Україна на межі розколу: заборона УПЦ МП на місцях розкрила нову проблему. Як її розв'язати?

На думку експертів, запобігти розколу країни на релігійному ґрунті може відповідний закон

Процес ліквідації московського патріархату в Україні, яким від початку року активно стала перейматися центральна влада, наразі поставлений на паузу. УПЦ МП продовжує користуватися майном нижньої Лаври та, судячи з заяв своїх кліриків, виїжджати нікуди не збирається, а профільного закону, який заборонив би в Україні діяльність релігійних організацій з керівним центром в країні-агресорі, парламент досі не ухвалив.

Геть по-іншому розгортаються події в регіонах: місцеві облради одна за одною локально забороняють УПЦ МП та розривають з церковниками численні договори оренди майна. Але! Географія антимосковських рішень місцевої влади — захід та центр країни. Депутати сходу та півдня нічого подібного не роблять. Таким чином, країна непомітно розколюється на два табори за релігійною ознакою. І це під час війни! Чим це може загрожувати, досліджував "Телеграф".

Весняний "москвопад"

Одними з перших в Україні УПЦ МП заборонили в Конотопі що на Сумщині. Відповідне розпорядження мер Конотопу видав ще в травні минулого року. Через декілька днів до заборони московського патріархату приєдналися Бровари, а наприкінці квітня цього року місцева влада Броварів зробила наступний крок, позбавивши московський патріархат права користування чотирма земельними ділянками.

Восени 2022-го до локальної ліквідації УПЦ МП долучились Івано-Франківськ та Львівщина, а у квітні цього року почався справжній "москвопад": облради Вінницької, Хмельницької, Волинської, Житомирської, Рівненської, Чернівецької областей та міськрада Тернополя не просто заборонили московський патріархат, а ще й позбавили УПЦ МП права користування земельними ділянками, на яких здебільшого і розташовані храми МП.

Однак варто зазначити, що, з юридичної точки зору, місцева влада не має повноважень локально ліквідувати будь-які релігійні організації. Забирати назад землі громади — скільки завгодно, а от коли справа стосується заборони, то тут все трохи складніше.

Так, згідно з Законом "Про свободу совісті і релігійні організації" релігійна організація як юридична особа може припинити свою діяльність (бути ліквідованою) або за власним бажанням, або ж за рішенням суду. Місцева рада як орган, що реєструє статут релігійної організації (парафії, монастиря), має право звернутися до суду, однак самого лишень рішення на сесії — недостатньо. Саме тому навіть в тих громадах, де московський патріархат формально заборонений, фактично він продовжує діяти. Наприклад, якщо зайти на сайт Бориспільської єпархії, яку очолює митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (друга людина в УПЦ МП після Онуфрія), то можна пересвідчитись, що дим від кадила московського патріархату на Київщині не вивітрився.

Але! Локальні заборони місцевої влади не можна назвати вже зовсім нікчемними. Це така собі політична декларація.

"Це скоріш політичні акції, — пояснює "Телеграфу" релігієзнавець Ігор Козловський. — Психологічно це можна зрозуміти: люди таким чином показують, що вони борються з внутрішніми ворогами, що вони їх бачать. Політично також зрозуміло: у місцевих депутатів є ж виборці".

Разом з тим, якщо проаналізувати географію заборон, можна побачити певний розкол всередині країни.

Наприклад, Одеська обласна рада не спромоглась внести до порядку денного питання заборони УПЦ МП, а міська рада таки внесла, однак голосів депутатів не вистачило. В Дніпрі з'явилась відповідна петиція авторства активістів, але місцева влада ніяких рішень не ухвалювала. Схожа ситуація і в Харкові: місцеві депутати від "ЄС" зареєстрували проєкт рішення, але до сесійної зали він не дійшов.

Чому так відбувається

Як основну причину можна визначити той факт, що на останніх місцевих виборах 2020 року східні та південні регіони обрали до своїх місцевих рад численну армію представників ліквідованої ОПЗЖ (понад 4 тисяч мандатів у радах різного рівня). І хоч після 24 лютого ОПЗЖ формально зникла, реально її депутати нікуди не ділися. Створивши нові депутатські об'єднання з безмежно патріотичними назвами по типу "Відновлення України", як в Харківській облраді. чи "Наш дім Україна", як в Одеській. Тому очікувати, що колишні політичні солдати Медведчука раптом проголосують за заборону московського патріархату в Україні було б наївно.

Та і не буває пропозиції без попиту, адже ексОПЗЖ також орієнтуються на свого виборця.

"Ці тенденції існували й перед широкомасштабним вторгненням. Є регіони, де домінувала УПЦ МП, і місцеві органи влади орієнтувалися на цю церкву, підтримували її. 30 років східні та південні регіони були виховані в традиціях УПЦ МП. Всім цим людям, в тому числі й державним службовцям, навіювалися думки, що немає іншої істинної церкви, крім московського патріархату. Як думаєте, чи можна це так швидко змінити, навіть за рік повномасштабної війни? Звісно, ні, бо потрібен час", — додає доктор філософських наук Людмила Филипович, коментуючи ситуацію "Телеграфу".

Чим в перспективі може загрожувати країні така строката позиція різних регіонів? На думку публіциста Віталія Портникова, це шлях до існування двох політичних націй.

"У нас буде частина країни, де превалює УГКЦ (західні області й частково Закарпаття), отримаємо територію, де превалюватиме ПЦУ (центральні області), і будуть регіони східні та південні, де буде превалювати УПЦ МП. Вона буде, звісно, відхрещуватись від того, що належить до московського патріархату, але по суті продовжуватиме ту саму традицію на українських землях. І якщо взяти досвід минулого в Європі, то це шлях до існування двох політичних націй, адже релігійна свідомість і обряди, як правило, є важливим конструктом існування політичних націй. Таким чином міна, яка була закладена під підвалини української державності ще в часи Януковича і була абсолютно вигаданою небезпекою, стане реальною. Вона буде базуватися вже не на політичних, а на релігійно-обрядових началах. І це небезпечно для майбутнього існування нашої держави", — пояснює Портников "Телеграфу".

Щобільше, розкол може бути навіть не суто географічним, адже в тих регіонах, де УПЦ МП заборонена, все одно залишаються її віряни.

"Можна заборонити, забрати храми, але ж нам важливі люди. А люди таким чином вважатимуть себе ображеними. І тоді буде виникати додаткове напруження на заході, ми реально можемо створити п'яту колону — адже ображена людина вже не зовсім адекватно оцінює ситуацію", — додає Ігор Козловський.

Як уникнути розколу

На думку експертів, запобігти розколу країни на релігійній темі повинен відповідний закон. Коли не окремі облради, не маючи повноважень, ухвалюють кожна своє рішення, а є чітка державна позиція.

"Не можуть обласні ради або ж місцеві ОТГ замінити собою державу, — стверджує професор кафедри богослов'я та релігієзнавства УДУ ім. Драгоманова Юрій Чорноморець в коментарі "Телеграфу". — Необхідно приймати законопроєкт Кабміну про заборону будь-якого зв'язку з Москвою або з іншим релігійним центром в країні-агресорі. Відповідно, всі хто зберігає такий зв'язок, не мають права на публічну релігійну діяльність в Україні".

"Притому це не означає, що УПЦ МП не буде в нашому релігійному житті та правовому полі. Просто це буде організація, яка не матиме зв'язку з РПЦ, і, що найголовніше, вона не буде вважатися канонічною церквою, — додає Портников. — Інший шлях — ігнорувати небезпеку. Робити якісь точкові дії як, наприклад, унеможливлення користування Києво-Печерською лаврою, яке, до речі, в практичній площині ні до чого реального не призвело. І тоді будуть відбуватися інші процеси: кожен намагатиметься тягнути ковдру на себе. В тих регіонах, де є сильною позиція націонал-демократичних сил та ПЦУ, будуть відбуватися дії, які дійсно вважаються неправовими з загальнонаціональної точки зору, але вони будуть значно скорочувати можливості УПЦ МП. Навіть якщо вона буде вигравати суди, вона буде втрачати паству, землі, храми. Її вплив буде зменшуватись. А в певних регіонах він буде зберігатися чи навіть збільшуватись. В цих регіонах обласні ради скажуть: "А чому ми маємо порушувати закон? Ми чекаємо рішення з Києва і будемо його виконувати, коли воно буде".

Насправді ж у парламенті є відповідний законопроєкт, і навіть не один. Найперспективніший з них — це дійсно законопроєкт уряду № 8371. Суть його дуже проста: діяльність релігійних організацій, які афілійовані з центрами впливу в державі-агресорі, в Україні заборонена. Крапка!

Одномоментно від впливу РПЦ закон, звісно, не вилікує, адже навіть якщо його приймуть, треба буде ще доводити в судах, що УПЦ МП керується з Москви, бо ж самі клірики цієї церкви такі ствердження рішуче відкидають.

"Неможливо заборонити ту чи іншу конфесію. Та ж УПЦ МП не є юридичною особою. Юридичні особи — 12 тисяч релігійних організацій: громади, монастирі, духовні навчальні заклади тощо. І треба буде приймати рішення по кожній особі й через суд", — пояснює Козловський.

Проте профільний закон дозволить регіонам не тягнути ковдру кожному у свій бік, переслідуючи політичні мотиви, а діяти в спільній державницькій парадигмі.

"І це будуть вже не окремі політичні декларації й політично мотивовані рішення в регіонах", — резюмує Чорноморець.

Законопроєкт № 8371 ще в лютому отримав схвальну резолюцію парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, однак і досі не дійшов до сесійної зали. То чому ж?

"Законопроєкт дійсно одноголосно підтриманий комітетом, але в зал його правляча коаліція не виносить. Чому? Складно сказати, але вони говорять між собою, що не вистачить голосів на такі проєкти, адже у них в самій фракції (мова про "Слугу народу". — Ред.) дуже багато людей, пов'язаних з російською церквою, і вони не хочуть погано виглядати", — каже "Телеграфу" про своє бачення причин член комітету Микола Княжицький (партія "Європейська солідарність").

Депутати з монобільшості такі звинувачення відкидають.

"Я особисто буду голосувати за будь-який законопроєкт, що забороняє московську церкву в Україні. Але треба знайти розуміння на погоджувальній раді, щоб винести законопроєкт в зал на голосування", — пояснила "Телеграфу" інший член комітету, депутат від "Слуги народу" Єлизавета Богуцька.