"Москву закидаємо бомбами": як і чому країни бойкотували Олімпійські ігри

Міжнародний олімпійський комітет заплющив очі на звірства російської армії в Україні, заплющив очі і на те, як більшість російських спортсменів підтримують політику путіна. МОК планує дозволити росіянам брати участь в Олімпіаді-2024.

Україна також озвучила свою позицію. Наша країна готова бойкотувати Ігри у Парижі, якщо там будуть агресори.

Треба сказати, що форма бойкоту дуже поширена на Олімпійських іграх. Її часто використовували країни, щоб донести свою позицію. Розкажемо про різні випадки акцій протесту з боку держав.

Антверпен-1920. Світова спільнота виступила категорично проти участі в Олімпіаді країн, які розпочали Першу світову війну. Тому на Ігри не було запрошено спортсменів з Німеччини та її союзників — Угорщини, Австрії, Болгарії, Османської імперії.

Париж-1924. Їхати на Ігри відмовився СРСР. Офіційно бойкот було обґрунтовано так: "На знак протесту проти відлучення від змагань спортсменів Німеччини".

Берлін-1936. Багато країн вимагали від МОК перенести змагання із фашистської Німеччини. Але керівництво Міжнародного олімпійського комітету захоплювалося Адольфом Гітлером. У результаті лише Іспанія та Литва бойкотували Олімпіаду з політичних причин.

Лондон-1948. На перших Олімпійських іграх після Другої світової війни також не хотіли бачити її призвідників. Тому на Олімпіаду не запросили Німеччину, Японію та Болгарію.

Гельсінкі-1952. Китайська Республіка (Тайвань) відмовилася від участі в Олімпіаді на знак протесту проти рішення МОК допустити на Ігри команду комуністичної Китайської Народної Республіки.

Мельбурн-1956. Через Суецьку кризу Єгипет, а також Ірак, Ліван і Камбоджа, які його підтримали, офіційно заявили про бойкот Олімпіади.

Угорське повстання 1956 року було жорстко придушене радянськими військами. На знак протесту проти дій СРСР бойкотувати Ігри вирішили Нідерланди, Іспанія та Швейцарія.

Крім того, до Мельбурну не поїхала Китайська Народна Республіка, протестуючи проти запрошення на змагання команди Тайваню (Китайської Республіки).

• Дивіться також! Кров залила басейн: як СРСР та Угорщина влаштували бійню на Олімпіаді-1956

Токіо-1964. Японська Олімпіада не дорахувалась національних збірних трьох країн — Індонезії, КНДР та Південної Африки.

Індонезія була виключена, оскільки не дала візи спортсменам Ізраїлю та Тайваню на Азіатські ігри. Команда КНДР бойкотувала Олімпіаду на знак підтримки Індонезії.

А ПАР не пустили на Ігри через політику апартеїду.

Мехіко-1968. КНДР знову пропустила Олімпіаду, МОК вимагав виступати під назвою "Північна Корея", а країна хотіла бути представлена як "Корейська Народно-Демократична Республіка".

Мюнхен-1972. МОК заборонив Родезії брати участь в Олімпіаді-1972 за чотири дні до церемонії відкриття. Це було викликано загрозою бойкоту Ігор з боку Ефіопії та Кенії, які мали конфлікт з урядом Родезії.

• Наша довідка! Родезія — невизнана держава, що існувала з 1965 по 1979 рік і була розташована в Південній Африці на території колонії Південна Родезія та сучасної держави Зімбабве.

Монреаль-1976. З ініціативи Республіки Конго та Танзанії було оголошено бойкот Олімпіаді з боку 26 африканських країн. Так вони висловили протест проти матчу збірної Нової Зеландії з регбі у Південній Африці та вимагали виключити новозеландців з Олімпіади.

З погляду бойкотуючих Нова Зеландія матчами з ПАР порушила ізоляцію режиму апартеїду. МОК виправдовувався тим, що регбі не входить до олімпійської програми.

До африканського бойкоту приєдналися Ірак та Гайана.

Через невизнання Канадою влади Тайваню було вирішено заборонити команді називатися "збірна Китаю". Тайвань вирішив бойкотувати Олімпіаду.

Москва-1980. Олімпіаду проігнорували багато цивілізованих країн на знак протесту проти введення радянських військ до Афганістану.

4 січня 1980 року президент США Джиммі Картер висловився за зупинення зв’язків із СРСР і запропонував МОК перенести Олімпіаду в іншу країну. МОК відкинув цю ідею.

А потім Картер виставив СРСР офіційний ультиматум: якщо радянська армія до 20 лютого не залишить Афганістан, США бойкотують літні Ігри.

Ультиматум був проігнорований і 20 лютого Білий дім заявив про те, що США не відправлять свою команду до Москви.

Загалом Олімпіаду-1980 у тій чи іншій формі бойкотували спортсмени із 65 держав. Проте уряди Великобританії, Франції, Італії та Іспанії дозволили своїм Олімпійським комітетам самостійно приймати рішення щодо участі в Олімпіаді. У результаті більшість спортсменів зі згаданих країн на Ігри таки приїхали в індивідуальному порядку.

На церемонії відкриття та закриття Олімпіади 15 збірних (Австралія, Андорра, Бельгія, Великобританія, Нідерланди, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нова Зеландія, Португалія, Пуерто-Ріко, Сан-Марино, Франція та Швейцарія) йшли не під національними прапорами, а під олімпійським прапором. При врученні медалей атлетам із цих країн звучали не національні гімни, а олімпійський гімн.

До речі, американський бойкот підтримав радянський фольклор, переробивши слова популярної в ті роки пісні гурту "Чінгісхан": "Москоу, Москоу закидаємо бомбами, буде вам Олімпіада, ха-ха-ха-ха-ха!"

Лос-Анджелес-1984. Через чотири роки СРСР вирішив помститися американцям. Ігри бойкотувалися всіма соціалістичними країнами (крім Румунії, Югославії та КНР). Румунія також формально приєдналася до бойкоту, але дозволила своїм спортсменам поїхати до США приватним порядком. Офіційною причиною бойкоту стала нібито відмова організаторів Олімпіади-84 надати гарантії безпеки спортсменам з СРСР та інших країн Варшавського договору.

Албанія, Іран та Лівія також бойкотували Олімпійські ігри, посилаючись на політичні причини. Але це не було пов’язано з рішенням СРСР.

Сеул-1988. Ігри у Південній Кореї пройшли без Північної Кореї. Пхеньян вирішив не надсилати команду, оскільки оргкомітет з підготовки Олімпіади в Сеулі відхилив пропозицію Кім Ір Сена про перенесення частини спортивних змагань до КНДР з метою продемонструвати єдність Корейського півострова.

Північнокорейську позицію підтримали Албанія, Куба, Нікарагуа, Ефіопія та також оголосили про свою неучасть в Олімпіаді.

То був останній політичний бойкот в історії літніх Олімпійських ігор. Як бачимо, МОК уже неодноразово закривав вхід для агресорів, а коли чиновники боялися зайняти принципову позицію, то країни не боялися ігнорувати Олімпіади.