Мова вже не лише про долю України, а й світу: чого варто чекати від армії Путіна у 2022 році

До кінця 2021 року значно знизився градус на вулиці та виріс градус російсько-українського конфлікту. Росія не просто збільшила кількість військових біля кордонів з Україною, а й виставила Заходу ультиматум про не просування НАТО на Схід, не вступ до Альянсу України, Грузії, Молдови, на розміщення на території цих країн іноземних баз та зброї, яку РФ розглядає як загрозливу для своєї країни, безпеки.

Протягом року Росія цілеспрямовано заганяла в глухий кут переговори щодо врегулювання конфлікту на Донбасі – і в Мінській групі, і в Нормандському форматі. Тим часом у районі лінії розмежування весь 2021-й не вщухали обстріли, рідкісний тиждень обходився без жертв – загиблих та поранених захисників України.

"Телеграф" проаналізував із експертами підсумки чергового, вже восьмого, року російсько-української війни та перспективи на 2022-й.

Конфлікт, що тліє та реальні обстріли

Генерал армії України, ексглава Зовнішньої розвідки України Микола Маломуж зазначає, що на Донбасі ми сьогодні маємо формат тліючого системного конфлікту, керованого Росією.

"Є базові домовленості, Мінські угоди, які мають явне авторство РФ. Їх прийняло українське керівництво – і колишнє, і нинішнє. Але виконати не може. І Росія використовує цей механізм, щоб конфлікт не згас, – пояснює генерал. – Цього року так і не вдалося добитися обміну полоненими, повного, беззастережного припинення вогню, відведення всіх військ, всіх видів озброєння (не тільки важкого) на відстань, яка б не дозволяла проводити обстріли, навіть не промовлялося питання створення зони миру з ширшим міжнародним представництвом.. Щоб проводити гуманітарні операції, розмінування, надання допомоги громадянам. Все це можна робити до вирішення політичних моментів. Але цього не відбувається. РФ висунула пакет своїх вимог, які мають чітко виражені інтереси Кремля. І продовжує чинити на Україну усілякий тиск, щоб їх просунути".

Політолог, конфліктолог Богдан Петренко погоджується з тим, що Росії утримує конфлікт у тліючому режимі.

"З останнього перемир’я пройшло багато часу, що завжди негативно впливає на динаміку обстрілів. Тим не менш, у нас цього року не було суттєвого загострення саме на лінії фронту", – зазначає Богдан Петренко.

Цікаво, що якщо найменша кількість обстрілів на місяць (трохи більше 130, згідно з даними прес-центру штабу ООС) була зафіксована у червні, то найбільша – у липні (понад 300). Саме у червні пройшли переговори президентів США Джо Байдена та РФ Володимира Путіна у Женеві. Швидше за все, саме із цим пов’язане зниження інтенсивності бойових дій. Що вкотре доводить – конфлікт регулюється із Кремля.

Втрати, надії та шантаж

Сумний факт: жоден місяць не обійшовся без втрат. Особливо спекотними видалися лютий (11 воїнів загинуло, близько 30 було поранено), липень (5 загинуло, близько 40 поранено), серпень (9 загинуло, поранено 25), вересень (6 загинуло, майже 40 поранено або травмовано).

На думку військового оглядача, головного редактора "Апострофа" Дениса Поповича, рік, що минає, на Донбасі не відрізнявся чимось незвичайним, якщо не рахувати першого факту бойового використання безпілотника "Bayraktar". Нагадаємо, це сталося 26 жовтня, а метою було обрано артилерійську установку окупаційних військ, з якої велися обстріли позицій ЗСУ під Гранітним на півдні Донеччини.

"Продовжується позиційна війна, в якій, на жаль, продовжують гинути люди. Можна було б сказати, що і наступного року буде те саме, але силовий шантаж з боку РФ спрямований на те, щоб цю ситуацію змінити, – зазначає Дениса Попович. — Як мінімум Україну підштовхуватимуть до реалізації Мінських угод. Як максимум — цей примус може перерости в силову акцію. Масштаби цієї силової акції спірні. Я не вірю в широкомасштабний наступ, який може обернутися величезною кількістю жертв для наступаючих і не залишиться без міжнародної реакції. А ось локальна ескалація на тому ж Донбасі цілком ймовірна. У будь-якому випадку, на нас чекає досить важкий і тривожний 2022 рік".

Богдан Петренко важливим вважає, що у 2021 році з’явилася надія на об’єднання двох процесів – повернення Криму та Донбасу.

"Це сталося завдяки законопроєкту про перехідний період та Кримській платформі. Кроки важливі та потрібні, тому що окреме існування двох проблем – на руку Москві. Проте до кінця року особливого прогресу в цьому напрямку не спостерігалося", – резюмує Богдан Петренко.

Дипломатичний глухий кут

Також Богдан Петренко зазначає, що цього року серйозне загострення спостерігалося у дипломатичному вимірі.

"Росія так і не вийшла на зустріч нормандської четвірки у 2021 році. Кремль ще активніше просував лінію, що "ихтамнет". Тобто – що не РФ учасник конфлікту, а Україна та її частина під умовною назвою ОРДЛО. За цим принципом намагалися проводити переговори у Тристоронній контактній групі (ТКГ). Не дивно, що жодного прогресу не відбулося: Україна не визнавала і не визнає так звані ЛДНР як суб’єкти переговорного процесу", – пояснює експерт.

Генерал Микола Маломуж вважає, що зрушень у переговорному процесі немає не лише через жорстку позицію РФ, а й через неефективну роботу української сторони.

"Україна ні на рівні ТКГ, ні на рівні Нормандського формату, ні на рівні дипломатичної роботи – зі США, з іншими країнами, які мають глобальні економіки – не змогла досягти суттєвого прогресу. Залучення їх до врегулювання ситуації на Донбасі. Не на рівні заяв, а на рівні дій. Насамперед у рамках безпекових моментів. Щоб не гинули люди. Можна було задіяти ширші міжнародні механізми. Ті ж миротворчі контингенти, які могли б стати на лінії розмежування, на українсько-російській ділянці кордону – забезпечуючи домовленості між сторонами", – вважає Микола Маломуж.

Він звертає увагу і на те, що все частіше переговори, які мають пряме відношення до України, конфлікту на Сході нашої країни, ведуться без нас.

"Путін це робить демонстративно. Веде без нас про нас переговори з європейськими членами нормандської четвірки – лідерами Німеччини, Франції. Про це РФ говорить зі США. Про Україну без України. До нас просто потім доводять ту чи іншу інформацію. При цьому реальних механізмів врегулювання ситуації, виписаних за пунктами, відповідно до міжнародного права, з Конституцією України – як не було, так і немає, – констатує ексглава Зовнішньої розвідки України. — Адже могли б вибудовуватися ті чи інші конфігурації за участю США-РФ-Україна-ЄС. За ефективної зовнішньополітичної роботи України могли б підключатися Велика Британія, Туреччина, Китай, Японія. Але для розширення кола переговорників має бути зацікавленість країн-учасниць підтримати врегулювання конфлікту. А ми, здається, не можемо їх зацікавити. На жаль, але ми втратили суб'єктність – у переговорах щодо Донбасу і не лише. Побудова нової системи безпеки глобального рівня відбувається без нас".

Глобальна ставка Росії

Ближче до кінця року РФ почала загрожувати вже не лише Україні. Відбувся відкритий шантаж Заходу, аж до загроз "масштабного конфлікту в Європі", якщо НАТО продовжуватиме розширюватися на Схід, а США та інші міжнародні партнери – надавати Україні сучасні види озброєнь.

"Треба розуміти, що фронт, особливо на лінії розмежування на Донбасі, це один із факторів глобальнішого протистояння, – пояснює Микола Маломуж. – Тож мова не лише про протиріччя, що утворилися між Україною та Росією у ракурсі того ж стратегічного курсу нашої країни на європейську та євроатлантичну інтеграцію, це ще й більш системна модель протистояння, у форматі світового порядку є "гарячі точки", які є базовими для переговорів, для конфронтаційних сценаріїв, для досягнення домовленостей на умовах тих чи інших сторін. І ми бачимо, що Росія використовує ситуацію на Донбасі не тільки для тиску на Україну: щоб ми зайняли або нейтральне становище, або змінили курс, забувши про НАТО, зайнявши більш проросійську позицію. Українську тему керівництво РФ завжди розглядало у зв'язку з іншими – глобальнішими речами. Виходячи через наш конфлікт на діалог з найбільшими гравцями (насамперед, зі США, ЄС, Туреччиною, Китаєм) про новий світопорядок. І тут мова вже не лише про долю України, а й про ситуацію в цілих регіонах – Чорноморському басейні, європейському форматі та глобальніше – світу".

На думку генерала, загроза масштабної військової операції Росії проти України, про яку так багато говорили останнім часом, не відпала цього року. І не відпаде у майбутньому.

"Ми опинилися в центрі протистояння між РФ і НАТО, РФ і США. Вже прозвучали відповідні вимоги Росії до країн Альянсу, окремо – до Сполучених Штатів. І Україна, яка опинилася як учасник за дужками переговорів, є одним із ключових каменів спотикання у цих процесах. Не вступ України НАТО, не розміщення на нашій території військ та інфраструктури Альянсу — все це вирішується без нас. І все це — про нас", — наголосив Микола Маломуж.

Богдан Петренко нагадує, що двічі цього року – навесні та з кінця осені досі – порушувалася тема ймовірного великого військового наступу Росії на Україну.

"Сама по собі загроза російського наступу вже стала звичною для українського суспільства. Але саме остання криза нагадала світові і Європі, зокрема, про війну, що триває в нас восьмий рік, – підкреслює конфліктолог. – Не про внутрішньоукраїнський конфлікт, як безуспішно намагається це уявити країна-агресор, а саме про російсько-українську війну, яка становить загрозу для самого ЄС, це дає підстави говорити про можливість переформатування переговорів, але поки що гіпотетично, більшість країн прямим текстом заявили, що не воюватимуть за Україну. Ми це знали і раніше. І не розраховували на таку їхню підтримку. Натомість ми можемо розраховувати на посилення американського посередництва та ймовірне зняття неформального ембарго Німеччиною (після формування там нової коаліції) на продаж зброї України. Ну і, звісно, на себе".

На думку експерта, в умовах російських ультиматумів про новий переділ світу більше хвилює не відповідь Заходу на кремлівські "хотілки". А те, як поводитиметься Кремль, коли отримає прогнозоване "ні".

"Бо в умовах "пацанської" ментальності жителів московських бункерів – це буде удар по їхньому внутрішньому авторитету. І вони явно зроблять щось у відповідь", – попереджає Богдан Петренко.

Що треба робити Україні

Зрозуміло, що в складній ситуації Україна не може дозволити собі просто сидіти – і чекати біля моря погоди. Ми вже так "досиділися" зі своєю газотранспортною системою та будівництвом обвідних "потоків". Не змогли вчасно домовитися з європейцями про консорціум, не змогли переконати ЄС у згубності "Північного потоку-2", не змогли досягти дієвої підтримки з боку США. Тепер пожинаємо плоди.

Ну, а нинішня ситуація – ще небезпечніша. Тому що є ризик тієї самої "великої війни", якою нас лякають котрий рік. Що не дивно – з таким сусідом, як путінська Росія з її манією імперської величі та відтворення СРСР нового зразка.

"Україні давно слід створювати міжнародні альянси, залучати максимум глобальних гравців для деескалації конфлікту. Зацікавлювати їх, – наголошує Микола Маломуж. – Щоб вони відповідним чином впливали на Росію – з урахуванням питань глобальної безпеки, критичних проблем самої РФ. Але таких механізмів запропоновано не було. Аргументи, які мали б прозвучати (спочатку хоча б на неофіційному рівні), судячи з нинішньої ситуації, – не прозвучали, тому і немає істотного результату, і навіть підтримуючі заяви з боку ЄС, США (по Кримській платформі, по Донбасу, по територіальній цілісності) – це поки що лише слова та занепокоєння. Вони не формують практичних механізмів урегулювання конфлікту. А якщо ми говоримо про військову загрозу з боку РФ – ми навіть не чуємо обіцянок ефективної підтримки України військовими засобами у разі реального вторгнення".

Враховуючи все це, вважає генерал, Україна має формувати свою потужну оборонну, економічну складову. Щоб ми були готові до будь-яких проявів агресії. Щоправда, у цих напрямках поки що – проблеми. Економічно ми слабкі, енергетично залежні, в обороні проблеми з ППО, флотом і так далі. А у владі – внутрішньополітичні ігри, корупція, кумівство, непрофесіоналізм.

"Слід більш предметно працювати з партнерами щодо практичних кроків врегулювання ситуації на Донбасі, – упевнений Микола Маломуж. – Виходячи з чутливих тем для Європи, США і навіть для РФ. Такі теми є – і вони мають бути спершу обговорені українською стороною на неформальному рівні з партнерами, потім – з Росією. І нами, і партнерами. Потрібно виробити спільний план дій, який влаштує всіх і приведе до врегулювання конфлікту, до реінтеграції ОРДЛО, передбачити всі правові механізми, компенсаційні, амністію, гуманітарну частину. Цього немає".

При цьому генерал упевнений: те, що робила і зараз вимагає РФ, суперечить міжнародним нормам.

"Анексія, постачання озброєння тим, хто веде військові дії проти суверенної держави, обмеження суверенітету цієї держави своїми ультимативними вимогами на адресу США та НАТО. Все це неприйнятно. Ми ж не вимагаємо, щоб якийсь російський регіон діяв урозріз із законодавством РФ? І вони не можуть ставити умови щодо того чи іншого курсу України. Потрібно шукати такі формулювання, такі моделі, які тією чи іншою мірою влаштували б усіх", – акцентує ексглава Зовнішньої розвідки.

Він також вважає помилковим, коли Україна просить у країн Заходу: "дайте більше зброї, надішліть своїх військових".

"Нам чітко кажуть – цього не буде. Значить, потрібно просити те, що реально, – вважає Микола Маломуж. – У політико-дипломатичній сфері, економічній. З урахуванням енергетичних інтересів, транзитних ліній. Це багатопланова гра, але вести її може лише професійний склад дипломатів, політиків, розуміючи позицію Заходу, позицію Росії, розуміючи, на чому ми можемо ефективно зіграти. На які больові точки натиснути. Щоб РФ брала участь не просто у переговорах, а у реальному врегулюванні ситуації на Донбасі. Зберігши при цьому обличчя (інакше вона не погодиться) та розуміючи, що подальші саботаж, а то й відкрита агресія нестерпно дорого обійдуться".

У четвер, 23 грудня, російський президент Володимир Путін провів підсумкову прес-конференцію, під час якої багато уваги приділив українській тематиці.

Політичний консультант, магістр міжнародних відносин Тарас Березовець у блозі на "Телеграфі" висловив упевненість, що загрози, які прозвучали з вуст Путіна, – не блеф. На думку експерта, російських диктатор розлючений тим, що Захід та Україна не біжать до нього на переговори.

У Раді нацбезпеки та оборони України розповіли, скільки російських військових перебувають поряд зі східними рубежами нашої країни.