Олександр Корнієнко: Разумков поводиться не як член команди президента

Читать на русском
Автор
2436
Глава партії "Слуга народу" Олександр Корнієнко
Глава партії "Слуга народу" Олександр Корнієнко

Глава партії "Слуга народу" висловив позиції з ключових сьогодні політичних питань для України

Про те, в яких стосунках "Слуга народу" знаходиться зі спікером Верховної Ради Дмитром Разумковим, чому саме РНБО має вести реєстр олігархів, про вибори у Харкові, закон про медіа, а також про конфлікт між центральною владою та мером Києва Віталієм Кличком "Телеграф" поспілкувався з главою партії Олександром Корнієнком.

Інтерв’ю записувалося до замаху на першого помічника президента Сергія Шефіра.

Про Разумкова

- Почнемо з законопроєкту про олігархів. Міністр юстиції Денис Малюська на форумі YES сказав, що рекомендує прийняти законопроект у другому читанні до висновку Венеціанської комісії. Яка позиція фракції, партії й особисто ваша на цей рахунок?

- Нашу позицію Давид Арахамія вже озвучував. Ми не вважаємо, що треба чекати висновку венеціанку. По-перше, відправляти редакцію законопроєкту без правок, прийнятих до другого читання, — це, по суті, змушувати Венеціанку робити подвійну роботу, тому що кінцева редакція закону може бути не така. Комітет більшість правок відкинув.

Чому спікер (Дмитро Разумков, — ред.) відправив його до Венеціанської комісії, які у нього мотиви — слід розбиратися окремо. Він заявляє, що у нього немає якихось прихованих мотивів, але в той же час ми бачимо послідовну позицію спікера. Вона фактично проти цього закону, і останнім часом досить відособлена в плані командної роботи з президентом, з партією. Зрозуміло, що спікер може вести свою політичну кар’єру, як він вважає за потрібне, але в такому випадку слід визначитися — в одному ми з ним руслі думаємо про базові питання. Це стосується, в першу чергу, закону про олігархів, тому що для нас, для президента це дуже важливий показовий момент.

Ми бачимо дуже велику увагу до цього закону з боку наших депутатів, вони теж багато правок подали. Це стосується в тому числі «Європейської солідарності», один з депутатів якої може формально підпасти під визначення олігарха, якщо закон буде прийнятий і почне діяти. Закон викликав серйозну реакцію і якщо зупиняти цей процес формалізмом в стилі «я відправлю закон в Венеціанку, тому що мене попросили чотири опозиційні фракції», то виникає питання — чиї інтереси представляє спікер Верховної Ради?

- Чи ставили ви йому це питання?

- Письмово навіть поставили це питання. Давид Георгійович (Арахамія, — ред.) відправив письмово.

- Він просив його не відправляти законопроект до Венеціанської комісії?

- Дмитро Олександрович (Разумков, — ред.) публічно каже, що він відправив, бо про це попросили чотири фракції. Якщо у нас демократія вже зводиться до волі меншості, то виникає цікавий процес, тому що послідовно опозиційні фракції шляхом і регламентним, і не регламентним намагаються перетягнути на себе порядок денний Верховної Ради. Нам, як монобольшості, постійно дають зрозуміти в парламенті, що ми повинні слухатися опозицію, яка і між собою не завжди може домовитися. І тут питання: наскільки керівництво ВРУ в цій ситуації діє за законом, за Регламентом і чи не використовується Регламент для того, щоб підігравати опозиції?

Корнієнко допускає, що Разумков підігрує опозиції
Корнієнко допускає, що Разумков підігрує опозиції

- Тобто особистого спілкування з Разумковим з цього питання у вас не було?

- Поки що неможливо його провести, тому що Дмитро Олександрович на самоізоляції у зв’язку з ковідом. Та й в цілому, ми перейшли на комунікацію офіційним листуванням.

- Чи вважаєте ви, що така діяльність спікера веде до подальшої протидії президенту особисто і «Слузі народу» в цілому? Все вказує на те, що між президентом і спікером ВРУдосить серйозний конфлікт.

- Я не можу обговорювати особисті конфлікти інших людей.

- Я розумію, і все ж…

- Будь-яка політична дія будь-якого політика, не обов’язково Разумкова або Корнієнка, має бути їм пояснена крізь призму двох базових для будь-якого політика речей. Перше — хто у нього за спиною, яка політична сила або ж він діє сам? Я, наприклад, є головою партії «Слуга народу» і дію відповідно до програми партії, з якою ми йшли на вибори. Друге — яка у людини внутрішня система цінностей, планів, думок? Зрозуміло, що вона може трансформуватися з часом в ту чи іншу сторону, але якщо політик себе перестає асоціювати з програмою, з якою він йшов і, відповідно, з тією командою, з якою він йшов, то мені здається, що з його боку чесним було б говорити про це публічно. А ще чесніше — робити якісь дії: залишати політичну силу, або посаду, на яку тебе делегували, до речі, ті ж соратники по політичній силі, з якою ти йшов. Я думаю, це питання політичної відповідальності кожного з нас.

- Дмитро Разумков ще в команді президента?

- Це треба запитати у нього.

- Ви як вважаєте? Ви ж спостерігаєте за ситуацією.

- Я вважаю, що важливо не тільки говорити, що ти в чиїйсь команді, а ще якимось чином це доводити. Як я вже говорив, останній ансамбль дій голови Верховної Ради, починаючи з Погоджувальної ради, важко віднести до командних.

Про закон про олігархів

- Повертаючись до законопроєкту про олігархів — яке майбутнє його чекає?

- Ми хочемо розглянути його на цьому пленарному тижні. На непростій, але результативній Погоджувальній раді ми включили його до порядку денного поточного тижня. Його та законопроєкт 5600. І ми хочемо, щоб він голосувався не за правками, а постатейно. Є такий механізм Регламенту, передбачений його 119-ю статтею. Будемо ініціювати в залі такий механізм.

- З чим пов’язаний такий поспіх щодо цього законопроєкту?

- А навіщо затягувати? І так уже чимало часу пройшло з моменту його появи, обговорення, внесення. Вже півроку триває ця вся ситуація. Ми ж не можемо займатися цим три роки. Тим більше, коли наші опоненти — не прості хлопці-ФОПи, а люди з величезними ресурсами. Кожен день зволікання — це статті, телеефіри, відправки в Венеціанку, спроби попросити депутатів «захворіти».

- Які, на вашу думку, правки життєздатні? Наприклад, було багато претензій до того, щоб не РНБО визначав, хто входить в список олігархів, а хто — ні.

- Це не життєздатна позиція. Ми будемо проти.

- Вся фракція проти?

- Хтось буде голосувати, як він вважає за потрібне. Деякі депутати заявляли, що нам взагалі треба з фракції йти, в зв’язку з цим законом, але ми ж це все не обговорюємо. Більшість членів фракції, я думаю, буде голосувати приблизно в одному руслі. А русло наступне: не змінювати кардинально сенс цього закону. Сенс в тому, що є олігархи, їх визначає РНБО, критерії ось такі. Там можуть бути правки за критеріями, їх уточнення, і якісь інші юридичні правки. Але орган точно мінятися не буде, не будуть змінюватися основні критерії. Це все буде залишатися.

- Чому РНБО має залишатися визначальним органом? Чому це не може бути комісія при НАЗК або саме НАЗК?

- Чому РНБО? Це єдиний в країні колегіальний орган, який, згідно з Конституцією, займається національною безпекою. Він включає в себе представників інших органів. І тому логічно, щоб це був колегіальний орган, щоб не було питань в контексті узурпації влади. З іншого боку, питання олігархів в Україні — це питання національної безпеки. Це не економічне питання, точно не антикорупційне, як нам намагаються запропонувати колеги накшталт Юрчишина, проштовхуючи НАЗК. Антикорупція — це коли чиновник використовує положення для того, щоб заробляти гроші. Олігарх не є чиновником, він є бізнесменом. Це стосується впливу на все. Це не компетенція Нацради з ТБ та радіо, хоча медійне питання там теж є. А створювати новий орган з контролю над олігархами буде не так оперативно. Та й до чого, якщо є РНБО?

Корнієнко переконаний, що олігархи — питання національної безпеки
Корнієнко переконаний, що олігархи — питання національної безпеки

- Які в такому випадку можуть бути запобіжники на випадок можливого конфлікту інтересів? Адже члени РНБО потенційно можуть мати зв’язки з олігархами.

- Можуть.

- І як бути?

- Є прекрасно розроблене антикорупційне законодавство про конфлікт інтересів. Тільки якби його в залі хтось використовувал частіше, ніж раз на рік, то було б чесніше до нього апелювати. У нас з конфліктом інтересів сидить половина чиновників, так, навскидку. Хтось не може сам за себе голосувати і голосує, хтось приймає рішення, які стосуються його та про це не заявляють. Це повсюдно, по всій країні. Ми навіть вносили зміни в закон, щоб у місцевих радах це оформлялося, тому що там це взагалі ніяк не контролюється. Тому апелювати до виконання законодавства про конфлікт інтересів, я думаю, варто тоді, коли є повсюдне його виконання. Якщо в даному випадку окремі члени РНБО будуть бачити у себе конфлікт інтересів, вони про це заявлять.

- Самі на себе?

- Самі на себе, так.

- Це утопія, ви ж самі розумієте.

- Так навіщо ми наводимо цей аргумент?

- Я питаю як раз тому, що це неможливо. Наприклад, президент побував на форумі YES і, припустимо, поспілкувався там з Пінчуком. Не буде ж він про це сам заявляти?

- Закон повинні виконувати всі, особливо чиновники, держслужбовці, тому що ми знаходимося під дією 17-ї статті Конституції. Людям дозволено все, що не заборонено, а ми «діємо в межах і в спосіб». Тому ми будемо по закону заявляти, хто буде мати такі контакти. Відносно цих байок про те, що Петро Олексійович кожен день з нами вітається, і це буде привід про це заявляти, то, по-перше, ще ніхто не визнав його олігархом, а, по-друге, я думаю, що закон на цей рахунок повинен поставити запобіжник. Такі правки ми бачили.

- Які ще ініціативи з цієї антиолігархічній програми можливі в залі? В Офісі президента анонсували, що буде ціла стратегія, але так ніхто цю стратегію і не презентував досі…

- У нас є вже зміни до антимонопольного законодавства. Ми в першому читанні його проголосували, але там є питання, які треба виправляти. Вони теж викликали атаку з боку кіл, близьких, знову ж таки, до деяких олігархів в парламенті. І ми будемо далі працювати, щоб гармонізувати антимонопольне законодавство.

Це моя думка і я не впевнений, що це позиція всієї фракції, але вважаю, що нам потрібно повернутися до закону про медіа і серйозно з ним попрацювати. В тому числі, поставити правильні запобіжники на вплив олігархів, які будуть в майбутньому визначені. І одночасно закріпити успіхи в очищенні інформаційного простору від п’ятої колони, що стосуватиметься вже РНБО. Нам потрібно перейти до того, щоб деякі речі були законні, в тому числі щодо реєстрації інтернет-ЗМІ. Я не шанувальник того, щоб вона обов’язково була, але їх реєстрація точно підвищить рівень інформованості громадян про те, хто перед ними в даний момент — пропагандист, журналіст або просто якийсь комерсант. Люди повинні знати, що перед ними — ЗМІ або агітка.

Далі — потрібно прийняти пакет так званих антитрастових заходів, але над цим ми ще працюємо, тому точно не можна сказати, що буде в нього входити. У тому числі це закон про корпоративне управління, який, до речі, дозволить уникнути політичної корупції в управлінні такими ресурсними держпідприємствами, як «Укрзалізниця», «Нафтогаз», «Енергоатом»… Він вже прийнятий у першому читанні і зараз ми готуємо його до другого.

Також це новий закон про політичні партії, який вже рік вариться в робочих групах. Ми зараз обговорюємо близьку до фіналу версію. Далі будемо виходити з робочої групи в публічне обговорення, адже є багато непарламентських партій, які хотіли б висловитися з цього приводу. В цьому законі передбачатиметься ще більш вдосконалена історія з фінансування. Вона й без того у нас добре прописана, й , по суті, якомусь олігарху буде досить складно фінансувати партію. Це буде відразу видно, але в законі ще будуть ставитися різні запобіжники від того, щоб великий бізнес не впливав на прийняття рішень партій, тому що таке явище теж присутнє. Також можна врахувати це в законодавстві про вибори. Тобто поле, де можна застосовувати результати прийняття закону про олігархів, досить широке.

Про закон про медіа

- Ви згадали закон про медіа, який активно обговорюється в журналістському середовищі. Яке майбутнє чекає цей законопроект?

- Я вважаю, що наші колеги з гуманітарного комітету на чолі з Микитою Потураєвим повинні повернутися до цього питання, провести обговорення ще раз. Ми повинні провести обговорення, врахувати позицію Європи, врахувати позицію інших партій, врахувати можливі зауваження ринку, які не створюють конфлікту інтересів.

Але я б хотів цю дискусію перевести в предметну, тому що зараз вона виглядає так: відкриваєш будь-який Telegram-канал, особливо анонімний і там читаєш: «знову вони обговорюють закон про медіа, буде контроль Telegram, нас усіх закриють, вони зараз візьмуть всі закладки наркотиків, пришиють всім наркомафію, нас усіх закриють…». Давайте повернемося до предметної розмови. Є необхідність регулювати якісь частини медіаринку, тому що в країні існує проблема з цим. Ці частини або нерегульовані, або функціонують абсолютно незрозумілим чином. У нас взагалі в країні війна. Причому є війна справжня, на жаль, з обстрілами, із загибеллю військових та мирних жителів, і у нас є війна інформаційна. І жертвами в цій війні є якраз українці, які до кінця не можуть сформувати якусь позицію. Держава повинна в цьому плані встановлювати якісь правила, що будуть допомагати людям розбиратися — хто перед тобою, чи варто вірити інформації або не варто. Немає мови про те, щоб загнати всіх в якесь гетто, перерахувати всіх та приклеїти якісь ярлики. Є необхідність упорядкувати деякі процеси.

- Ви сказали, що у нас є інформаційна війна і я в цьому з вами згодна. Але у нас є два центри протидії дезінформації, що нібито працюють. Один — при Міністерстві культури, другий же був створений при РНБО. Обидва працюють вже досить довго, але поки нічого не чутно про результати їх роботи.

- Давайте розділяти роботу на різних рівнях. Є рівень практичний, тактичний, яким повинні займатися центри, а є рівень законодавчий. Ми повинні встановлювати якісь правила. Ось ми їх встановлюємо.

Олександр Корнієнко впевнений, що закон про медіа має бути
Олександр Корнієнко впевнений, що закон про медіа має бути

- Але ви ж розумієте, що ступаєте на небезпечну стежку поділу на пропагандистів та інших? Це шлях, який знову може нікуди не привести.

- Дивіться, шлях, на якому Рада національної безпеки і оборони вживає санкції проти явних пропагандистів — це нормальний шлях. Зрозуміло, що люди будуть говорити: «ми не пропагандисти». Як мені реагувати, якщо до мене журналіст підходить і каже: «я представляю видання «Шарій.нет», але ми не маємо відношення до Анатолія Шарія»? Або я ідіот в цьому моменті, або вони намагаються робити ідіотами 300-500 тисяч людей, які їх там дивляться та їм вірять. Цей конкретний журналіст мене підштовхнув написати звернення до Служби безпеки України, з питанням, як пов’язані громадянин Шарій та вищезгадане видання, відповідь на яке я опублікую. Ось простий приклад, як це працює.

Зрозуміло, що в рамках сучасної пропаганди, інформаційної війни ніхто не буде говорити: «голосуйте за Путіна!», «Путін наш президент!», «Давайте відкриємо двері в Київ!». Все набагато тонше відбувається. Я б відносив до основних наративів проросійської пропаганди в Україні, в першу чергу, заяви в дусі: «у України нічого не вийде», «знову вкрали всі гроші», «знову нічого не побудували», «знову ці депутати», «подивіться на їх сумочки», «вони приходять в Раду, нічого не голосують, вони замовляють повій, обговорюють жінок, сосни, все інше».

Це все є, ніхто ж не заперечує цього, і ми робимо висновки з усіх ситуацій, але ЗМІ повинні показувати загальну картинку. Ми розуміємо, що є певні ЗМІ, порядок яких складається тільки з того, що все погано, і це не залежить від влади, то це точно пропаганда.

Друга частина пропаганди, яку розвивають ці ЗМІ і тут вже до них приєднується група різних блогерів й псевдоблогерів — це те, що Україна під зовнішнім управлінням, що Сорос особисто сидить в кабінеті у президента, у Корнієнка, у Арахамії, що нами керують посли. Я думаю, що коли ЗМІ будуть працювати над тим, щоб говорити правду, то питання, пропагандисти вони чи ні, не виникатиме. Журналіст може разом з фактами давати оцінку. Адже він людина, при цьому ще, напевно, і громадянин України, але він не може давати оцінку замість фактів.

- Дозволю собі тут одну ремарку. Все-таки, новини та фотографії, пости про сумки, про те, хто з ким спілкується, в телефоні переписується, і пропаганда, спрямована на підрив безпеки України — це різні речі.

- Я вважаю, що акцентування уваги на сумочках, без інформації про відкриті лікарні в той же день — це пропаганда. Якщо те видання, слава богу, прикрите, давало б фактаж кожен день, які є успіхи у країни, не у нашій владі, а у країни… Наприклад, написали б про відкрите державного відділення КТ в Жмеринці, якого не було ніколи в житті — ні за радянської влади, ні при українській, ні за якої… Але цього не було. Зате написали про сумочку депутата з Вінницької області й черговий вплив послів на нас з Арахамією. Ось це називається пропаганда.

Про Тищенка та Лероса

- На минулому сесійному тижні в Раді стався інцидент з елементами рукоприкладства і винуватцем був Микола Тищенко…

- Ми відправили до регламентного комітету на них обох заяву, щоб позбавити їх можливості ходити на п’ять засідань.

- Чому обох, адже ініціатором конфлікту був Тищенко?

- Тому що пан Лерос виступав з питання ТСК по «Укрзалізниці», питання було це. А потім почав розповідати щось взагалі інше і виступати не за регламентом, а це — порушення регламенту. Виступ не по темі. Цим постійно все грішать, і ми вирішили на це звернути увагу.

- Грішать всі, а вирішили відсторонити чомусь Лероса…

- Відсторонимо ще когось. Але опозиція робить хитріше. Вони кажуть одне-два слова по темі закону і далі починають: «зелені невігласі, довели Україну до ручки». А Гео, мабуть, людина більш нестримана в цьому плані. І він почав відразу говорити по своєму темнику, який десь видають, мабуть, теж в цих опозиційних колах. Тут цікава далі історія, яка зараз розвивається навколо Лероса з цими плівками, з тим, що він фактично зробив. Ми не можемо зрозуміти, це його заява про злочин або явка з повинною?

- Ви про історію зі Столаром?

- У Столара в 2016 році. Це такі серйозні речі, і я б на його місці так не розкидався цим. А паралельно ми бачимо кампанію по очищенню його вигляду в колах Фейсбуку навколо каналу «Прямий». І стає зрозумілим, що це за проєкт, для чого був створений.

Корнієнко: Тищенко та Лерос можуть пропустити п’ять засідань
Корнієнко: Тищенко та Лерос можуть пропустити п’ять засідань

- Все-таки повертаюся до Тищенка, тому що він член вашої політичної сили на відміну від Гео. Чи будуть до нього застосовані якісь санкції з боку партії?

- Є Регламент, будуть парламентські санкції.

- Крім регламенту буде проведена з ним якась виховна бесіда?

- Це ж була ситуація не партійна, тому партійні санкції тут які? Я думаю, що він зрозумів наш натяк, наш посил. Зрозумів, що в парламенті все-таки краще парламентськими методами діяти і буде далі більш стримано себе вести.

- Пам’ятається, у вас колись розроблявся етичний кодекс для членів політичної сили.

- У нас багато чого розроблялося.

- І як, зараз є цей кодекс?

- Не знаю. Слід поставити Давиду Георгійовичу питання. У нього була ціла підгрупа, яка цим займалася, до речі, координувала все Мар’яна Безугла. Вона зараз зайнята іншими справами, більш державними. Реформою СБУ, ТСК по Вагнеру і не тільки. Вона насправді багато з чим працює, там наступне питання — Іловайськ. Медійно вся історія з Гео здасться квіточками, коли ця комісія буде розглядати питання Іловайська.

- Ви щось знаєте?

- Я думаю, що б комісія не розглянула і як би вона це не подала, є як мінімум один колишній головнокомандувач, який буде активно в цьому процесі брати участь. Як саме, я вже далі не знаю, але очікую, що з боку «Європейської солідарності» будуть серйозні атаки на цю комісію, на Мар’яну. Тому що комісія буде піднімати всі питання — і плівки Бігуса будуть на черзі на якомусь етапі. Я не думаю, що це приємні розслідування для минулої влади.

Про відставки в Кабміні

- Добре. Тоді перейдемо до питання відставок в уряді. Я не буду у вас питати прізвища, тому що, звичайно ж, ви не скажете. Спершу по-іншому. Чому, на вашу думку, в Кабміні так часто відбуваються зміни міністрів? Чи випливає з цього, що люди, які займаються кадрами, недостатньо добре виконують свою роботу?

- Зміна голови одного й того ж міністерства відбувається нечасто. Хтось із того, кого можуть поміняти зараз, пропрацював рік, хтось — півтора. Фактів швидкої зміни міністрів було, напевно, два. Перший — це весь Кабмін Гончарука, який приблизно через півроку відправився у відставку. Це досить короткий термін для українських урядів. Але ми розуміли, що ситуація, яка склалася тоді зі стартом пандемії, вимагала іншого уряду. І той Кабмін, який ми тоді сформували — Шмигаля — в пандемічний процесі в цілому проявив себе нормально. Зрозуміло, що були недоробки по окремим сферам на кшталт МОЗ, наприклад. По вакцинації, по обладнанню лікарень, по тестах, по лікарнях… Це все вилилося у відставку пана Степанова. І другий випадок був на стику між Шмигалем та Гончаруком, коли ми швидко поміняли двох міністрів просто тому, що вони відразу ж показали свій рівень. Нас це не влаштувало. Далі не було ніяких частих змін.

Рік-півтора — це нормальний термін для роботи члена уряду в Україні. Нічим він не відрізняється від того, як це було завжди. Чому ми міняємо людей? Ми міняємо без якихось сентиментів. У нас є позиція президента, і вона, я вважаю, правильна — немає ніяких недоторканних людей, немає вічних людей. Якщо ми бачимо, що та чи інша сфера буксує, то потрібно приймати кадрові рішення. Міністр у нашій системі влади — важлива фігура. Це не чиновник, не держслужбовець, це все виконують начальники центральних органів виконавчої влади. Міністр — це фігура лідерського типу. Він не повинен бути згідно нашій парадигмі надто медійним політиком. Як говорить президент — міністри повинні менше ходити на ефіри, більше працювати з міністерствами, зі своїми підлеглими, з заступниками та з цими ж ЦОВВ. Але вони повинні задавати певний темп роботи. Якщо ми говоримо про різні сфери, які вимагають реформ, то в деяких темп падає, тому там потрібно приймати кадрові рішення. Які вони будуть, ми, думаю, будемо поступово дізнаватися на наступному тижні.

- Хто займається підбором кадрів? Це робить Офіс президента?

- Не зовсім так. Когось рекомендує керівництво фракції, партії, когось — Офіс, когось може прем’єр навіть рекомендувати. Ми ж шукаємо скрізь. Зрозуміло, що потім вже пропускаємо їх через всілякі перевірки, співбесіди.

- Досить багато депутатів в неформальному спілкуванні розповідають, що з ними взагалі ніхто не обговорює кандидатури. Мовляв, просто надається список з Офісу президента з установкою підтримати тих чи інших кандидатів.

- Це не зовсім так. Є фракція, на якій депутати можуть поставити питання.

- Поставити питання, але не запропонувати. Тобто питання до вже сформованого списку…

- Були випадки з Юрієм Вітренком, коли депутати не голосували, тож давайте все це не пов’язувати в одну історію. Я б поділяв різні рівні кадрової участі в цьому всьому. Депутати точно багато беруть участь на своїх рівнях — від РДА до якихось представництв ЦОВВ в областях. Є люди, яких вони так чи інакше рекомендують. Що стосується міністрів, то діалог точно є, і в даний момент не один глава комітету займається пошуком кандидатів за своїми напрямками. Питають, в тому числі і у депутатів.

Про вибори в Харкові

- Перейдемо до питань регіонального спрямування. Чому не висунули кандидата в Харкові на мера?

- У Харкові склалася досить типова ситуація. Вона полягає в тому, що вимоги харків’ян до мера по стилю управління довгий час ідеально задовольнявся покійним Геннадієм Адольфовичем (Кернесом, — ред). Ми не займалися таким вирощуванням кандидатів в мери, тому що на це знадобляться роки. У нас же партія всього два роки існує, в Харкові в тому числі. Наші харків’яни, які є мажоритарниками, як і всі наші депутати — були обрані в перший раз. Там тільки Мезенцева була депутатом міськради, але все одно вона більше займається зовнішньою політикою. Вона глава нашої делегації в ПАРЄ, займається Кримської платформою. Як свідчить соціологія, люди все одно бачать наступником Кернеса людину з його ж команди. З цим важко працювати. Це представник іншої партії. Він представляє партію «Успішний Харків», тому він від неї далі балотувався. Виставляти зараз просто якогось технічного кандидата, прирікати себе на атаку через 7 набраних відсотків? І навіщо, сенс?

- Чи буде ваша партія підтримувати когось із вже існуючих кандидатів?

- Ми поки не ухвалювали рішення, і я так бачу, що, напевно, і не будемо.

- Питаю, тому що є інформація про сприяння «Слуги народу» Михайлу Добкіну — головному опонентові Ігоря Терехова.

- Інформація може бути різна. Офіційно партія навряд чи буде підтримувати кого-небудь, а тим більше Михайла Марковича, з яким у нас кардинальні ідеологічні протиріччя.

- А в цілому ви не вважаєте, що робота з регіонами деякою мірою вашою партією провалена?

- У чому це полягає?

- Якщо подивитися на ряд ключових регіонів, на той же Харків, на Київ, на Черкаси, Кривий ріг, то в цілому виглядає так, що у вас не збудовані сильні осередки.

- Так, а в чому це полягає? Можна якісь показники? Як ви це міряєте?

- Ну от навіть по Харкову у вас не знайшлося сильного претендента…

- Але це один з показників.

Корнієнко не бачить сенсу для "слуг народу" брати участь у виборах мера Харкова
Корнієнко не бачить сенсу для "слуг народу" брати участь у виборах мера Харкова

- Ще під час минулої виборчої кампанії кандидати від «Слуги народу» впевнено перемагали практично по всій країні. Зараз ситуація змінилася — в тому ж Києві ваш кандидат в мери зайняв далеко не перше і не друге місце. Я говорю про те, що осередки в регіонах не збудовані належним чином.

- У журналістів є якесь особливе уявлення про партійне будівництво і одна з ознак — наявність/відсутність сильних кандидатур. Але при цьому там є сильні кандидатури, які зайняли посади голів облрад, наприклад, секретарів, є губернатори, тому говорити про те, що все провалено, я б не став. Я б став говорити про те, що є певні напрямки, в яких ми сильні. Ми сильні, наприклад, там, де у нас є фракції, а вони є практично скрізь в обласних радах. Якщо ви проаналізуєте роботу фракції в Києві, то я, наприклад, дуже нею задоволений, тому що це єдина фракція, яка не голосує за все те шкідливе для Києва, яке Кличко пропонує. У деяких випадках вони ще й блокують трибуни, щоб це не дати проголосувати. У урбаністів була мрія, щоб була партія, яка буде захищати Київ. Так це партія «Слуга народу», яку всі звинувачували в чому завгодно. Подейкували, що Коля (Микола Тищенко, — ред.) привів якийсь набрід, якихось земельних магнатів. Зараз ці «земельні магнати» на чолі із заступником міністра освіти Андрієм Вітренком, з урбан-активісткою Євгенією Кулебою, з Лілією Пашин зі «злочиноого ОП», а поруч стоїть чемпіон світу з дзюдо Зантарая — всі вони захищають Київ в Київраді.

Що стосується того, що ми робимо по партії, по країні і як ми витрачаємо державні гроші, то це теж важливо людям розуміти. Ми не можемо, на жаль, згідно із законодавством, їх роздавати, давати матдопомогу, хоча багатьом би хотілося. Тому ми можемо їх витрачати чітко на певні речі. Це, в першу чергу, оренда приміщень та зарплата співробітників. Це дві великі статті і якісь рекламні витрати. Зараз працюють всі обласні офіси й близько 20 районних. До кінця осені будуть близько ста офісів у всіх нових районах. Другий процес, який ми запустили — цього ніхто не робить взагалі — це наскрізні круглі столи в зумі «Україна сьогодні». Це конференції, які транслюються з Києва і у всіх ста офісах їх можна подивитися, взяти участь, задати питання. Вони стосуються тих реформ і тих проблем, які ми для людей вирішуємо. Ми на ці конференції запрошуємо керівників — міністрів, заступників міністрів.

Ми підтримуємо фракції методично, в першу чергу, даємо їм багато різної інформації.

Ще момент. Про мерів міст. Фінансова децентралізація, затіяна Порошенком та урядом Гройсмана (до речі, як один з інструментів вирішення конфлікту на Донбасі в той час, а про це всі забули) дала можливість наповнювати бюджети. Мерам і містам віддали частину ПДФО і далі потрібно бути дуже великим корупціонером, або дуже дурною людиною, щоб, маючи на руках бюджет розвитку навіть в сто мільйонів гривень в маленькому місті, в обласному центрі, не стати популярним мером. Тому що ти починаєш робити парк, вулицю, а цього не було 20 років, і люди кажуть: «ти молодець!». Спрацьовує той же ефект, який зараз спрацьовує, грубо кажучи, в масштабі країни по «Великому будівництва». Коли нічого немає і щось робиться, люди це цінують. Далі мери могли входити в БПП, переходити до нас, це все вже не стосується політичного процесу, тому що вони почали формуватися як мери-господарники. Одна з проблем, чому з них складно зробити партію — вони все самодостатні. У них спільний інтерес — більше ресурсів вичавити з центральної влади, але для цього не треба робити цілу партію, йти в парламент. Це можна робити просто під час бюджетного процесу, «накрутивши» депутатів.

Тому те, що ми не виростили альтернативу мерам — це така претензія із серії, що ми не виростили хороших депутатів, але у нас інша була задача. Ми не ростили п’ять років депутатів. Ми ростили самі себе, кожен у своїй ділянці життя: президент — в медіа, в кіно, в шоу-бізнесі, я — в бізнес-освіті, Арахамія — в IT-сфері. Для того, щоб зібратися в цій команді і почати ставити нові стандарти політики в тому числі. Зрозуміло, що в такій парадигмі у нас не може бути сильних мерів, тому що сильні мери виросли самі, паралельно, вони безпартійні. Затягувати їх в «Слугу»? Був такий варіант, якщо чесно. Повертаючись на рік назад, можна вже відкривати такі плани. Але що відповіли ми б тоді нашим виборцям на запит на оновлення? Рік тому ми показали класну команду кандидатів у мери обласних міст. Так, вони всі програли і тільки дві людини до другого туру вийшли, але ми не втратили тоді сенс «Слуги народу» як нової політсили. Так, зараз ми бачимо, що десь нам потрібно буде інтегруватися і вже пройшло достатньо часу, щоб інтегруватися з існуючими політичними гравцями, в першу чергу, на місцях.

Про Кличка

- Питання конфлікту з Кличком буде вирішуватися в правовому полі шляхом прийняття законопроєкту про столицю, або шляхом РНБО?

- Все виключно в правовому полі, навіть РНБО — це правове поле.

- РНБО, скажімо так, іноді трохи підміняє функції правоохоронців.

- Ми працюємо над законом про Київ, над його переосмисленням в комітеті, там 900 правок. Займається цим робоча група на чолі з Віталієм Безгіним, якого важко звинуватити в київських інтересах. Було прийнято рішення, щоб це був не київський депутат, як раніше був Дмитро Гурін, і не глава комітету, щоб не було проекцій ніяких, ні я тим більше. Безгін реалізує нашу стратегічну давню ідею того, що Київ — це те місце, де, згідно з Конституцією, самоврядування регулюється окремим законом і це дає нам можливість реалізувати тут модель префектури, тим самим виступивши з цією ідеєю, показавши, що вона працює на прикладі столиці і далі масштабувати її на всю країну. Згідно з цим законом, ніхто ніяких повноважень не відбирає у мера, ні в якому разі. Єдине повноваження, яке виноситься на главу КМДА — це контролювати мера. Але він не може бути в одній особі і главою КМДА, і міським головою, він не може сам себе контролювати. Ніхто не заперечує законність обраного мера, його повноваження, не сперечається з тим, що у нього є виконком, але потрібно реалізувати систему нагляду за діями мера. Нагляд цей відповідно до європейської хартії місцевого самоврядування може бути тільки «турботливим» і не може передбачати зупинку рішень. Це все буде просто інформування громадян і вплив на те, щоб ті чи інші рішення не приймалися, якщо вони не будуть законними або корисними в даний момент для громади. Через суд буде все зупинятися.

Віталій Володимирович впевнений, що у нього відбирають якісь повноваження, але ми поки що бачимо, що це — повноваження контролю самого себе. Я б, будучи чиновником, напевно, радів, що у мене забирають контроль самого себе, тому що коли у тебе є зовнішній контролер, і якщо ти все правильно робиш, то до тебе не буде питань. Це ж як декларації та депутати. Якщо ти нормальна, чи не корупційна людина, то ти не боїшся перевірок НАЗК. Але якщо у тебе рильце в пушку, то ти будеш боятися цього. Не хотілося б так думати про Віталія Володимировича. Він людина все-таки всесвітньо відома і я впевнений, що це не про нього особисто історія. Але це історія про не зовсім якісний менеджмент, не зовсім продумане оточення. Плюс, звичайно ж, питання райрад. Воно теж досить довгий час Віталієм Володимировичем саботується. Ще в 2015 році Київрада оголосила вибори в райради і за позовом маловідомої громадської організації «Наждак», як зараз пам’ятаю назву, це все було зупинено. Хочу звернути увагу на соціологію, яка говорить, що ми не виграємо вибори в райради, якщо їх завтра провести. Десь ми наберемо, можливо, врівень з «ЄС», десь ми навіть програємо «ЄС» за певними районами в Києві. Зараз у нас рейтинг з «ЄС» в Києві приблизно однаковий. Але навіть незважаючи на це ми в законі будемо рекомендувати, щоб були певні дедлайни по райрадам.

Корнієнко запевнив, що влада не збирається позбавляти повноважень мера Києва Кличко
Корнієнко запевнив, що влада не збирається позбавляти повноважень мера Києва Кличко

- Ви не вбачаєте певну політичну підоснову в історії з Кличком і розподілом повноважень? З боку це може виглядати, як спроба тиску на законно обраного мера.

- Я вже заявляв це неодноразово: мені здається, Віталій Володимирович перебільшує те, що проти нього йде якась політична історія, що всі бояться, що він в президенти піде або ще кудись. По-перше, ще далеко до виборів. По-друге, він не розуміє, піде він чи не піде. І потім, мер, він такий двоголовий — і господарник, і політик. Але правоохоронні органи не можуть не працювати в такій ситуації. Якщо керівництво міст будуть займатися крадіжкою, а не наведенням порядку — то завжди буде дискомфорт. Тому я б тут не шукав якоїсь політичної підоснови саме в даний момент, але розумію, що я б на місці Кличко теж шукав би її.

Віталій Володимирович є, крім усього іншого, ще головою Асоціації міст і там ми бачимо постійнну політичну історію в нашу сторону, пов’язану з тарифами. Асоціація міст політично себе теж веде, і ми політично будемо з ними взаємодіяти й відповідати на ті чи інші політичні питання. Говорити, що мер столиці не політик — це нечесно. Він політик завжди апріорі. Говорити, що ми займаємося політичним тиском — не зовсім коректно, тому що є господарська історія, пов’язана з діяльністю оточення Кличко.

- З приводу префектів уточню. Виходить, Київ буде флагманом в цій ініціативі?

- Так. Просто для повсюдного поширення потрібні зміни в Конституції. Одна з причин, чому вони сповільнилися, в тому, що всі бояться цього. Це нова конструкція управління країною і ось варіант Києва якраз повинен показати, що це не страшно, це працює. Показати, що ці префекти не стали "смотрящими", не перетворилися в "інструмент закручування гайок в руках Банкової".

- На практиці виходить, що в Києві буде мер, голова КМДА і префект?

- Ні, глава КМДА буде префектом.

- І останнє питання. Чи буде в осередку "Слуги народу" в Києві новий партійний офіс?

- Так. Ми зараз працюємо над цим. Це одна з проблем, повʼязаних з держфінансуванням. Є розуміння у НАЗК, почому знімаються офіси і це не ті суми, за якими нам готові здавати в Києві. Тому шукаємо компроміси. Не хотілося б, щоб це був офіс десь в підворітті. Ми хотіли б, щоб він був не менш красивий, ніж минулий офіс на вулиці Московській. Крім центрального офісу в Києві, ми розглядаємо також варіанти, що відкриються спочатку районні. Вони будуть теж немаленькі, і там буде відбуватися основна активність. Великий офіс в Києві теж обовʼязково відкриємо.