Сила "Азову" знову у справі. Чому Ердоган пішов на політичне приниження путіна і чи ризикне Україна повернути легендарних командирів на фронт

Повернення командирів бригади "Азов" Нацгвардії в Україну викликало неабиякий резонанс у нашому суспільстві та вищих політичних колах рф. Після чотирьох місяців російського полону і майже 10 місяців перебування у Туреччині захисники "Азовсталі" не просто прибули на Батьківщину, а й натякнули, що готові повернутися на службу. Чимало українців занепокоєні — якщо герої оборони Маріуполя знову потраплять у полон до росіян, розраховувати на обмін їм вже не доведеться.

"Телеграф" розбирався у тому, що спонукало президента туреччини Реджепа Ердогана піти наперекір путіну, і наскільки виправданими є ризики, пов'язані з поверненням азовців на фронт.

Повернення легенд "Азову" й істерика росії

Обмін полонених командирів оборони "Азовсталі" на опального політика Віктора Медведчука у вересні 2022 року справив ефект вибуху бомби не лише на пересічних росіян, а й на кремлівських пропагандистів. Враховуючи рівень демонізації образу азовців в рф, звільнення воїнів стало вкрай неприємною несподіванкою для російських "диванних військ". Останні вимагали провести судилище над захисниками Маріуполя, а дехто навіть хотів для них смертної кари.

Аби заспокоїти населення, володимир путін пообіцяв, що командири "Азову" більше не зможуть воювати проти рф, ба більше — навіть не повернуться в Україну до завершення війни.

Не дивно, що рішення Реджепа Ердогана випустити з країни українських героїв було сприйняте кремлем, як удар ножем у спину. Особливо, беручи до уваги той факт, що, за словами посла України в Туреччині Василя Бондаря, жодних умов для повернення військових додому офіційним Стамбулом висунуто не було.

Реагуючи на новини, в рф заявили, що виїзд азовців в Україну є не лише порушенням домовленостей з боку обох країн, що уклали угоду за спиною у кремля, а й свідченням того, що Туреччина перетворюється "з нейтральної країни на недружню".

Крім того, російські пропагандисти назвали подію "смачним плювком у власну фізіономію" і закликали владу рф заборонити громадянам літати до Туреччини, викинути з країни весь турецький та азербайджанський бізнес, надати військову допомогу курдам і "звільнити Царьград".

Своєю чергою сам Ердоган, здається, не побачив нічого "кримінального" у своєму рішенні, заявивши, що все ще розраховує на візит володимира путіна до Туреччини вже найближчим часом. Водночас турецький лідер назвав питання видачі азовців пріоритетним для обговорення під час зустрічі з главою кремля.

Туреччина робить ставку на Захід

Варто нагадати, що з самісінького початку повномасштабної війни в Україні президент Туреччини намагався брати на себе роль миротворця і посередника між сторонами конфлікту, продовжуючи взаємодіяти з володимиром путіним, попри його зростаючу політичну токсичність. При цьому рішення щодо повернення в Україну азовців є нічим іншим, як нехтуванням інтересами кремля і свідченням того, що в очах Стамбула росія більше не є сильним гравцем, зазначає політичний аналітик Олексій Буряченко.

За словами експерта, візит Володимира Зеленського в Туреччину напередодні саміту НАТО був надзвичайно результативним і показовим як для України, так і для приймаючої сторони. Кожна із заяв Ердогана під час цієї зустрічі була спрямована на демонстрацію колективному Заходу своєї договороздатності, усвідомлення реального стану справ і спроможності до рішучих дій, попри реакцію з боку рф.

"По-перше, Ердоган підтримав наше прагнення вступу у Північноатлантичний альянс. По-друге, задекларував принциповість позиції щодо зернової угоди. Ба більше, за інсайдерською інформацією, президент Туреччини готовий надати гарантії безпеки українським суднам силами власного військового флоту у разі відмови рф від пролонгації угоди. По-третє, повернув азовців на Батьківщину, не запитуючи думки рф і не висуваючи жодних умов Україні.Тобто, продовжуючи грати роль миротворця, Ердоган не відмовиться від контактів з путіним і надаватиме йому дипломатичний майданчик для обговорення шляхів завершення війни, проте усі його заяви і рішення щодо ситуації в Україні спроямовані на повернення у велику політику й окреслення своїх позицій для західного світу", – зазначає аналітик в коментарі "Телеграфу".

Крім того, за словами Олексія Буряченка, сьогоднішня рішучість дій Ердогана демонструє силу і впливовість Туреччини на Близькому Сході й в Середній Азії. Таким чином турецький лідер ніби "підморгує" Китаю, аби показати, хто насправді є старшим партнером у регіоні.

Що ж стосується реакції путіна на нову стратегію турецького колеги, побоюватись жорстких заходів з боку рф в Анкарі ніхто не стане, впевнений політолог. По-перше, Ердоган усвідомлює слабкість позицій російського дикратора на тлі поразок в Україні і приниження в ході путчу євгена пригожина. По-друге, глава Туреччини знає про економічну залежність великого російського бізнесу від його держави і страх росіян перед санкціями, тому діятиме виключно у власних політичних інтересах.

"Якщо кремль все ж спробує ескалувати ситуацію, Туреччина завжди може конфіскувати російські активи. Що зробить путін? Оголосить війну Туреччині? Він чудово розуміє, що будь-які жорсткі дії на адресу Ердогана стануть пострілом собі не у ногу, а одразу у голову, тому проковтне прецедент з азовцями, намагаючись тримати гарну міну", – впевнений політичний аналітик.

Військова необхідність vs невиправданий ризик

Процес визволення з російського полону легендарних командирів оборони заводу "Азовсталь" Дениса Прокопенка, Святослава Паламара, Сергія Волинського, Олега Хоменка і Дениса Шлеги тривав понад чотири місяця і коштував Україні видачі москві державного зрадника і кума володимира путіна — Віктора Медведчука. В ході підготовки до обміну ніхто не міг гарантувати, що росія піде на звільнення "сакральних" ворогів і не влаштує жорстоке і показове судилище над українськими героями.

Тепер у кремля з'явився ще один привід для ненависті до захисників Маріуполя, адже їхнє повернення на Батьківщину супроводжувалося публічним приниженням володимира путіна з боку Туреччини. Враховуючи це, заява бійців на першій прес-конференції в Україні приголомшила багатьох: азовці мають намір повернутися на фронт.

"Я глибоко переконаний у тому, що армія — це командна робота. З сьогоднішнього дня ми разом з вами, ми продовжуємо боротьбу, ми обов’язково своє слово ще скажемо в бою", — сказав підполковник бригади Нацгвардії "Азов" Денис Прокопенко ("Редіс").

Якщо бажання військових повернутися до справи всього життя є цілком зрозумілим, то підтримка цього кроку з боку вищого військово-політичного керівництва України може сприйматися як невиправданий ризик, адже у разі повторного потрапляння у полон до росіян, шанси на обмін будуть вкрай низькими або ж від України вимагатимуть захмарної ціни та поступок окупантам. Ба більше, не можна виключати сценарію зі стратою героїв на території росії, вважає військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Олег Жданов.

Водночас, за словами аналітика, відсутність умов повернення бійців додому з боку Туреччини дозволяє їм ухвалювати будь-яке рішення щодо своєї подальшої військової кар'єри. Крім того, на час перебування у полоні за азовцями зберігали їхні штатні посади, тому є велика вірогідність того, що після реабілітації вони повернуться на фронт для виконання своїх обов'язків.

"Вони мають хороший досвід в організації ведення бойових дій, адже полк "Азов" був одним із перших, хто опанував натовські методики ведення ближнього бою. Саме ці навички вони демонстрували, обороняючи Маріуполь протягом 84 днів в умовах суттєвої переваги ворожих сил", – каже Олег Жданов в коментарі "Телеграфу".

Екс-військовик впевнений: хоча рішення про допуск командирів "Азову" до бойових дій не позбавлене політичних сенсів, воно має й беззаперечну воєнну цінність і може принести потужні результати на полі бою.