Коля Харківський точно сяде у в’язницю, а батьки отримають умовний термін та розголос, – Юрій Сапронов

Інтерв’ю з бізнесменом та меценатом Юрієм Сапроновим – про небезпечний Харків, бізнес у пандемію та нового мера Ігоря Терехова

Аварія, що сталася в Харкові з 16-річним Колею Харківським оголила проблеми з безпекою руху в місті. ДТП настільки зрезонувало у суспільстві, що кілька бізнесменів вирішили створити громадську організацію "Безпечний Харків". Докладніше про завдання нового об’єднання "Телеграф" поговорив із його ініціатором – відомим харківським бізнесменом, меценатом Юрієм Сапроновим. А також ми дізналися, чи є за цією ініціативою політичне підґрунтя і як живеться під час карантинів бізнесу.

"Більше 40 патрульних машин у Харкові розбито. Гроші на ремонт є, але на них нема кому їздити"

– Для широкого загалу – яку роль зараз ви відіграєте у житті Харкова?

– Я відпочиваю, займаюся онуками, сім’єю, гольфом, тенісом…

– Щасливий харків’янин?

– Якби не пандемія, був би щасливий. Подорожуючих поменшало. Якщо серйозно, вільна людина – це, мабуть, насамперед економічно незалежна людина. Із цим, на щастя, проблем немає. Політики я наївся. Вирішив, що Дон Кіхотом бути вже не можу, втомився. Не хочу бути ні мером, ні губернатором, ні народним депутатом. Але якщо питають – думка у мене є завжди.

– Останнім часом у Харкові сталося одразу дві резонансні аварії – з Колею Харківським та водієм, який під наркотиками збив на переході двох дітей. Чому так відбувається?

– Є речі, які справді можуть потрясти людство – як хороші, так і погані. Хороші, які вразили за останні 20 років – Стів Джобс та Ілон Маск. Вони перевернули світ і продовжують це робити. Якщо говорити про погане, то найяскравіший приклад – 11 вересня 2001 року. У Харкові було чимало різних подій. Насамперед, це війна у 2014 році, яка перевернула мою свідомість. Я народився й виріс у Росії, приїхав до Харкова після термінової служби в армії та з 1983 року – тут. Довгий час значна частина фінансового потоку була у Росії. Але у 2014 році я припинив його, це був мій внутрішній протест. Зараз однозначно називаю Росію агресором. Однозначно – війна Росії проти України. Однозначно – Путін – те слово, про яке всі співають. І ці люди ніякі нам не брати: поки що як мінімум не віддадуть Крим, не підуть з Донбасу і не вибачатимуться довго.

Аварія з Дроновим та Зайцевою, яка сталася у 2017 році, особисто мене дуже вразила. А 26 жовтня – чергова жахлива подія. Я просто написав, покликав Ігоря Черняка, мовляв, давай допоможемо хоча б по-адвокатськи. І пішов сніговий ком. Зрозумів, що задовбало не лише мене, а й таких хлопців, як Тарас Сітенко, Олександр Давтян, Володимир Шумілкін, Володимир Скоробогач, Сергій Політучий, Всеволод Кожем’яко, Валерій Дема, Едуард Рубін, Ігор Когут, Сергій Хорошайлов, Ігор Черняк… Тобто хлопці, які, вибачте, не пальцем роблені, життя прожили, у них є репутація. За добу було вже людей 25-30. Вирішили, що розірватись не зможемо, а ось правила дорожнього руху та безпеку на дорогах міста зможемо системно витягнути. Зустрілися, поговорили. Одразу почали допомагати дітям загиблого Ігоря Носова. Зараз у голові цілий комплекс того, чим ми хочемо і займатимемося. Волонтерів у мене вже близько 150.

– Основна мета організації?

– Основне – адвокатська група. Ми даватимемо безкоштовну адвокатську допомогу у тяжких випадках, коли серйозні травми і є загиблі, доводитимемо справи до суду. Це будуть найкращі адвокати Харкова та Києва.

Низка ідей стосується поліцейських. Говорили про це на виїзному засіданні правоохоронного комітету Верховної Ради у Харкові. Усі скаржаться, мовляв, маленькі заробітки. У вчителів та лікарів теж маленькі. А гордість за професію? А коп – це коп? Вам же немає довіри, у вас теж рильце в пушку, і існує поліцейське свавілля, суддівське кривосуддя… Про це треба говорити. Ми хочемо цим об’єднанням показати людям, що є справедливість, тільки за неї треба боротися. Але боротися голосно, говорити чесно і прозоро. Адже не тільки нас змушують давати хабарі, ми й самі пропонуємо – це дешевше, швидше, вигідніше. Тому якщо мене зупинили, то покарання таке саме, як для всіх. Те саме стосується будь-яких кумів, родичів, колег, нардепів… У дорожньої поліції — некомплект. Раніше була понад сотня машин на виїзді. Ми їх бачили. А зараз – 56 екіпажів. Понад 40 машин розбито. При цьому гроші є, їх відремонтують лише патрульних на них немає. Людей нема. І не лише тому, що зарплата маленька, а й через те, що їх усі чмирять. Ми готові захищати і поліцейських, але так само – нападати на них, якщо ті займатимуться здирством.

Жодного комп’ютера, машини, лінійки ми їм не купуватимемо. Я менеджер, знаю, як зібрати людей, поставити завдання та забезпечити його виконання. Більше того, ще дуже важливо, я не лідер цього руху. Так, ідея моя, визнаю. Але керуватиме Ігор Когут – молодий, класний бізнесмен. Буде наглядова рада, тільки в засновниках осіб 15, у наглядовій раді – близько 30.

Насамперед пропонуємо силовикам можливості для навчання: підучити персонал конфліктології, стресостійкості, як боротися з агресором слова – це слабке місце. Ті ж курси з Nonviolent Communication (Ненасильницьке спілкування — концепція, створена американським психологом Маршаллом Розенбергом у 1960-х роках. – Авт.), які читаються всіма підрозділами поліції США та Ізраїлю. Готові безкоштовно підучити і з IT. Для фізпідготовки – тхеквондо, айкідо, рукопашний бій у наших спортзалах. Якщо потрібно, то і годуватимемо, раз у вас зарплати маленькі. Тільки поверніться на вулиці, хлопці, займіться персоналом, ми допоможемо! Мені 58 років, і я не хочу, щоб звідси поїхали мої онуки. Хочеться дати зрозуміти людям, що треба самоорганізовуватись, не сидіти вдома, думати, на вибори приходити…

"Хіба ніхто не знав, що відбувалося у 9-му ліцеї, де навчався Коля Харківський?"

– Як водій, скажіть, які є основні проблеми з безпекою руху в Харкові?

– Я теж несвятий, перевищував швидкість і отримав десяток штрафів по Європі, тисячі на 4 євро… Але це було років 10-12 тому. Чому ми там водимо нормально – ремінь завжди пристебнутий, швидкісний режим виконуємо? І не лише я, я ж бачу. А тут – ні. Ще й бігаємо де не потрапивши. Чому не штрафують пішоходів? Це також неправильно. Харків став такий резонансний. За 10 місяців цього року вже загинуло 165 людей, із них – 30 дітей. І це становить 65% від усіх кримінальних злочинів, внаслідок яких хтось загинув. Жах! 245 порушень правил дорожнього руху цього року неповнолітніми. 114 разів неповнолітні були без прав. А ми не маємо ювенальної превенції? Ніхто не знав хіба, що відбувалося у 9-му ліцеї, де навчався Коля Харківський? А зараз ще вчиться його братик, який збирає в гору курточки дівчаток і, даруйте, писає на них. А те відео, де Коля Харківський показує "фак" і посилає поліцейського, а той обіцяє зателефонувати мамі… А подзвонили їй? А відео, де він заліз на стіл і пістолет дарував… Підліток, що обнаглів у кінець. У мене все ще в голові не склалося, але є системні проблеми, які ніякий бізнес не вирішить. І суспільство не вирішить. Але точно бачимо, що є запит суспільства на справедливість та правду.

– Саме ДТП із Колею Харківським стало якимось тригером. У вас виникла підозра, що він може уникнути покарання, чи вирішальними стали інші моменти?

– Перше – зло має бути покаране. Не можна дати вирішувати і домовитися. Ми все знаємо про тата й маму. Це дуже непрості люди. Не всякий м’ясник Центрального ринку міг зайти до покійного Геннадія Адольфовича Кернеса. А мама… Це багато років колекторна фірма. Ви знаєте, що таке вибивання боргів. Це означає, що всіх силовиків добре знає багато років. Тому була небезпека, що він уникне правосуддя.

– Як ви думаєте, чи отримає реальний термін?

– Абсолютно впевнений зараз, що отримає. Для нас була одна така небезпека, пов’язана з амністією до 30-річчя Незалежності України, під яку він може потрапити як неповнолітній. Але вже нардепи навели різкість, зал точно підтримає поправку до закону, це на контролі не лише наших харківських депутатів, а й голови правоохоронного комітету. Інше питання – ми хочемо, щоби притягнули до відповідальності батьків. Такого ще в історії України не було. Бажаємо створити цей прецедент у Харкові. Думаю, що притягнуть Не думаю, що посадять, але умовний термін і розголос точно отримають. І інші мами з татами почнуть думати, можливо.

"11 встановлених у Харкові камер відбили свою покупку за 2,5 місяці на штрафах"

– Ви пропонуєте зв’язати всі міські комерційні камери відеоспостереження в єдину мережу з повним доступом 24\7 для поліції (зараз потрібно випрошувати у власників відеоматеріал). Як це працює?

– Я часто подорожую, відвідав понад 70 країн. У великих мегаполісах є система розпізнавання облич, відеокамери, що дуже допомагають у боротьбі із правопорушеннями. Коли у нас відбувається щось, то відеокамера, що висить біля кафе або банку, може це зафіксувати. Але правоохоронцям без рішення суду у власників не завжди просто вдається отримати дані, доводиться жебракувати. А має бути єдина мережа з повним доступом для поліції. Технарі кажуть, що є можливість зв’язати камери по всьому місту. Це складний, довгий процес. Ми вже говорили з Ігорем Тереховим, Олександром Скакуном, вони точно допомагатимуть.

– Камери контролю швидкості реально знижують середню швидкість руху. Чи потрібно більше таких камер?

– Якщо говорити про "КАСКАД" — система контролю швидкісного режиму, яка є безапеляційною для покарання, то цифри вбивчі! 11 таких "КАСКАДІВ" стоїть сьогодні у межах міста Харків. 10 куплено коштом МВС, ще одне – за міськбюджет. За два з половиною місяці ці 11 камер зафіксували 104 тисячі порушень, було виписано штрафів більш ніж на 38 мільйонів гривень, оплачено – близько 18 мільйонів. Ціна одного "КАСКАДУ" – 800 тисяч гривень. Чи ще буває такий високорентабельний бізнес, який відбивається за два місяці? Мінімум, який потрібен у межах міста – 68. Хоча, на мою думку, їх потрібно штук 200, щоб розбити точки, де "літають". Це найвигідніша державна інвестиція. Але за законом не можна тому ж бізнесу купити потрібну кількість і отримати, наприклад, 10% суми штрафів. Якось усе нерозумно. Так, усі штрафи – державі, це правильно. Камери планують поставити до кінця 2024 року, а вони потрібні на сьогодні.

– Реалізація ваших планів потребує вкладень. На чиї плечі ляже фінансова частина?

– На наші, звісно. Чиї ж ще?

– А залучати кошти із міського/обласного бюджету?

– Ні, навіщо, тут дивіться якісь прізвища…

"Терехов — зрозумілий менеджер, а Добкін — політик"

– Дехто припускає, що ваша громадська організація стане чи не основною альтернативою місцевій владі.

– Та маячня.

– Чи є за цим якісь політичні амбіції?

– Ні, абсолютно. Ще раз повторю: це не політичний чи партійний проєкт. Так вийшло, що той самий Володимир Скоробогач – депутат від ОПЗЖ, Ігор Черняк – від "Блоку Світличної". Але ми домовилися відразу: хоч раз спливає назва партії – все, одразу закінчили. У бізнесі є така штука – довіра. І є одна гарна фраза. У XV столітті купці гнали один одному тури Волгою без передоплати, давши слово купця. Ось у нас тут слово купця. Я і хлопці, яких перерахував, не прагнемо депутатських мандатів. Яке фінансування? В нас вистачить своїх грошей. Соромно просити у міста чи області. Дірок – купа. І ми чудово їх знаємо… Може десь, як на мене, пріоритети з фінансування розставлені неправильно, але нехай вирішує депутатський корпус. Проблема країни за гамбурзьким рахунком у тому, що в нас має бути у цей період незалежність України як парламентської республіки, а не президентсько-парламентської. Нехай сидять 450 депутатів – і поки дим білий не піде, як у папи римського. І бар’єр треба знизити відсотків до трьох, щоби там було 12 партій, а не чотири.

– Як оцінюєте підсумки виборів? Чи чекати від Ігоря Терехова якісних змін у Харкові?

– Я не хочу оцінювати результати виборів. Це моє місто, я живу тут. Терехова обрали люди, хоч дуже погано, що така маленька явка. Хтось вважає, мовляв, сфальшували 0,6% і був би другий тур. Факти, дайте безумовні докази. Так, я припускаю, але давайте ілюзіями себе не тішити: не готове суспільство, патріотична частина. Де ці єдині кандидати, ще хтось? Бла-бла-бла все… Амбіції свої в дупу засуньте для початку, це я демократам та патріотам, вмійте сідати за круглий стіл та домовлятися між собою. Ось гетьмани й здобули… Скільки там? Слухайте, Ігор Терехов абсолютно зрозумілий менеджер. Він не такий може політик, як Геннадій Адольфович Кернес був, або Добкін був би. А чи потрібен політик на чолі міста Харкова? Працездатність у цієї людини величезна, знає міське господарство від А до Я. Команда – поміняє чи ні, мабуть, мінятиме. Але й від депутатського корпусу багато залежить. Подивимося. Яка була альтернатива? Михайло Добкін? Він досвідчений, але політик.

– У 2015 році ви взяли участь у виборах. Що змінилося за ці шість років? Здавалося, що ви мали шанс перемогти.

– По-перше, давайте почнемо цинічно. Це десь 2,5-3 мільйони доларів, які я мав дістати з кишені, з огляду на те, що я не мав намірів, якби я став мером, ділити й продавати землю. Якось у цей час мені шкода було благодійно викинути таку суму на невдячну справу, тому що все одно буду х*ровий, все одно мочитимуть… Друге – тоді мені було 52, зараз – 58. Після 50-ти час біжить швидше, мудрішаєш з кожним роком. Я зрозумів, що якщо щось винен у цьому житті комусь, то тільки дружині, яка не бачила мене цілодобово, дочкам, які вже дорослі, та онукам, які підростають. Більше нікому нічого не винен. Кайфую, проводячи час із ними. Це дуже хороший внутрішній стан.

– А кому тоді міняти місто, країну? Так можуть розмірковувати багато успішних людей, які могли щось змінити.

– Коли я йшов до обласної адміністрації, то мене вмовив не Михайло Маркович, не Геннадій Адольфович, а одна покійна людина, не говоритиму прізвище, знайшла слова. Ну, думаю, добре, піду, відповідатиму за економіку, інвестиції… Зараз як переверну світ! Ага, перевернув… Система. Непрацююча система. Обладміністрація взагалі не потрібна у такому вигляді, в якому існує, та з такою кількістю людей. Не хочу я ніким бути. Більше того, хлопці і дівчата не хочуть. Ні Давтян, ні Дема, ні Політучий та Шумілкін…

– А хто хоче – чи впорається?

– Та колись впорається! Тільки нехай терпіння набереться. Той же Ігор Черняк, у нього добрі посили. Років п’ять мине… Є добрі хлопці. Наприклад, Дмитро Булах, можу назвати його як потенційного за п’ять років можливого кандидата. Але з іншого боку, бачу на голові трохи "корону". Багато хто вважає, що вже все знають. Той же Костя Немічев – добрий чоловік, але йому близько 25 років. Потрібно потерпіти. У бізнесі не головне гроші. Їх можна втратити-заробити, і так багато разів. У бізнесі головне – репутація. Скелети і в мене можна знайти у шафі. Але загалом – непробивний. Можна написати і "вовк у шкурі", і офіс на Червоній площі. Проходили. Усі суди виграно. У мережі інформація ще залишилася, адже я не можу в умовних смітників все виграти. А Янукович, який "був" у клубі? Хоча він жодного разу там не був, не те що тієї ночі! Мені вже смішно, але ж око сіпається, я людина, мені прикро. Пам’ятаю, мені зателефонував тієї ночі Арсен Борисович: "Азаров у тебе? — Так, оселився о такій-то, через шість годин поїхав". "А Чаус? — Ні". У мене там 300 людей працює, камери відеоспостереження… Я б сказав, чесно.

"Головне завдання зараз – вижити"

– Бізнес та карантини. Чи пристосувався вже бізнес до пандемії та періодичних обмежень?

– Думаю, до цього пристосуватися не можна. У мене є велика частка в ІТ-компанії. І якщо говорити про онлайн, всі сервіси пішли вгору. З’явилися нові додаткові можливості для ІТ, безліч замовлень. Грубо кажучи, пишемо коди, додатки по всьому світу на всяке марення – винос пива, як стригти баранів в Австралії, щось продавати… Люди досить креативні. Але тяжко з бізнесом. Оберти сильно впали. Збиткових місяців побільшало. Для того ж "Суперіора" (гольф-курорт Superior Golf & Spa Resort — Авт.) листопад зараз дуже поганий. Лютий буде поганим, вже бачу. Загалом усе нормально, в операційному плюсі, але прибутку значно поменшало.

– Чи відчуває бізнес підтримку від влади?

– Навесні ми отримали невелику компенсацію, може, по кілька тисяч за людину. І за це спасибі. Грошей зайвих немає. Роздали їх людям. Теж змушені були скорочувати робочий тиждень, люди працювали не по 5, а по 2 дні. Не звільняти ж усіх? Той самий "Суперіор" коштує 1,8 мільйона гривень, навіть якщо стоїть порожній. Охорона, теплопункти, комуналка, інженерія – майже два мільйони. Майже 20 тисяч квадратів та 70 гектарів землі… Але неважливо, якщо й 40 квадратів, теж людям боляче та складно.

– Тобто поки що на попередні показники не вийшли?

– Поки ні. Ну нічого. Головне завдання – вижити. Дивіться, скільки смертей! Як до всього незрозуміло ставиться суспільство… Антивакцинатори, вакцинатори… І в Німеччині благополучній, і в тій самій Австрії, не тільки в нас. Ніхто не знає, як правильно. Але те, що вакцина, схоже, панацея на цьому етапі, я впевнений. Багато говорю з лікарями. Не з нашими, а з американськими, англійськими, німецькими.

– Давайте підсумуємо нашу розмову. Як ви думаєте, що дасть зрозуміти, що ініціатива щодо безпеки на харківських дорогах була зроблена недаремно – статистика покращиться чи якийсь конкретний результат?

– До статистики відношуся як класик. Є три види брехні – брехня, нахабна брехня та статистика. Побачимо, наскільки стане менше суддівського кривосуддя та поліцейського свавілля. Повинні піти покарання і за те, що перейшли дорогу в недозволеному місці або нахамили тому ж поліцейському під час виконання службових обов’язків. У соцмережах зауважимо, коли ситуація зміниться. Ми недооцінюємо той самий Фейсбук. Люди відчувають правду. Я не блогер, пишу все сам, завжди на емоціях, потім ще дві години помилки виправляю (сміється. – Авт). Маю там 80 тисяч, як маленька газета. Можу два дні читати коментарі. З ботами вже навчився боротися, там просто: права кнопка мишки — на фі*, без дискусій. На мою думку, 10 тисяч у мене в бані. Стільки є у когось? (сміється. – Авт.) Але є й цікаві речі, люди розумні та з ними можна вести дискусію.

Для довідки: Народився 26 серпня 1963 року в Калінінграді (РФ) в сім’ї військовослужбовця. 1989 року закінчив хімічний факультет Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна, працював у виші викладачем неорганічної хімії. У різний час був членом партій "Наша Україна" та "Партія регіонів". У 2010-2014 роках – заступник голови Харківської облдержадміністрації під час головування Михайла Добкіна. За даними Forbes, у 2014 році мав статки у 28 мільйонів доларів і входив до топ-10 найбагатших харків’ян. На виборах мера Харкова у 2015 році отримав третій результат.