Захід чи росія, мир чи війна: що за гру веде Китай – і до чого вона може призвести

Китай помітно активізувався у ракурсі російсько-української війни. У лютому з’явився так званий "мирний план" керівництва Китайської Народної Республіки (КНР), сприйнятий неоднозначно. У березні відбувся візит лідера КНР Сі Цзіньпіна до Москви, його переговори з російським президентом володимиром путіним.

Квітень стає місяцем паломництва представників Євросоюзу до Пекіна. Цього тижня туди "десантувалися" президент Франції Еммануель Макрон та голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Наступного тижня – збирається верховний представник Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель.

З боку КНР то чутні заяви про намір "стояти разом із росією", то про те, що розмови про таку безмежну дружбу – просто "риторика".

Експерти розповіли "Телеграфу" про те, що за гру веде Китай — і чого очікувати від нього в ракурсі російсько-української війни.

Як Сі провокує путіна

Голова правління Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко розмірковує так:

"У мене є підозри, що Сі просто грає з путіним, використовуючи його безвихідну ситуацію. А ситуація для путіна справді критична. Захопити Україну не вдалося, і зрозуміло, що вже не вдасться. Російська армія зазнає поразок і явно боїться майбутнього українського контрнаступу. У самій росії немає перспектив ані в економіці, ані в розвитку технологій. Немає жодних шансів скоротити в цьому плані відставання від Заходу".

За словами експерта, ордер Міжнародного кримінального суду (МКС) на арешт путіна критично зменшує особисту свободу маневру останнього, звужує для російського диктатора коридор можливостей, який все невідворотніше веде або до тюремної камери, або до смерті від близьких так званих соратників.

"Водночас США твердо продемонстрували готовність застосування своїх збройних сил проти Китаю у разі його спроби захопити Тайвань, – наголошує Павло Жовніренко. – КНР не ризикне піти на агресію, тому що це, серед іншого, матиме наслідком розрив економічних відносин із Заходом, чого Пекін не може собі дозволити. Ресурсно бідний, експортно орієнтований Китай критично залежить від міжнародної торгівлі. Причому в основному від торгівлі морської. Винятком є залізнична та автомобільна торгівля з росією, сухопутний кордон з якою у КНР – всього 650 км із загальних 4,2 тис. До того ж головний торговий партнер Китаю — зовсім не рф, а Європа.

Однак, продовжує експерт, подібність геополітичних поглядів (протистояння США), російська залежність від Китаю, що наростає, зацікавленість його в дешевих російських ресурсах і наповненні ринку рф своїми товарами підштовхують Пекін і Москву до співпраці.

"Кремль, схоже, мріє про появу якогось військово-політичного пакту, конфедерації чи навіть нової Союзної держави з КНР. І якщо щось подібне станеться, це кардинально змінить військово-політичний баланс між Заходом та Сходом на користь останнього. Такий альянс поєднає економічну та технологічну міць майже півторамільярдного Китаю з багатою природними ресурсами, ядерними боєголовками та засобами їхнього доставляння росією, — пояснює Павло Жовніренко. — Зараз Сі, з одного боку, за старою китайською традицією, говорить кожному співрозмовнику те, що тому приємно почути. З іншого, певною мірою заграючи зараз із Заходом, провокує розпач путіна, можливо, схиляючи того до об'єднання на умовах Китаю".

Йде гра на перспективу

Експерт зі Східної Азії Олексій Живора наголошує, що інтереси Китаю все ще глибоко сфокусовані у своєму регіоні. Це, пояснює він, зумовлено тим, що країна залишається залежною як економічно, так і енергетично від торгівлі морськими шляхами, на які Пекін дуже обмежено впливає.

"На мою думку, верхівка КНР бачить у цьому стратегічну вразливість на тлі конфлікту з Вашингтоном навколо Тайваню. Слід розуміти, що США разом із Європейським союзом забезпечують близько третини торговельних оборотів КНР. Відповідно, посилення дипломатичного діалогу з ЄС продиктоване бажанням зберегти економічні зв’язки навіть у разі ймовірного посилення конфлікту зі США", – зазначає Олексій Живора.

Це гра на перспективу 4-7 років, вважає експерт. Дечим вона нагадує те, що відбувалося в Європі після анексії Криму та російського гібридного вторгнення в Україну 2014-го. Зокрема, позитивним рішенням європейців щодо добудови "Північного потоку-2", попри категоричну опозицію цього у Вашингтоні, не говорячи вже про Україну.

"Чи винесли з цієї історії у столицях Європи відповідні висновки? Незабаром дізнаємося. Не виключено, що доля Тайбея (столиця Тайваню) вирішуватиметься саме там", — вважає Олексій Живора.

При цьому, продовжує він, щоб отримати стратегічний контроль над регіоном через найбільші торгові шляхи світу, що пролягають, КНР повинна значно посилити свої військово-морські сили – і таким чином витіснити або поставити під загрозу флоти США та їхніх союзників (передусім Великобританії та Австралії).

"Зі свого боку останні, активізовані торішнім російським вторгненням в Україну, мають у середньостроковій перспективі посилити співпрацю та нейтралізувати військову міць Китаю, – наголошує експерт. – А та наростає, як і войовнича риторика офіційного Пекіна.

Тим важливіше збільшувати інвестиції у засоби стримування. Але якщо у Пекіна віднедавна вся влада фактично зібрана в одних руках, що сприяє швидкості ухвалення рішень, то успіх його стримування значно залежить від якості та своєчасності налагодження діалогу між США та їхніми союзниками в Тихоокеанському, Південноазіатському та Східноазіатському регіонах. Тут КНР ставитиме свій успіх саме на розрізненості позицій цих країн".

Щодо російсько-української війни, то експерту все більше здається, що Пекіну насправді байдуже, хто її виграє, бо стратегічно це ніяк не вплине на позицію Китаю.

"З одного боку, слабка росія дозволяє маніпулювати собою в обмін на технології та дешеві ресурси (а далі — хто знає, може, і території). З другого боку, попри дружні заяви, навіть перед початком відкритого вторгнення росії в Україну, влада КНР особливо не поспішали розвивати економічні зв'язки із росією. Хоча, здавалося б, та може забезпечити практично всі енергетичні потреби Китаю за умови якісних інвестицій у транспортну інфраструктуру. Швидше за все, у Пекіні чітко усвідомлюють, що енергетична кабала є основним інструментом Кремля, і реагують відповідно. А слова — це далеко не діла", — констатує Олексій Живора.

Нема куди Китаю смикатися, окрім як до Європи

Спікер Міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm, боєць ЗСУ Михайло Макарук припускає, що європейці дуже чітко пояснили китайцям "за торгівлю".

"Сі поставили чітке питання — з ким він хоче торгувати: з Заходом чи з росіянами? Якщо з рф у Китаю товарообіг близько 20 млрд доларів, то з Європою — у чотири-п’ять разів більше. З офігенними перспективами, — наголошує експерт. — Навіщо ж Пекіну стріляти собі в ногу, продовжуючи зближуватися з Москвою, яка ще й відверто плює китайцями в спину, заявивши про те, що напхає Білорусь ядерною зброєю, хоч китайський лідер не раз говорив про важливість нерозповсюдження цих видів озброєння?"

Михайло Макарук зазначає, що економіка Китаю дуже вразлива. Якщо європейська економіка відсотків на 80% складається з внутрішнього споживання ринку, то китайська – на стільки ж залежить від експорту. І головний експорт іде якраз у західні країни.

"Обруби Захід цю торгівлю, і буде у Китаю велика, всеосяжна криза", — пояснює експерт. Економічна однозначно призведе до політичної, а та виллється ще й у територіальну.

"Потужна китайська армія" давним-давно не воювала. Свого часу, коли вдерлася до В’єтнаму, здобула там знатних люлей. І той самий В’єтнам має питання до Китаю, – акцентує експерт. – А тут ще й уйгури бушують (20 мільйонів в автономії), не розв'язано питання з Тибетом, є територіальні суперечки з тим самим В’єтнамом, з Індією. Є проблеми з Тайванем, із Філіппінами. Поруч сидить не зрозуміло хто, друг чи ворог, – Північна Корея. Неподалік – упаковані новітніми технологіями та зброєю Південна Корея та Японія, які давно мають зуб на Китай. Тут особливо не посмикаєшся. І те, що Сі Цзіньпін за кількістю термінів перебування при владі вже переплюнув Мао, ні про що не говорить. Нема куди Китаю смикатися, окрім як до Європи".