"Парад лицемірства та зривання масок": політичний психолог про бунт вагнерівців

Читать на русском
Автор
4609
Найманці з ПВК "Вагнер" у Ростові
Найманці з ПВК "Вагнер" у Ростові. Фото Getty Images

Кульмінація грандіозної вистави ще попереду, каже політпсихолог Валентин Кім

Ватажок ПВК "Вагнер" євген пригожин, який у суботу, 24 червня, ледь не влаштував переворот у рф, побоявся йти до кінця – і погодився на якусь угоду. Підконтрольні йому формування найманців, встигши повоювати з регулярною російською армією, залишили раніше зайняті ними Ростов і Воронеж, відступили від москви. Новим місцем базування вояків, що вирішили залишитися в пригожинській армії, стане Білорусь. Однак видихати путінському режиму точно зарано.

У цьому впевнений політичний психолог Валентин Кім, який розповів "Телеграфу", які проблеми розкрив короткий заколот вагнерівців і чому це лише репетиція справжнього бунту.

Заколот був реальним. Далі буде

На думку Валентина Кіма, ми є свідками певної фази, що завершилася. Але скоріше – першого акту вистави, кульмінація якої ще попереду.

– Безпосередньо 24 червня було незрозуміло, що відбувається, – зазначає політпсихолог. – Вистачало різних суджень, конспірологічних теорій тощо. Чи не є вагнерівський заколот цирком, постановкою тощо? Але на даний момент вже зрозуміло, виходячи з репутаційного збитку, отриманого путіним, що це не з його боку інспіроване дійство. Виходячи з того, що пригожин захопив кілька областей за один день, його військо майже дійшло до москви, а потім він раптом взяв і, як кажуть, "злився", теж можна зробити висновок, що це не постановка.

Експерт вважає, що заколот був реальним. Але просто всі учасники процесу виявилися не готовими до того, як стрімко ситуація розвиватиметься.

- І цей не доведений до логічного кінця військовий заколот (він не був придушений, але й бунтівники не пішли до кінця) можна назвати репетицією майбутніх громадянських конфліктів у рф, — упевнений Валентин Кім.

Система управління в рф — неефективна

Пригожинський бунт продемонстрував одразу кілька речей, вважає політпсихолог.

Перше – на сьогодні централізована влада у рф зовсім не здатна ефективно керувати.

– Величезна система, заточена під прийняття рішень однією людиною, дає збої. Буксує. Цілком неефективна і не оперативна. Ваґнерівці встигли дійти до Тули, а путін тільки випустив звернення, – нагадує Валентин Кім.

І ніхто, наголошує експерт, фактично нічого не робив до цього. Бо без наказу – не можна. Усі зайняли вичікувальну позицію.

– Ми бачимо досконалу нездатність російської державної машини до самоврядування. Аж до путінського звернення, наскільки я пам’ятаю, не було жодної чіткої заяви від регіональних лідерів. Зрозуміло, що в рф складно говорити про регіональне лідерство (воно відсутнє як категорія), але губернатори, пропагандисти, навіть господар Чечні кадиров — просто мовчали, поки путін не дав відмашку, що на пригожина можна "полювати", — зазначає Валентин Кім. — Лише після цього деякі, включаючи Кадирова, почали відкривати роти.

І це, наголошує експерт, показник того, що дана система не здатна діяти без вказівки від першої особи. Усі чекали на інструкції. А пригожин та його найманці тим часом ударно пожирали простір росії.

путін показав слабкість і розмитість

Другий важливий момент полягає, за словами політпсихолога, у тому, що ми побачили не лише слабкість системи, а й персональну слабкість путіна.

– Я давно казав, що путін – зовсім не харизматичний формат політика. Це – людина-призначенець. Його було на президентську посаду призначено. Так, потім пустив коріння, адаптувався, підлаштував все під себе. Але в ситуації, що виходить за рамки традиційної, путін проявляє колосальну нездатність на неї хоч якось лідерсько реагувати. Навіть у своєму зверненні він не називав імен. Говорив розмитими фразами, під які можна віднести будь-кого. При цьому той, хто, за ідеєю, має під них потрапити, – зрештою не потрапляє. путін не назвав те, що сталося, путчем пригожина. Не говорив, що це заколот угруповання "Вагнер". Він використовував дуже обтічні фрази. І така обтічність, невизначеність передається всій системі. І вся система його копіює, – пояснює Валентин Кім.

Він зауважує, що навіть такий затятий борець з опозицією, як кадиров, направляє свої війська до Ростова – незрозуміло для чого.

– Навіть кадиров у цьому плані діє розмито. Адже він не знав того моменту, чим усе закінчиться. І вважав за краще не сваритися з можливим майбутнім царем як мінімум Ростовської області. Такої собі "Ростовської народної республіки". Усе це, – підкреслює політпсихолог, – показник як гнилості системи, так і слабкості путина.

Нікому не потрібна влада

Третій момент – сам пригожин продемонстрував неготовність взяти владу.

- Він несподівано досягає успіху. І, схоже, сам не був готовий до того, що система так швидко виявила готовність впасти. Пригожинська розмова у Ростові з двома генералами у курилці – це фактично розмова трьох розгублених людей. Генерали, зрозуміло, чомусь розгублені. Адже сидять в оточенні озброєних найманців, частина з яких – нещодавні зеки. Тому армійські чини використовують ті самі обтічні фрази, висловлюють якесь невдоволення. А пригожин, який фактично взяв їх у полон, спілкується з ними так, ніби прийшов на виклик до їхнього кабінету. З одного боку, йому складно відійти від формату звинувачень – мовляв, це шойгу почав першим, били по нас ракетами тощо. З іншого – він досить коректний. Куди коректніше, ніж у своїх відео в тік-току або аудіо в телеграмі. Так, він зайняв центральне місце в цій трійці, використовує обвинувальні фрази, інтонації, бачачи в цих генералах ту частину Міноборони, з якою конфліктує. При цьому намагається зобразити, що влаштоване ним – не військовий заколот, а якийсь приватний прояв низової ініціативи щодо виправлення колосальної несправедливості, – зазначає Валентин Кім.

Виникла, продовжує він, парадоксальна ситуація – влада валялася буквально під ногами, але ніхто не був готовий підняти її.

– Як правило, це недовга фаза, – наголошує експерт. – Зазвичай знаходиться сміливець, який цю владу піднімає. І він має шанс стати лідером, легітимною фігурою. Але цього разу ніхто в рф не виявив готовність демонструвати владні повноваження. Ні генерали, які могли в очі назвати пригожина бунтівником і підштовхнути до того, щоб він наказав своїм нукерам здати зброю. Ні пригожин, який міг заявити генералам, щоб усі війська, що є у Південному військовому окрузі, припинили опір, або навіть взагалі приєдналися до його "маршу справедливості". Стало зрозуміло, що ці а́ктори діяли кожен у своєму ізольованому просторі. І навіть стикаючись один з одним фізично, не входять у повний контакт. А продовжують вести мовлення – кожен про своє.

Конфлікт шукатиме нових форм прояву

Попри те, що пригожин швидко "злився", то системна та базова суперечність, яка стала основою конфлікту, не вичерпана, вважає експерт.

- Нагадаю, що все почалося зі спроби держави підім’яти під себе, "прихватизувати" ПВК. Фактично – захопити певний ресурс (у цьому разі – організовану військову силу), який можна зробити адміністративним. Щось подібне, але в економічному плані, путінський режим провернув, захопивши нафтокомпанію ЮКОС. Як він захоплював практично будь-який приватний чи корпоративний бізнес, привласнюючи собі його активи, співробітників, контракти з постачальниками тощо. А з вагнерівцями так не вийшло. Процес присвоєння не завершено. пригожин начебто відстояв незалежність своєї ПВК від міноборони. І вагнерівці начебто не підписуватимуть контракти, які демонстративно першими підписали кадировці. Тобто, виходить, пригожин відстояв свою особисту армію. А це тривожний момент для кремля, – упевнений політичний психолог.

При цьому, наголошує він, вказувалося, що охочі вагнерівці, які у тому числі брали участь у заколоті, можуть підписати контракти з міноборони.

– Як би там було, ясно одне – конфлікт до кінця не вичерпано. Отже, він знаходитиме нові форми прояву, – прогнозує Валентин Кім. – Системне протиріччя не усунуто. І якісь білоруські гарантії, про які розповідав пригожин 26 червня, ще нічого не означають. Ну а самоусунення пригожина у відповідальний момент – показник того, що навіть така яскрава персона не готова брати на себе владні повноваження. При цьому сама держава не готова до спротиву подібним викликам.

І це — чіткий показник того, що в рф право зневажено силою, пояснює експерт. Якщо в тебе на конкретній території немає танків, військ, то фактично в тебе немає влади.

- Можна сказати, що "деенерія-еленерія" остаточно перемогла росію. Що бандитські форми правління перемогли державну систему. Схоже, для хворого російського суспільства це більш прийнятно, – зазначає політпсихолог.

Серед самих росіян відбувається явний розкол, продовжує Валентин Кім. Прихильники та противники пригожина дуже яскраво проявили себе в соцмережах.

– А в тому ж Ростові не те що ніхто не бунтував проти наскоку вагнерівців (російський народець традиційно "бунтує", стоячи на колінах), а й, коли ті суботнім вечором виходили з міста, вийшов чималий натовп, який так чи інакше виявляв свою лояльність. Демонстрував якесь позитивне ставлення до представників цієї злочинної організації, яка захопила на деякий час Ростов, – наголошує експерт.

Він звертає увагу і на те, що ключовими акторами в даній ситуації стала злочинна влада і вирощена нею ж злочинна армія, які в якийсь момент виявилися розведеними по різних таборах.

– Ще раз акцентую – конфлікт не завершено, він шукатиме нових форм прояву. Але репетиція вже відбулася. Головний момент з морально-етичної погляду – це колосальне лицемірство всієї російської системи. Лицемірив пригожин, запевняючи, що це не бунт і не заколот, а "марш справедливості", хоч те, що відбувалося, було саме озброєним бунтом. Він же лицемірив, коли зазивав усіх із собою на боротьбу за "правоє дєло", а потім так легко відступив. Лицемірила державна система, яка швидко розпочинає кримінальне переслідування пригожина за важкою статтею, а вже ввечері дає задній хід (виходить, так легко забуто, що вагнерівці збили літак, шість гелікоптерів, що загинули кваліфіковані пілоти?), щоб за кілька днів журналісти з’ясували, що справу начебто недозакрили. Саме лицемірство – це той глибинний внутрішній конфлікт, на якому будувалася путінська система влади. Який її зараз розхитує. І який у результаті її ж погубить, – резюмує Валентин Кім.