"Привіт, Інстаграм" або чому у всіх так бомбануло від нагородження якоїсь ескортниці - Ярослав Жарєнов

Суперечки в соцмережах останніх днів вийшли на новий рівень — їх вже навіть не по одній на день, а одразу декілька. І всі "достойні уваги". Гучний розголос отримала історія навколо нагородження Головним управлінням розвідки інстаблогерки Ксюші Манекен (вона ж Оксана Волощук).

В мережі з’ясували, що дівчина протягом декількох років займалась ескортом і не зовсім зрозуміли, яким чином це допомогло військовій розвідці (саме так написано в нагородному документі).

Днем раніше трендом соцмереж стало зізнання стендапера Андрія Щегеля про те, що він "як криса" втік з України до Туреччини й планує повернутись лише після Перемоги. Гостроти його словам додала ремарка, що хлопці на фронті гинуть, "бо це їх вибір".

Скажу непопулярну річ, але обидва скандали виглядають мені цілком закономірними. І ось, чому.

Facebook — це вам не Instagram

Україну не дарма називають країною Фейсбуку. Все просто: через пости в Facebook можна вирішити багато питань — від збору волонтерських коштів до звільнення чиновників або скарги на якісь сервіси або компанії. Попри популярність телеграм-каналів, саме Facebook є рушійною силою змін в державному апараті та країні загалом.

Але є інша соцмережа із зовсім іншими запитами, і охоплення постів там куди більші. Мова про Instagram, який хоч і є власністю корпорації Meta (офіційна назва Facebook), але має зовсім іншу аудиторію. Instagram — це не про проблеми, а про безтурботне життя, щастя, посмішки, красиві фотографії, там популярні пости про мотивацію, любов до себе і бла-бла-бла. Звісно, я дуже грубо узагальнив, але якщо брати топ українських блогерів в Інсті, то мова буде якраз про таких людей та їх контент.

Софія Стужук — чи не найпопулярніша українська блогерка (понад 5 мільйонів підписників), однак на її сторінці мало що нагадує, що вона українка. Спочатку вона народжувала свою дитину буквально в прямому ефірі та пропагувала домашні пологи (закінчилось це загибеллю однієї з породіль, яка, за чутками, користувалась послугами тієї ж доули, що була у Стужук). Потім вона навідріз відмовлялась вірити в COVID-19 і публічно заявляла про теорію змови. Закінчилось це смертю її на той момент вже колишнього чоловіка Дмитра Стужука — і так, він помер від коронавірусу. Коли почалась війна, Стужук з дітьми та новим бойфрендом виїхала до Латвії, однак про війну вирішила не писати, "щоб не піддаватися агресії та ненависті".

Головна фішка в тому, що багатьом з тих, хто читає цей текст, ім’я Софії Стужук не знайоме, але в неї 5,1 мільйона підписників. Це громадна кількість людей і вона має серйозний вплив на цю, переважно жіночу, аудиторію.

"Агент Буданова", або хто така Ксюша Манекен

У суботу для багатьох ще одним відкриттям стала дівчина Оксана, яка називає себе "Ксюшею Манекен". Очевидно, до зустрічі з радником голови ОП Михайлом Подоляком, про неї теж було мало що відомо українському суспільству (та й у неї "всього" трохи більше 400 тисяч підписників). Однак після інста-зустрічі "Ксюша" виклала фотографію відзнаки ГУР Міноборони "за сприяння військовій розвідці". На свідоцтві стоїть підпис Кирила Буданова, втім мало хто звернув увагу на дату — 13 жовтня 2022 року. Тобто з моменту нагородження пройшло майже 5 місяців. За що вона отримала заохочувальну нагороду — невідомо, хоча Facebook і без того порвало (про Twitter взагалі мовчу, там за таке розносять швидко).

Я не берусь стверджувати, чим дівчина Оксана так допомогла розвідці. Дехто жартома уявляє її ескорт-спецоперацію, а хтось банально припускає, що справа в матеріальній допомозі війську (що, безумовно, важливо). Наскільки мені відомо, механізм нагородження такий: військова частина або підрозділ передає документи вище, аргументуючи необхідність нагороди. Надалі командування вирішує, давати нагороду, чи ні. Припускаю, що Буданов поняття не має, хто така ця "Ксюша", а довірився комусь з нижчої ланки. Тим паче, що нагорода не військова, а заохочувальна.

Теорія великого вибуху або зустріч двох бульбашок

Але це все було вже не важливо. Оскільки тут зіштовхнулись дві бульбашки українського суспільства — Інста-блогери, які, будемо відверті, мінімально висвітлюють війну (бо це жахливо, не лайкається, і взагалі відвертає аудиторію) і ті, хто цією війною живе. Волонтери, військові, медики — кожен, без сумніву, заслуговує на повагу та нагороду. Родичі загиблих хочуть бодай посмертно добитись ордена для своїх близьких, які віддали життя за Україну. І, очевидно, що видавати нагороди кожному — означає нівелювати її важливість. А отже стоїть питання доречності нагородження тих, хто потрапляє в списки.

До вчора "Ксюша Манекен" була для мене черговим ноунеймом в дивному світі Інстаграму, але скріни її висловлювань про Крим в стилі "какая разніца" зовсім не дивують — ми, на жаль, не хочемо визнавати, що до 24 лютого 2022 року ця позиція суспільством не була заборонена. Просто в перший місяць-півтора після вторгнення більшість з тих, хто має велику аудиторію, або стали топити за ЗСУ, перейшли на українську, і т.д. або… затихли. Перейшли в "режим ждуна". Так, до речі, зробила і згадана на початку Софія Стужук. В перші місяці великої війни єднання було й в тому, що блогери не виставляли своє шикарне життя напоказ, бо це було відверто недоречним. Тоді, якщо згадаєте, навіть музику не слухали в публічних місцях.

"Ми вас туди не посилали" — чому знову?

Але пройшов час і ці кордони знову змились. Ще одна учасниця зустрічі у Подоляка — Саша Бо, наприклад, нещодавно відвідала Мальдіви й вирішила, що її підписникам точно варто побачити ефектні фото, як це було. Пляж, пальми, море, купальник… А в когось в цей час загиблі, поранені, кров, турнікети, ноші, знов загиблі.

І це два світи, які раніше могли й не знати про існування один одного. Але зараз вони перетнулись. Жахливий парадокс в тому, що мирне життя одних в тилу залежить від того, скільки на фронті протягнуть інші. І поки невідомий мені комік Андрій Щегель законно втік за кордон і не соромиться про це розповідати, його колега по цеху Сергій Ліпко з перших днів вторгнення воює. Зрідка виступить зі стендапом у Києві й знову на передок. До того ж кейс Щегеля піднімає гостре питання заборони виїзду чоловіків за кордон — не розкрию секрет, якщо скажу що, маючи певну суму на руках, поїхати з країни цілком реально. Незаконно, але реально. То для чого весь цей цирк і чергова можливість для корупції?

Легендарний ветеран АТО, а нині військовослужбовець ЗСУ Сергій Лещенко з позивним "Сайгон" дає дуже сильне інтерв’ю, де говорить жахливі слова: "Я думав, що йду на війну, щоб виграти час для країни. А виявилось, що такі як я вигравали час, щоб ті, хто лишився, могли порішать довідки й відкосити від армії".

Це інтерв’ю за 3 дні набрало всього 60 тисяч переглядів, і ви навряд побачите його в сторіз бодай когось з тих, хто був на зустрічі в ОП. "Сайгон" зізнається, що вже особисто чув фразу "ми вас туди не посилали". Невже ми не зробили помилок з минулого?

Питання на засипку

Говорити про непросте майбутнє нашої країни не бачу сенсу, для Перемоги нам ще треба дуже багато зробити. Однак для того, щоб цей шлях пройти, потрібно глянути за горизонт. Ймовірно, там — в сусідній бульбашці, є люди з кардинально іншими поглядами на життя. Але вони живуть в цій країні, на сусідній вулиці.

Зрозумівши це, можливо, хтось задумається про доцільність. Доцільність нагородження ескортниць, призначення послицями сексологинь, виставлення фото з пляжів, поки хлопці на передку кладуть свої життя на околицях Авдіївки та Бахмуту, вбиваючи сотні окупантів щодня. Дехто навіть припускає, що вся ця гучна інста-історія зрежисована, щоб приховати суспільний ефект у випадку відводу наших військ з того ж Бахмуту. Рішення щодо відводу або залишення підрозділів там приймає лише військове командування. І коментувати їх дії я точно не буду, бо це… недоречно.