Як Росія поглинає Донбас — і що робити Україні

Читать на русском
Автор
1346
Жителі ОРДЛО з паспортами громадян РФ Новина оновлена 01 жовтня 2021, 16:04
Жителі ОРДЛО з паспортами громадян РФ

Україна своєю бездіяльністю поступається Росії ОРДЛО

Окремі території Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), що є, по суті, окупованими Російською Федерацією, все більше відділяються від України. Масова роздача російських паспортів жителям ОРДЛО, а також залучення цих людей у вибори Держдуми РФ, це лише черговий штрих. «Телеграф» за допомогою експертів розбирався в тому, як Росія прив’язує до себе ОРДЛО, і що ми можемо зробити в цій ситуації.

Під гарматою пропаганди

І ментально, і гуманітарно Донбас був завжди міцно пов’язаний з Росією. Російська мова тут бла домінуючою, численні родичі — в РФ. Всім цим активно скористалися досвідчені путінські пропагандисти, обрушивши на регіон в 2014-му цунамі фейків, обіцянок, «заманух». В і без того розгубленому суспільстві розмилися межі між чорним і білим, між добром і злом, між своїми і чужими. «Розіпнуті хлопчики», «бандерівські карателі», «українська хунта», «НАТО нам не треба», «Київ хоче знищити Донбас» ... Ці та інші меседжі вбивалися в голови обивателів з усіх рупорів роспропаганди. При тому, що українські видання, навіть місцеві, мають точку зору, відмінну від адептів «російської весни», активно «зачищали». У тому числі фізично.

Керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей зазначив в коментарі «Телеграфу», що в ОРДЛО давно не залишилося проукраїнських ЗМІ, вільних блогерів або навіть Telegram-каналів.

«А через фактично закриті КПВВ люди втрачають зв’язок з вільною Україною і їм важче дізнаватися достовірну інформацію. Регіон ОРДЛО стає фізично ізольованим, звідти складніше виїхати», — пояснює експерт.

За його словами, інформаційні атаки — невід’ємна частина російської агресії проти України.

«Кремль через підконтрольні медіа намагається підірвати довіру до української влади, дискредитувати військових і добровольців, представити Україну як failed state (що не відбулася) і розповідати тільки негативні новини про Україну, — зазначає Ігор Соловей. — Питання війни повністю спотворюють, називаючи її НЕ російсько-українською, а громадянською. Російську мову теж використовують як інструмент, розповідаючи страшилки про «утиски російськомовних» в Україні. А зараз ще і готуються створити законодавчий привід для їх «захисту» — офіційний статус НРМ, «носій російської мови».

Експерт підкреслює, що антиукраїнські наративи не змінюються роками:

«ЗСУ, Нацгвардія і добровольці знищують населення Донбасу»,

«Україна зриває Мінські домовленості»,

«В Україні — громадянська війна»,

«Підписання Україною Договору про асоціацію з ЄС — безглузде»,

«Американці перекидають зброю на Донбас під час військових навчань»,

«Війна на Сході вигідна українським політикам»,

«Україна не має реального суверенітету».

І в усьому цьому пропагандистському божевіллі вже виросли діти, які в цьому році вперше пішли в школу. У школу, де впроваджені російські стандарти освіти. Чому їх там навчать, що вони чують з екранів телевізорів, які з ними проводять «політінформації» — зрозуміти неважко.

Ігор Соловей впевнений, що слід нарощувати українську медіаприсутність на окупованих територіях, щоб доносити людям правду. Інакше вони будуть споживати тільки фейки і російську пропаганду, все більше віддаляючись від України.

Ось тільки як це зробити, враховуючи, що український сигнал окупанти блокують, як і сайти. Та й не особливо прислухаються жителі ОРДЛО, якщо бути відвертими, до цих навіть слабких сигналів ...

Донбас — депресивний регіон без перспектив

Поглибила прірву між підконтрольною і непідконтрольною територіями Донбасу економічна блокада останніх. Вона активно просувалася ще в 2015 році, а втілилася в життя в 2017-му. У тому числі стараннями на той момент нардепа Семена Семенченко, який зараз — під слідством за чотирма статтями.

Після цієї блокади навіть ті підприємства, які як би знаходилися в українській юрисдикції, остаточно були поглинені. І місцевими князьками, і сторонніми російськими «інвесторами», включаючи «Внешторгсервіс» українського молодоолігарха-втікача Сергія Курченка. Зараз, правда, Курченка відсунули від «розпилу» залишків економічної гордості Донбасу.

Але суть в тому, що окуповані території тісно інтегрувалися в російський економічний простір. Вугілля і метал з ОРДЛО розтікається як по самій Росії, так і, через різні схеми, по Європі. При цьому країна-окупант постачає квазіфіормуванню сировину, в тому числі окатиші, необхідні для металургійної промисловості. Ну, а дешева робоча сила Донбасу дає вугіллячко і метал.

Після «економічної блокади» в ОРДЛО прийшла і рублева зона. Що, зрозуміло, ще більше прив’язало окупований регіон до РФ.

Втім, відповідні «прив’язки» були закладені набагато раніше.

Політичний і економічний експерт Growford Institute Валерій Клочок з посиланням на статистику останніх 30 років зазначає: закладена законодавча модель не сприяла самостійному розвитку регіонів України, а радянська модель центрального управління, збору і перерозподілу бюджетних коштів плавно трансформувалася в сучасну Україну.

«У 2012 році за додатковими дотаціями і субвенціями (допомога сім’ям з дітьми, надання пільг житлових субсидій, соціально-економічний розвиток регіонів і т.д.) лідирувала саме Донеччина, — зазначає він. — Сюди йшли величезні вливання, дотації, субсидії, субвенції. Так, згідно з даними Комітету з питань бюджету, в 2012 році тільки бюджетне фінансування вугільної галузі склало 14 млрд грн».

Реформування не було, шахти обходилися державі все дорожче. Але на Донбасі продовжували розповідати байки про те, як регіон годує Україну.

Росія ж, зазначає Віталій Клочок, здатна дотувати привабливі для неї регіони. І це не обов’язково повинна бути економічна привабливість, як у випадку з так званими «ЛНР/ДНР» сьогодні.

«Протягом найближчих трьох років РФ виділить на соціально-економічні потреби окупованого Донбасу більш 900 млрд рублів (близько 330 млрд грн). Ці гроші регіон просто «з’їсть», як було в кращі для нього часи СРСР і до початку окупації. І, безумовно, участь жителів ОРДЛО у виборах до Держдуми Росії є свого роду елементом асиміляції в російський простір російськомовних українського Донбасу, — зазначає Валерій Клочок. — Українська ж влада продовжує стару економічну політику, жодним чином не сприяє швидкому економічному відновленню промисловості і поліпшенню добробуту українців. А тому і говорити про альтернативу російській благодійності просто не має сенсу. Державна політика реінтеграції окупованих територій зводиться лише до чергових заяв про чергову зустріч в нормандської форматі на рівні радників».

Політтехнолог, експерт Центру протидії інформаційним агресіям "AM & PM" Олександр Курбан підкреслює, що Донбас завжди був специфічним регіоном з особливим соціально-політичним кліматом і економічним рельєфом. Чим істотно відрізнявся від інших регіонів України.

«І не тому, що був більш інших українських територій під впливом східного сусіда. Просто всі роки, з моменту розпаду СРСР, він так і не вийшов з «совка». Система містоутворюючих підприємств підтримувала на Донбасі патерналістські традиції, при яких місцеве населення легко віддавало значну частину своїх прав і свобод, насамперед політичних, за гарантовані базові соціальні стандарти. Стабільна зарплата, пенсії, гарантована робота, дитсадки, школи, культурна та спортивна інфраструктура на балансі місцевих підприємств і інші ознаки соціалізму проіснували на Донбасі аж до початку військового конфлікту в 2014 році», — зазначає експерт.

За його словами, така система дуже сприятлива для різного роду гібридних геополітичних агресій. Домовившись, а просто купивши місцеву бізнес і політичну еліту, можна без фізичного захоплення територій контролювати ситуацію. Що Росія активно здійснювала на Донбасі майже чверть століття, після розпаду СРСР, акцентує Олександр Курбан.

Він упевнений, що сьогодні для України завдання повернути Донбас передбачає не тільки відновлення фізичного контролю над ОРДЛО, а й зміну соціально-економічного рельєфу даного регіону.

«Поки економічна свобода не стане головним атрибутом жителів Донбасу, поки на зміну промисловим агломераціям не прийдуть високотехнологічні інфраструктурні проекти, малий і середній бізнес, інноваційне сільське господарство, курортно-рекреаційні проекти — вплив РФ там буде визначальним фактором внутрішньої політики», — прогнозує експерт.

Пов’язані кров’ю

Колишній спікер Генштабу ЗСУ, військовий експерт Влад Волошин звертає увагу, що за майже 7,5 років окуповані території Донеччини та Луганщини серйозно відокремилися не тільки в економічному і ментальному, а й, звичайно, у військовому плані. І Росія зробила для цього досить багато, прив’язавши до себе тисячі жителів ОРДЛО кров’ю.

На даний момент на підконтрольній бойовикам "ДНР" території діє так званий 1-й Армійський корпус, на території, підконтрольній терористам "ЛНР" — 2-й Армійський корпус. Фактично це — гібридна армія Росії. Обидва корпуси, створені на основі регулярних російських військ і озброєних колабораціоністскіх формувань так званої «армії Новоросії», підпорядковуються Південному військовому округу (ЮВО) Збройних сил РФ. Управління корпусами здійснюється через штаб в Ростовській області, він же — Центр територіальних військ ЮВО. А штаб цей прямо підпорядкований Генштабу в Москві.

«ОРДЛО — дві половинки розділених війною областей, розміром, як одна. Але там зосереджено на сьогодні понад 40 тисяч особового складу, маса озброєння, бойової техніки, — зазначає Влад Волошин. — Тобто, виходить, навіть у світовому масштабі це — одна з найбільш мілітаризованих територій. До речі, як і Крим, де на невеликій площі зосереджено близько все тих же 40 тисяч особового складу, бойова техніка, флот, авіація, ракетні війська».

Експерт акцентує, що військові з’єднання бойовиків "ДНР" і "ЛНР" інтегровані в структуру російської армії. І отримують все відповідне забезпечення.

«Служать там зараз в основному місцеві. Тобто, йде мілітаризація жителів українського Донбасу. Ті, хто був ще недавно мирними водіями, слюсарями, сантехніками, шахтарями, металургами — стали професійними військовими. Не просто пройшли службу, але брали участь у бойових діях. Проти своєї ж країни. Це — готовий резерв для поповнення тих чи інших армійських і силових структур», — акцентує Влад Волошин.

Вирішити цю проблему можна двома способами: або в процесі реінтеграції ОРДЛО в Україні (яка рано чи пізно станеться) Росія забере «вояк» до себе. Або будуть прийматися певні кроки, з якими кожен конкретний випадок буде розглядатися окремо. Навряд чи можна говорити про тотальну амністію. Ті, у кого реально на руках кров українських військових, швидше за все, «смикнуть» в РФ. А на території звільнених районів деякий час буде діяти якась міжнародна адміністрація.

Експерименти з вакцинацією

ОРДЛО «пришивають» до Росії, використовуючи також фактор COVID-19, карантинні заходи і вакцинацію. Взимку цього року почалася вакцинація жителів окупованого Донбасу російським подобою на вакцину під назвою "Супутник V".

Ну, тому що інші туди просто не завозяться країною-агресором. А провезти сертифіковані, визнані ВООЗ вакцини, в ОРДЛО не дозволяють.

На думку політолога Кирила Сазонова, Росія таким чином ставить експеримент і в прямому сенсі тестує препарат на місцевих жителях.

Тим часом, ситуація з коронавірусом на окупованому Донбасі зараз катастрофічна, лікарні і морги переповнені.

Школярів з початку цього тижня відправили на незаплановані тритижневі канікули.

Причини банальні:

  1. Стрімке зростання захворювання в світі в цілому і в РФ, зокрема, в зв’язку з новим штамом — «Дельта». А саме з Росією найбільше контактують жителі ОРДЛО. І саме туди їх масово везли голосувати на виборах до російської Держдуми, незважаючи на розгул епідемії.
  2. Череда масових заходів в самих квазіоформуваннях, в тому числі дні міст, підв’язаних під День шахтаря, що відзначається в останню неділю серпня.
  3. Тотальне недотримання карантинних заходів — при закритті на це очей з боку «влади» псевдореспублік.
  4. Катастрофічний занепад медицини. Маса професіоналів виїхала з ОРДЛО в Україну або Росію.
  5. Відсутність можливості вакцинуватися міжнародно визнаними вакцинами. При цьому надходять відомості, що останнім часом вколотися в ОРДЛО можна тільки несертифікованою вакциною «Супутник лайт» (однокомпонентна вакцина, яка представляє собою перший компонент «Супутника V»).

Офіційний Київ міг би допомогти ОРДЛО вакцинацією на лінії розмежування, в районах контрольних пунктів в’їзду-виїзду. Або хоча б в населених пунктах неподалік від КПВВ. І Україна вживає відповідних заходів, ще на початку літа почавши записувати на щеплення проти COVID-19 наших співгромадян, які живуть в тимчасово окупованих Росією Донбасі і Криму.

От тільки біда в тому, що російська сторона фактично блокувала роботу всіх донбаських КПВВ. В даний момент працює лише один на Луганщині ( «Станиця Луганська») і один (з чотирьох!) на Донеччині, причому з масою умов і перепон.

Росія поглинає Донбас ще й політично

Ну, а тепер ОРДЛО втягнули ще й в політичне життя Росії. Спершу роздачею паспортів, потім — залученням в вибори Держдуми РФ.

«На них не допустили опозиційних політиків, масово закрили опозиційні ЗМІ. Під виглядом «виборів» Кремль фактично призначив «своїх» людей в російський парламент. У тому числі — за допомогою «голосів» жителів тимчасово окупованих Донбасу і Криму. Їх елементарно використовували (в черговий раз)», — резюмує експерт.

Звичайно, в Мінських угодах, на нібито невиконання яких Україною раз у раз киває Кремль, немає нічого про незаконну паспортизації жителів ОРДЛО, про притягнення їх до російських виборів.

Але Росія наполегливо демонструє, що плювати вона хотіла на всі угоди, на всі домовленості. Вони грає в свою гру. І Донбас в цій грі — розмінна монета.

Як пояснював «Телеграфу» ветеран зовнішньої розвідки, генерал-лейтенант Василь Богдан, справжня мета путінського режиму — відновлення імперського статусу Росії, в тому числі, за допомогою залучення в орбіту її впливу країн колишнього СРСР. І Донбас в цій кремлівській стратегії — лише больова точка України, по якій Путін і Ко б’ють знову і знову, домагаючись повернення Києва під длань Москви.

Чим відповідати на це?

Реальними, а не фейковий реформами і стратегіями по Донбасу і Криму.

Зміцненням економіки, армії, всіх структур безпеки.

Грамотною дипломатичною роботою, пошуком нових союзників і активізацією відносин з наявними.

Ідеями, які будуть гуртувати, а не роз’єднувати суспільство.

... Поки, на жаль, по всіх цих напрямках ми програємо. Перш за все — самі собі.