Переговорні ігри: чого насправді хоче Кремль – і як реагувати Україні

Останнім часом росія через своїх сателітів на кшталт екс-канцлера Німеччини Шредера та угорського прем’єра Орбана активно просуває тему переговорів. Мовляв, треба проводити їх якнайшвидше. Якщо не між Україною та росією, то між росією та США.

Свої послуги як посередник Москві та Києву традиційно пропонує Туреччина.

Той самий ядерний шантаж (ситуація на Запорізькій АЕС), як і шантаж псевдореферендумами, виглядає як підштовхування офіційного Києва з переговорів з Москвою.

Чи справді Кремль хоче якнайшвидшого миру? Якою є ймовірність переговорів у найближчі місяці? "Телеграф" розбирався у ситуації разом із експертами.

Хто "топить" за переговори

Якщо розглянути заяви останніх місяців, спостерігається чітка тенденція висловлювань про переговори в зручному для росії ракурсі. Щоправда, деякі, як той самий колишній держсекретар США Генрі Кісінджер, який наробив галасу наприкінці травня своєю заявою про необхідність Україні піти на поступки для відновлення мирних переговорів з рф, свою позицію змінили. Тепер він запевняє, що територіальні поступки не повинні бути умовою для укладання певних домовленостей.

Але є й інші, що "топлять" за переговори виключно з вигідних для росії позицій.

Втім, рильця цих осіб ще в тому російському чи проросійському пушку.

Так, помічник президента росії Юрій Ушаков у середині липня погрожував, що якщо українська делегація, яка перервала активний переговорний процес з рф після військових злочинів, виявлених у Київській області внаслідок її очищення від загарбників, не повернеться за стіл переговорів, умови нових можуть бути зовсім іншими.

Не уточнюючи, зрештою, якими саме "іншими". Але явно даючи зрозуміти, що менш прийнятними для України, ніж навесні.

Все зрозуміло і з самопроголошеним президентом Білорусі, який після сфальшованих виборів 2020 року танцює під дудку Кремля. Саме під ту мелодію олександр лукашенко розповідав у липні, чому Україні "дуже потрібні" переговори з рф, причому на російських умовах у стилі демілітаризації та обіцянок не загрожувати ніколи росії.

А у серпні переговорну шарманку закрутив давно куплений росіянами Герхард Шредер. Вкотре злітавши до Москви до друга-путіна, екс-канцлер Німеччини "заспівав" про важливість якнайшвидших переговорів. Позначивши цілком собі проросійські меседжі — федералізація України (нехай навіть за прикладом Швейцарії з її кантонами), зняття з росії санкцій, відмова нашої країни від членства в НАТО.

Вплів свій голос у цей хор друзів Кремля і угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан. Спершу виконав оду про те, як санкції більше шкодять Європі, ніж росії.

А потім (мабуть, на прохання російських слухачів та трампістів) – що бойові дії в Україні можуть закінчитися лише після переговорів американських та російських лідерів. Мовляв, лише вони здатні дійти компромісу та укласти мир. Стара-добра теза кремлівської пропаганди про не суб’єктність України, здавалося б, розбита ЗСУ та всім нашим народом разом із міфом про "другу армію світу". Але ні, Орбан змахнув пилюку з цієї платівки.

Ну, а турецький лідер Реджеп Ердоган, за посередництва якого в липні було укладено угоду про розблокування українських портів для експорту зерна, хоче йти далі. І пропонує організувати у Туреччині зустріч главі Кремля володимиру путіну з президентом України Володимиром Зеленським.

А що українська сторона?

Слід сказати, українська сторона тримає марку. Наші "червоні лінії" чітко позначені – жодних територіальних поступок. І в цьому ключі витримані всі заяви глави держави, представників Офісу президента, Кабміну тощо.

Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк у недавньому інтерв’ю для видання ВВС підкреслив, що поки росія не отримає низку суттєвих тактичних поразок на полі бою, вона не здатна адекватно сприймати будь-які переговорні процеси.

Тому немає сенсу обговорювати зараз проведення зустрічі Зеленського з путіним.

Сам Зеленський взагалі вважає, що за злочини Кремля повинен відповідати весь російський народ. І пропонує цивілізованим країнам заборонити в’їзд росіянам.

Також Зеленський чітко дав зрозуміти, що "Мінська-3" не буде. І що Україна має повернути все, включаючи Крим.

В аналогічному ключі висловлювався і міністр оборони Олексій Резніков.

З огляду на такий розклад переговорні позиції у Києва та Москви, м’яко кажучи, не збігаються.

Що не заважає росії продовжувати "качати" ситуацію, в тому числі вкидаючи в інформаційний простір дані "опитування", спосіб проведення яких, як і самі відповіді в тоталітарній державі, яку побудував путін, м’яко кажучи, не викликають довіри.

Одне із таких, проведене соцслужбою Russian Field показало, що 60% росіян готові знову "наступати" на Київ (щоправда, воліючи це робити перед телевізорами, а не на полі бою), а 65% — підтримають путіна, якщо буде зупинено війну та підписано "мирну угоду".

До речі, раніше "Телеграф" опублікував результати дослідження українського суспільства. І згідно з ними, кількість українців, які не готові йти на територіальні поступки росії, збільшилася.

А багато хто і зовсім хоче закрити кордони з рф, що частково вже зроблено завдяки введенню візового режиму.

Кому потрібніші переговори – слово експертам

Голова Центру дослідження соціальних перспектив Донбасу, екс-член української делегації у Тристоронній контактній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі Сергій Гармаш вважає, що Кремль зацікавлений у переговорах лише у тому разі, якщо вони будуть на його умовах. Якщо Україна піде на якісь компромісні рішення. Про це, нагадує експерт, прямим текстом заявляють і екс-президент рф, заступник голови Ради Безпеки росії Дмитро Медведєв, і путінський прес-секретар, рупор Кремля Дмитро Пєсков.

"Але Україна не може на це піти. Ні в політичному плані (навіть якби українська влада була до них готова – а вона не готова – на капітуляцію ні за що не піде українське суспільство), ні у військовому (зараз намітився певний паритет сил). При цьому Кремлю вигідно зараз говорити про переговори, особливо чужими вустами, щоб показувати, що він (і не тільки він) нібито хоче мирного вирішення конфлікту, стимулювати захід до того, щоб той тиснув на Україну, звідси всі дії – з шантажем на ЗАЕС, з провокаційними заявами, починаючи з Кісінджера і закінчуючи Орбаном, але нам такі переговори зараз не потрібні, – упевнений Сергій Гармаш. – Отже, всі розмови про них – маніпуляція, переговорів не буде, поки ситуація на фронті є такою, як є. А там – побачимо…"

Директор Інституту світової політики, автор книги "Гібридна війна", політичний експерт Євген Магда впевнений, що росія не намагається вести переговори з Україною.

"Сигнали, які країна-агресор відправляє світовій спільноті у різний спосіб (від ядерного шантажу на Запорізькій АЕС до виступів Шредера, Орбана і так далі) – це сигнали передусім Сполученим Штатам. Думаю, що в Кремлі є розрахунок на майбутні проміжні вибори, які пройдуть у США в листопаді. Росіяни сподіваються, що демократи, які зараз перебувають при владі, які мають на даний момент більшість в обох палатах Конгресу, до виборів захочуть налагодити діалог. І отримати від цього якісь політичні дивіденди", — пояснює експерт.

У цій ситуації, продовжує він, Україна має демонструвати максимальну консолідацію у боротьбі проти росії. Показувати, що ми не капітулюємо за жодних умов. Знову і знову демонструвати світові свою мужність та російські злочини. Наголошувати, що ми налаштовані на перемогу.

"Саме так ми можемо переконати світову спільноту у важливості підтримки України в сьогоднішній непростий час, – зазначає Євген Магда. – Коли росія, не зумівши здолати нас на полі бою, намагається це зробити, розхитуючи ситуацію і всередині України, і на зовнішніх напрямках, де вплив нашої країни не такий сильний".

Політтехнологу, співзасновнику Агентства моделювання ситуацій Олексію Голобуцькому здається, що росія справді робить все для того, щоб переговори відбулися тут і зараз. Якомога швидше.

"Тому й чіткої дати псевдореферендумів немає досі. Мовляв, десь у середині вересня. Можливо, на той час Москва сподівається вийти на якісь угоди з Києвом. Ну, нехай сподівається. Ланки того ж ланцюга – ядерний шантаж із використанням ЗАЕС, — вважає експерт. — Це фактично єдиний інструмент тиску, який у росії залишився. До кінця року буде ясно, що провалився газовий шантаж Європи. Що та вистояла — і максимально відмовлятиметься від російських енергоресурсів. З нафтою вже теж вирішується питання". Наступного року, крім ядерної зброї та тих проблем, які вона може з нею створити, у росії не залишиться жодного аргументу. Тому в хід зараз пішли такі інструменти".

На думку Олексія Голобуцького, це гра навіть не стільки з політичними елітами, скільки зі звичайними європейцями та американцями.

"Оскільки в Європі та США політичні еліти залежать від звичайних людей, рф тисне саме на них. Газ, тепло, ціни. Тепер можна ще налякати гіпотетичною появою ядерної хмарки, яка прилетить до Європи з України. Це весь тиск, щоб Київ примушували до переговорів. З метою домовитися про те, щоб війна закінчилася на умовах росії. І територіально там, де сторони будуть на момент укладання угод", – пояснює експерт.

Він вважає, що чи то путіну потрібний перепочинок, чи він уже згоден на мир, але за певних поступок з боку України.

"Мені здається, росіяни дійшли в рамках своєї так званої "спецоперації" до певної межі. Щоб далі розвивати конфлікт, на щось у ньому розраховувати, доведеться повністю змінювати концепцію. Назвати війну війною. Доведеться оголошувати під тим чи іншим приводом мобілізацію. І йти на ряд кроків, прорахувати наслідки яких неможливо.Тому керівництво росії хоче закріпитися на тих позиціях, що є зараз. За принципом — хоча б зберегти те, що захопили. І це вже можна подавати на внутрішній арені як певну перемогу. Проводити псевдореферендуми, щось якось називати та кудись приєднувати. А там дивитись на ситуацію. Як реагуватиме світ, як поводитеме себе Україна, що буде з російською економікою. Заморозити, наприклад, все на рік-два, а там буде видно. Але заморожувати треба зараз. Тому що ось-ось настане момент, коли росії або завдадуть серйозної поразки (що буде смертельно для путінського режиму), або доведеться переходити на іншу форму ведення цієї війни. Без жодних там "спеціальних операцій". З мобілізацією та всіма витікаючими", – наводить розклад ситуації Олексій Голобуцький.

В Україні, нагадує він, повістки роздають на вулиці. Вона може знайти тебе навіть у ресторані на заправці.

"А в росії переважна кількість громадян не розуміють, що їх країна веде війну — одну з найбільших після Другої світової. Це показують ті ж опитування, — акцентує експерт. — Але коли їх ловитимуть з повістками, відправлятимуть на фронт — це вже дасть певне розуміння. Але путін цього не хоче, бо боїться внутрішніх протестів, якби він думав, що мобілізація безпечна для його режиму, він би вже давно під тим чи іншим приводом її почав. З огляду на все це найближчим часом путін використовуватиме всі можливі способи, щоб завершити в Україні все тут і зараз. Переконуючи у цьому й Захід. Знову ж таки, усілякими способами".