Дивні оплески "збитому" міністру Резнікову в Раді: політпсихолог вказав на три неприємні моменти

Звільнення міністра оборони Олексія Резнікова, яке пророкували ще з минулої зими, на тлі низки корупційних скандалів нарешті відбулося. У вівторок, 5 вересня, він залишив свою посаду. Причому йшов... під овації, які влаштували йому нардепи фракції "Слуга народу". Не виключено, що наступним місцем роботи Резнікова стане посада посла України у Великій Британії.

Чому таки пішов черговий голова Міноборони і чому такими дивними є тенденції української політики та дипломатії? На три неприємні моменти "Телеграфу" вказав політичний психолог, експерт з питань невербальної комунікації Валентин Кім.

За словами експерта, у будь-якому такому соціально важливому акті, як звільнення міністра – тим більше такого важливого під час війни міністерства, як оборонне, – має значення низка факторів.

Перший – активна громадянська позиція суспільства.

– Була потужна негативна реакція щодо Резнікова, який дивно реагував на звинувачення у корупційних схемах усередині та навколо Міноборони. Плюс – нездатність ці схеми подолати чи хоча б приховати. А можливо, тут і те, й інше. На таку реакцію треба було відповідати. І після скандалів із "золотими" яйцями, із недостатньо активною роботою оборонки, із закупівлями курток для ЗСУ – утримувати Резнікова в МО владі не було сенсу. Бо негатив, який проєктується на нього, починав проєктуватися на Офіс президента, – пояснює політпсихолог.

Другий чинник – поведінка самого Резнікова.

– Отримуючи такі звинувачення, можна реагувати по-різному. Резников же найчастіше вибирав стратегію атаки. Він не обіцяв вжити заходів, не сприймав критику конструктивно, не намагався стати на бік звинувачення, розібратися у проблемі. Він нападав. Входив у активне протистояння. Усіляко намагався довести невинність своїх підлеглих. Хоча аргументи тих, хто розкривав чергові схеми в Міноборони, були досить чіткими, об’єктивними, такими, що призводили навіть до певних кадрових чисток. Але допомагати очищенню міністерства, вести конструктивний діалог із суспільством Резніков виявився не готовим. Він агресував у відповідь, це нікому не подобалося. І в суспільстві виникло ще більше невдоволення Резніковим, ніж могло б бути, – наголошує Валентин Кім.

Враховуючи вищесказане, продовжує експерт, викликає зрозуміле здивування, чому депутати оплесками проводжали міністра, що йде у відставку.

– М’яко кажучи, незрозуміла для суспільства реакція. Неприйнятна для нього, – наголошує політичний психолог. — Суспільство цілком обґрунтовано виявляє своє невдоволення Резніковим, змушує владу його звільнити, а депутати своїми оплесками ніби розписуються в тому, що їм задоволені, що вони з ним – однієї крові. Це – показник того, що суспільство та чиновники проживають війну в Україні зовсім по-різному. І що для чиновників навіть зараз важливою є демонстрація духу корпоративності, корпоративної підтримки. Незалежно від того, за що звільняють того чи іншого. На жаль, у нас немає традицій поганих проводів. А мають бути й такі.

Щодо чуток про можливе призначення Резнікова на посаду українського посла у Великій Британії — такі кроки влади, на думку Валентина Кіма, стають уже неприємною традицією.

– За останні кілька років МЗС перетворилося на кадровий відстійник, – вважає він. — Туди скидають "збитих" чиновників. Тих, хто – так чи інакше – проштрафився, показав свою неспроможність. Але замість того, щоб притягати таких людей до відповідальності, їх відправляють у почесне заслання. У тихе місце, де можна пересидіти, поки в суспільстві вляжеться буря з приводу тих чи інших промахів цих чиновників.

Причому послами призначають не тільки чиновників, що провинилися (як колишнього генпрокурора Венедиктову – до Швейцарії та Ліхтенштейну, ексголову Міноборони Тарана, який став послом у Словенії), а й взагалі незрозуміло кого. У ту ж Болгарію послом України призначили сексолога. Ми бачимо деградацію кадрової політики вітчизняного МЗС – і це дуже погано, підсумував Валентин Кім.