того, він консультує розробників з приводу архітектури застосунків. Свої перші гроші в IT фахівець заробив за налаштування декількох модемів між пожежними частинами. А роки потому у нього з’явилася можливість попрацювати в компаніях зі світовим ім’ям.

"Наприклад, близько півроку я працював в enterprise-підрозділі Google в одній топової української IT-компанії. Хороший досвід, але в цілому співпрацю вдалою не назвати — більше не піду. Тому що це не той Google, де все "розмальован єдинорогами", а той, який саме заробляє гроші — потрібно розрізняти ці моменти. Там маса великих клієнтів і, за великим рахунком, це enterprise з дуже дивними процесами. Все відбувається дуже повільно, відстало в плані технологій, місцями років на 10. При цьому спроб застосувати якісь нові технології немає. Мені не сподобалося, скажімо так", — ділиться досвідом роботи з Google українець.

Як співпрацювати з такою компанією, як Google? Михайло зі свого досвіду та досвіду колег стверджує, що шукати потрібні контакти фахівець повинен сам, не розраховуючи на удачу.

"По-перше, ти повинен виступати на конференціях, писати якісь статті в блогах. Потрібно стати певною мірою відомою особою в вузьких колах хоча б. Це те, що називається розкручуванням особистого бренду. Коли велика компанія має потребу в людях для реалізації проєкту, вона звертається в агентство і шукає фахівців. Коли ти трохи відомий — "жирні" вакансії будуть пересилати тобі мало не особисто. Вкрай рідко, але буквально виходять безпосередньо на тебе. У мене так пару разів було — великі компанії виходили на мене безпосередньо. Я з ними спілкувався і дивився, що мені цікаво, а що ні, а в кінці направляв туди своїх друзів — такий варіант також можливий", — ділиться наш співрозмовник.

Дефіцит кадрів на ринку в Україні, за спостереженнями Михайла, вельми відчутний і виражається він у кількості пропозицій, які приходять особисто йому.

"Наприклад, в червні я за один день отримував 75 пропозицій. Я намагаюся з усіма спілкуватися, всім відповідати — це пропозиції як з України, так і з різних країн світу. Взагалі ж саме в моєму напрямку виделка зарплат на ринку — від 5 до 15 тисяч доларів", — говорить фахівець.

Як не помилитися з вибором фаху? Тут у Михайла відповідь однозначна — йти в розробники, адже вони будуть затребувані в IT завжди.

"Створення прикладних програм, прошивок тощо — все це буде затребувано ще багато років. Зараз є дуже популярним і зростає попит на інженерів з безпеки, з кіберзлочинності та всього іншого. Це дуже цікаво й дуже складно, я люблю цим у вільний час позайматися. А головне — це затягує і оплата, відповідно, дуже висока, — розповідає "Телеграфу" Михайло. — Інженери з інфраструктури теж будуть дуже затребувані, тому що залізо нікуди не дінеться. Хмари (Cloud, — ред.) — звичайно, теж добре. А ось менеджерський ринок, за моїми спостереженням, збільшується, тому що компанії активно заповнюють ці позиції, їм потрібна більша кількість менеджерів для контролю процесу. Менеджерами найчастіше стають саме інженери, тому що вони розуміють, про що говорять розробники та інженери".

За словами Михайла, якою б не була компанія і зарплата, хороший айтішник завжди буде ставити на на перше місце цікавість завдань.

"Це саме те, що підкуповує в цій професії. Завжди подобається завдання, в якому потрібно неординарне рішення або потрібно придумати щось з нуля, попрацювати з тим, з чим ніхто в світі до цього ще не стикався. Ось це цікаво", — розповідає Михайло.

Що ж стосується одного з найважливіших питань для вітчизняної IT-спільноти останніх років — запуску "Дія.City", то по ньому у нашого співрозмовника однозначної оцінки немає.

"З одного боку, це, звичайно, добре. Якщо не "накосячать". В іншому випадку буде дуже неприємна ситуація. Найгірше, що може статися в історії з "Дією" - близько 50 відсотків ФОПів просто просто підуть в тінь", — резюмував Михайло.

Замість висновку

На початку літа віце-прем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров заявив про створення робочої групи, яка буде займатися реформою ІТ-освіти. Мета групи — в найближчі місяці розробити законопроєкти та рішення, які дозволять розвивати ринок праці в ІТ.

"Це комплексна реформа. Мені здається, що в першу чергу нам потрібно відкрити можливість повноцінно співпрацювати бізнесу і університету. Є ряд дуже детальних речей, які потрібно змінити, щоб це запрацювало і дало потрібний результат. Цього хоче бізнес і, я думаю, це дуже потрібно державі. Якщо компанії зможуть повноцінно впливати на менеджмент на спеціалізованих кафедрах, то буде геометричне зростання. Тому що, якщо просто покладатися на фінансовий ресурс — не завжди можна вирішити проблему. Потрібні системні зміни. Питання освіти дуже важливе, і воно може розвʼязатися як цільовими програмами, так і, можливо, державно-приватним партнерством. Тому що не можуть викладачі IT-спеціальностей отримувати в 20-50 разів менше, ніж фахівці в компаніях. Треба йти до того, щоб професійні люди в компаніях, які вже реалізувалися, могли ділитися своїм досвідом в університетах. Для цього потрібна ця модель", — розповів Михайло Федоров "Телеграфу".

Держава бачить в IT "золоту жилу", яка ще й близько не реалізувала весь свій потенціал. Бізнес повністю готовий підставити державі плече, щоб домогтися максимальної віддачі й принести вигоду всім сторонам. Залишилася справа за малим — все правильно реалізувати. Але це стане приводом для зовсім окремого матеріалу про українську "айтішку".