"Життя в Маріуполі немає. Росіяни все вивозять, мов сарана": інтерв'ю з мером міста Вадимом Бойченком, ч. II

Біль, сльози та емоції навколо Маріуполя вирують з самісінького початку повномасштабного російського вторгнення. Про окупацію міста багато сказано і написано, ще більше важких речей ми дізнаємося, коли місто буде звільнене.

"Телеграф" вирішив розібратись, що буде після деокупації: хто і як планує відбудовувати Маріуполь.

Про економічне відродження міста, питання повернення в Маріуполь бізнеса і людей, стосунки з Ринатом Ахметовим і як сподобатись іноземним інвесторам — у другій частині інтерв'ю з мером Маріуполя Вадимом Бойченком.

*Щобуде з "Азовсталлю" і Драмтеатром? Що таке чотири концепції відбудови міста від архітекторів і коли народився український Маріуполь — читайте у першій частині інтерв'ю.

Про людей в місті і за кордоном

— Що зараз відбувається в Маріуполі?

— Там зараз все зупинилося. Якби російські кореспонденти, знімаючи новобудову, крий Боже, повернули камери, картинка налякала б усіх.

Недавно жінка, яка виїхала з міста, але змушена була повернутись туди через сімейні обставини, сказала, що поверталась і плакала, бо ще дужче в порівнянні відчула, що життя в місті нема.

В самому місті складно із доступом до медицини. Нічого не працює. Швидка не приїздить. Окупанти лише обласну лікарню відновили, бо перед цим знищили. Але вона працює тільки на військову складову. Наприклад, позавчора туди привезли вісім автобусів поранених. Кажуть, що вони всі дивним чином вже перетворились на "200-х". Але для цивільних лікарня не працює.

Росіяни вже все розбирають і вивозять, мов сарана. Вони інтерактивні дошки з наших шкіл вивозили в донецькі як подарунок від " Єдиної Росії". Увімкнули ці дошки, а там висвічується українською привітання, бо ПЗ працює українською мовою.

— Зрозуміло, що маріупольці, що залишились в окупації поки щи недосяжні. Але у вас рік йде дискусія і робота. Ви залучаєте до обговорень маріупольців, які перебувають за кордоном?

— Плануємо це робити в онлайн-форматі. Щоправда цього місяця я наживо зустрічався з маріупольцями в Манчестері, і вдячний їм, бо дехто приїхав на зустріч здалеку. Ми хочемо, щоб вони послухали наші ідеї, висловили свої думки, такий обмін є цінним.

— Маріупольці за кордоном мають дуже контрастну картинку: страхіття окупації та випалене місто — і безпека Європи. Чи будуть вони готові повернутись до Маріуполя?

— Ми з німцями й американцями проводили соціологічне дослідження. Воно говорить, що це практично неможливо. Якщо ми повернемо 20% тих, хто сьогодні перебуває за кордоном, це буде дуже добре. Тобто якщо із 120 тисяч людей повернеться тисяч 20, це хороший результат. В дослідженні говорилось про те, що восени цього року діти підуть до європейських шкіл — і все. Поки нам не буде куди повертати людей, поки ми будемо відбудовувати місто — діти ростимуть і здобуватимуть освіту за кордоном. І вростуть там корінням.

Кошти від Макрона

— Є проєкт відновлення і відродження міста, є візуальне бачення. Що ще?

— Ми провели попередні перемовини з великими міжнародними аудиторськими компаніями рівня McKinsey, Ernst&Yang і великим бізнесом, щоб сформувати нове економічне бачення. Нам важливо мати міжнародну експертизу і відповідь бізнесу — наприклад, "Метінвесту" — вони будуть залишатись в Маріуполі, чи ні? На цьому будується економіка міста. Вони нам кажуть: а запропонуйте, як ви це бачите? Чи буде у нас необхідна кількість працівників, де ми будемо навчати людей для нової металургії? Тобто вони вже мені ставлять питання: що ти можеш як мер нам дати з точки зору умов роботи. І це також виклик.

Все це потім упакується у майстер-план — новий генеральний план міста і у стратегію умовно — Mariupol Reborn 2040.

Хтось каже, що це не на часі, але я спілкуюсь з колегами з Херсона, і розумію, що на планування після деокупації вже часу не буде.

— До вторгнення ви вже прийняли стратегію розвитку Маріуполя.

— Так, Маріуполь-2030 — місто біля моря з океаном можливостей. Працювали над нею півтора року, затвердили за два місяці до вторгнення. Але тепер на це потрібно більше часу.

Ми багато зробили — побудували площі, парки, мали новий транспорт. Все це було. І ще буде. Але зараз ми підійшли до важливого кроку — нам потрібно, щоб європейці визнали наші напрацювання. Нас вже підтримує британський уряд, нас дуже підтримує Франція. Так само, як з USAID, ми з ними довго співпрацюємо.

Ми робимо з ними проєкт з відновлення житла для маріупольців у Дніпрі. Вони дали нам 7,5 млн євро на проєкт. І вже побудували перший невеликий гуртожиток на 35 сімей, заселили родини з дітьми, там мешкає 55 дітей.

Я зробив шоурум, щоб показати, що хочу в продовження цього проєкту. Вони побачили і запропонували ще гроші, але я сказав: не треба давати кошти напряму́.

— Що їм сподобалось? Або переформулюю: як зробити проєкт, що сподобається іноземним інвесторам?

— Вони думали, ми щось побілимо — пофарбуємо, а ми запропонували повністю нову концепцію. У новому гуртожитку є зона коворкінгу, дитяча кімната, працює логопед, вихователь, дитячий психолог. Тобто це також про повернення до життя. Там є зони для спілкування, велика кухня — все сучасне, все обладнане.

Їм, по-перше, сподобався наш підхід, але головне — вони побачили, для кого ми це робимо. Посол Франції був на відкритті гуртожитку. Перші ключі я віддав жінці з трьома дітьми, чоловік якої загинув, обороняючи Маріуполь. Другі ключі я віддав бабусі, яка самостійно виховує онуку, бо батьки дівчинки загинули в Маріуполі.

— Отже, ваша підстраховка від закидів про витрати грошей на будівництво — це іноземні партнери і те, що ви напряму́ не отримуєте кошти, якийсь новий механізм?

— Вони б не прийшли, якби не довіряли. Вони прийшли виключно під моє ім'я, яке ми сформували протягом років спільної роботи. Ми були першим містом в Україні, яке отримало пряме фінансування від уряду Франції на будівництво заводу з очищення води — 64 мільйони євро. Ці кошти виділив Еммануель Макрон. Вони досі у міста є.

Коли Маріуполь окупували, президент Франції особисто зателефонував мені із питанням: яка нам потрібна допомога. Єдине, про що я попросив — щоб він натиснув на путіна, і той дав наказ відкрити місто і дати людям виїхати. Коли зателефонували вдруге, я сказав: не знаю, що потрібно зараз, повернусь до цього трохи пізніше.

Коли я зустрівся з Міжнародною організацією з міграції (МОМ), спитав у них: ви чим займаєтеся, хлопці і дівчата? Вони: "Допомогою біженцям. Ми б хотіли для них гуртожиток якийсь реконструювати". — "Так у мене для вас є пропозиція". — "А у нас нема грошей". — "Так я знаю, де взяти".

Я запросив МОМ і уряд Франції на онлайн-зустріч, вони поспілкувались. Десь за два місяці французи повернулись з коштами і запропонували дати їх нам напряму́.

Що пропонують інвесторам

— Чому відмовились? Ніхто не відмовляється від фінансування в умовах війни.

— Я хочу не грошей, а щоб громада отримала 333 квартири. Що змінюється, якщо кошти підуть напряму́ підряднику, а не в мерію міста?

Французи кажуть: "Давайте спробуємо". У них не було такого досвіду, але ми вибудували нову концепцію і підписали договір 27 квітня 2023 року.

Місто зробило технічне завдання, дизайн гуртожитку — і передало партнерам з проханням, щоб ми могли спостерігати за будівництвом — щоб дизайн витримався, технічні вимоги тощо.

МОМ оголосила тендер, обрала девелоперів, отримала кошти від уряду Франції і почала цю реконструкцію. І наприкінці жовтня — на початку листопада ми отримаємо 333 одно- і двокімнатні квартири.

— До речі, а що мерія збирається робити із будинками, які ліпить росія в Маріуполі?

— Все приберемо з часом. Це житло не відповідає нашим ДБН, це неякісне будівництво. Ми не можемо вводити його в експлуатацію, бо хто візьме на себе відповідальність, якщо завтра будинок обвалиться? Я — не хочу.

— Як визначаєте, кому дати житло?

— Є бальна система, яку ми затвердили на виконкомі міськради. Бали залежать від кількості дітей, чи є інвалідність, чи загинули близькі, чи втрачене житло тощо. Їх автоматично вичерговують за кількістю балів.

— Тут теж велика зона для маніпуляцій і звинувачень.

— Такого нема, бо ми все це робимо офіційно, на засідання комісії, під камери — публічно, а потім виконком тільки затверджує ці рішення.

— Навколо відбудови Бучі купа скандалів. А Маріуполь — набагато більше місто за територією і фінансами.

— Досвід такого прямого фінансування сподобався навть американцям. Вони хотіли теж долучитися до будівництва гуртожитку. А що долучатися, якщо ми все вже побудували? "Ок, давайте ми будемо сплачувати для маріупольців коммуналку". От прийшли і сплачують.

— В чому їхня зацікавленість?

— Думаю, що сподобалась концепція. А ще коли є успіх, всі підтягуються. От як з "ЯМаріуполь". Я починав його без грошей. Це неможливо було, бо казна ні обласна, ні місцева не працювала. А потрібно було щось робити.

І ADRA, і Save the children, і World of Kitchen коли побачили, для кого ми працюємо, хто ці люди, які у нас відгуки, почали долучатись. І за рік ми назбирали 750 мільйонів зовнішніх інвестицій на підтримку центрів "ЯМаріуполь". Я сам був у шоці.

Наприклад, гурт Metallica (той самий) передав нам мільйон доларів під "ЯМаріуполь".

— На що їх витрачають?

— У нас є звіт, там все розписано — коли і як починали, що зробили, скільки грошей залучили, хто нас підтримував, всі наші партнери, мери міст, які нас підтримали.

— Як реагують на ваш проєкт мери інших міст? У нас є зруйнований вщент Бахмут, ми не розуміємо, у якому стані повернемо Луганськ і Донецьк, не кажучи про маленькі міста. Чи вже звертаються по досвід проєктування?

— Бахмут, до речі, вже звернувся, але їх цікавило саме відновлення. Вони хотіли побачити, почути і відчути, що робимо ми, щоб створити свій алгоритм. До нас підходили з луганської громади, підходив мер Бучі. Ми відкриті повністю до таких запитів.

— Повернусь до скандалу навколо Бучі. Там у колег виникли запитання до підрядників. У вас крутий план, красиві проєкти, фахові архітектори. А хто будуватиме?

— У Британії мені сказали: в Україні кругом корупція. Я показав нашу систему взаємодії з урядом Франції. Фінансовий донор обирає і контролює підрядників. Кошти платить їм напряму, мене влаштовує, коли гроші будуть рухатись так, щоб я до них не мав стосунку.

Наприклад, я побудував стратегію і розумію, що у 2024-2025 роках мені потрібно збудувати 20 шкіл, 20 садочків і умовно одну лікарню. Я іду до Міжнародної експертної ради (див. малюнок нижче) і роблю презентацію проєкту. Вони кажуть: ок, можемо робити. Ця організація відповідатиме за фінансовий контроль — прийом грошей і їхнє витрачання.

Рада за своїми принципами прозорості і відкритості оголошує міжнародний (!) тендер і обирає підрядника. Я від них отримую вже не ключі, як це було з гуртожитком, а школу, садочок, лікарню.

В Британії я зустрічався з правою рукою Ріші Сунака — баронесою Меєр, яка відповідає за взаємодію британського бізнесу з Україною. Вони хочуть брати участь у відбудові України, але — цивілізовано. Я показав нашу систему, вона каже: "Супер, нам подобається". Подобається, бо вони все контролюють. Я ж можу проконтролювати виключно технічні питання, нефінансові.

Чи повернеться бізнес і люди?

— У вашому центрі всюди висять відсилки на допомогу фонду Рината Ахметова — кабінет психолога за їхньої підтримки тощо. Ваше, мабуть, "улюблене" запитання — які у вас стосунки з паном Ахметовим?

— Стосунки бізнеса і міста. Цей бізнес завжди був відповідальним. Ми вдячні, що вони залишились з Маріуполем і поводяться так само відповідально, бо без них було б важко. У нас концепція "ЯМаріуполь" еволюційна. Спочатку були одні гравці, потім приходять інші. Буває таке, що не доїхали вчасно засоби гігієни або продуктові набори. Він через фонд завжди допомагає, підхоплює, поки ми знайдемо нового підрядника чи міжнародного донора.

Нам важливо, що вони першими підтримали концепцію Mariupol Reborn.

В липні 2022 року у мене народилась ця ідея, а в серпні ми вже підписували угоду. Для мене це було дуже важливо. Бо вони були до цього 30% нашої економіки. Якщо в місто не повернуться металургійні підприємства, нам буде дуже важко відбудувати економіку.

Звісно, ми залучимо міжнародних інвесторів, але це буде не дуже швидко. Поки вони прийдуть, потрібно відновити безпекову складову, побудувати судову систему, захистити бізнес, який буде заходити в місто. А спиратися ми зараз можемо лише на той бізнес, який вже є в місті.

Хоча вже стоїть питання, в місті залишиться одне їхнє підприємство чи два? Вони перебувають на тому етапі, що готові піти з Маріуполя, купити завод у Словакії.

В центрах "ЯМаріуполь" вони взяли на себе певні питання, в тому числі — психологічну допомогу, що ви і бачили. Наша концепція закриває соціальні, юридичні, адміністративні, психологічні, медичні питання. У нас в центрах працюють психологи, є лікарі, дитячі кімнати. Це безкоштовно.

Мережа налічує 22 центри у 16 найбільших містах. Ми створили 375 робочих місць, де маріупольці працюють для маріупольців. Інші тут працювати насправді і не зможуть.

Нашою головною метою спочатку була соціалізація людей. Багато з них були в депресивному стані після того, що вони побачили і пережили. Їх треба було адаптувати. У нас були діти, які перестали розмовляти, забивались в куточок. І їх потроху — потроху з тих куточків витягували. Для цього необхідні були психологи.

— А як дорослих витягували в центри? Мені здається, люди були настільки психологічно знівечені, що які там центри…

— Через концепцію маріупольці для маріупольців. Люди витягували своїх знайомих, ті— своїх, і так далі через сарафанне радіо. Я розумію, про що ви говорите. Моя мама, коли виїхала з Маріуполя до Запоріжжя, майже два тижні зовсім не спілкувалась. Вона мовчала, сиділа і просто плакала.

Зрозуміло, чому нам важливі були психологи. Вони вже відпрацювали майже 15 000 консультацій.

Дивились далі — що ще потрібно додавали. Наприклад, відкрили побутові центри. Діти йшли до університетів, їм потрібні були ноутбуки, в когось народились діти, потрібні були дитячі речі тощо. Потім виникло вже питання працевлаштування і забезпечення житлом, якісь культурні, спортивні програми. І воно пішло.

Юристи консультують щодо подачі документів на компенсацію за зруйноване житло.

Гуманітарна складова на початку просто давала можливість виживати, зараз це не головний напрямок, але все ще важливий.

— Головне питання: через який час після звільнення люди реально зможуть повернутись в Маріуполь?

— Ми розуміємо, що Маріуполь буде звільнено до кінця року. Кілька місяців треба, щоб пропрацювати безпекову складову — вони ж все замінують. Потім потрібно підготувати хоча б по мінімуму інфраструктуру. Давайте так: жінкам з дітьми безпечно повертатись в Маріуполь, на жаль, десь років через два.

Ми маємо відновити лікарні, школи, дитсадки, водогони, енергетику тощо. Можливо, будемо робити це покроково — мікрорайон убезпечили, трохи відновили — можна сюди повертати людей.

Ми почнемо десь із чисельності у 100 000 людей, потім будемо доводити до 200-250 тисяч, а потім кожні два роки додавати по 50 тисяч людей. Головне, чого сьогодні чекають люди, це безпека, житло і робота.