Лукашенко козирем ударив по Євросоюзу: навіщо йому міграційна криза і до чого тут Україна

Читать на русском
Автор
2139
Мігранти на білорусько-польському кордоні Новина оновлена 09 листопада 2021, 19:15
Мігранти на білорусько-польському кордоні

"Телеграф" детально відстежив історію з міграційною кризою на кордоні Білорусі та ЄС з моменту її зародження та припустив, як ситуація може розвиватися далі

З 8 листопада штормить кордон між Польщею та Білоруссю. Сотні нелегалів намагаються прорватися до Європи не просто за потурання, а за підтримки білоруської влади. За спинами яких виразно проглядаються «вуха» російського керівництва.

Як виникла ця ситуація і до чого може призвести, розбирався «Телеграф».

Як Лукашенко вийшов за кордон

Міграційна атака на Євросоюз з боку Білорусі має низку складових. Однією з основних є ослаблення режиму Лукашенка після президентських виборів у серпні 2020 року. Брехня про підтримку його 80% населення була настільки очевидною, що білоруси вийшли на масові протести. Режим тиснув їх з особливою жорстокістю. Через якийсь час протести видихнулися, але на той час настигли й санкції проти Лукашенка та силовиків.

Втім, це не протверезило диктатора. У травні 2021 року в аеропорту «Мінськ» сталося перехоплення літака рейсу Афіни-Вільнюс. Все заради того, щоб затримати опозиційного журналіста, засновника Telegram-каналу НІХТА Романа Протасевича.

Після цього багато іноземних компаній перестали здійснювати польоти над територією Білорусі. А 21 червня глави МЗС країн ЄС на засіданні Ради із закордонних справ у Люксембурзі затвердили новий пакет санкцій щодо Білорусі.

Наступного дня, 22 червня, самопроголошений президент Білорусі зробив знакову заяву. Лукашенко наголосив, що європейці, схоже, хочуть «випробувати кордони на міцність». Це був попереджувальний постріл у бік Литви, Латвії та Польщі, що сусідять з Білоруссю. Лукашенко, котрий давно вийшов за всі межі дозволеного, пішов ще далі.

Невдовзі було розірвано зв’язки між офіційним Мінськом та Євросоюзом. 1 липня «Телеграф» опублікував переклад статті з сайту Atlantic Council, яка розповідає про дії, які вживає керівництво Білорусі у відповідь на санкції, накладені міжнародною спільнотою. У тому числі, що в бій підуть незаконні мігранти.

«Привіти» Литві та Польщі

Першою під «міграційну ковзанку» потрапила Литва. Саме їй улітку довелося відбивати хвилі біженців, які Білорусь накопичувала у себе – і пускала на литовський кордон, намагаючись його змити. На той момент вже понад 4 тис. мігрантів (переважно – жителі Іраку) потрапили до Литви через кордон із Білоруссю. Сейм Литви 10 серпня надав Державній прикордонній охороні право застосовувати фізичну силу для негайного повернення білоруських нелегальних іммігрантів. Також було вирішено будувати загородження.

Штормило й Польщу. За даними польських прикордонників, лише за серпень 2021 року було зафіксовано понад 3000 спроб нелегального перетину. Владі країни довелося вводити надзвичайний стан на кордоні з Білоруссю.

А міграційні хвилі лише наростали. Президент Литви Гітанас Науседа заявив 22 жовтня, що ЄС необхідно швидко переглянути свої закони про надання притулку та звести паркан, щоб захистити себе в короткостроковій перспективі від Білорусі, що провокує міграційну кризу.

Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру Український інститут майбутнього Ігар Тишкевич у коментарі «Телеграфу» пояснював, що Білорусь, створюючи міграційну кризу, використовує тактику СРСР та РФ. А саме: створення додаткових проблемних точок, щоби потім у комплексі виходити на переговорний майданчик. Так, зазначав Ігар Тишкевич, Росія веде переговори щодо Донбасу: перед кожними новими починається ескалація.

Цього тижня таку тактику повною мірою відчула на собі Польща. 8 листопада на кордоні між Білоруссю та Польщею зафіксували величезну колону мігрантів.

Польща відповіла стягуванням до кордону додаткових сил та засобів. Були спроби штурму.

Україна теж стрепенулась. "Телеграф" писав, що українські прикордонники стежать за розвитком ситуації – кордон перебуває на посиленому режимі патрулювання.

Ніч на 9 листопада біля білорусько-польського кордону пройшла спокійно. Якщо не рахувати того, що мігранти розбили наметовий табір, з якого закидали польських правоохоронців камінням.

Але все це нагадує затишшя перед бурею. Бурею, яку провокує, на думку експертів, Кремль.

Чому це «рука Кремля»

Росія перебуває у непростому становищі. Їй досі продовжують санкції за захоплення Криму та конфлікт на Донбасі. До них періодично додаються нові. Так, Євросоюз та США ввели санкції через отруєння та арешт опозиціонера Олексія Навального.

Здавалося б, явна перемога з добудовою «Північного потоку-2» уперлася у рішення про його сертифікацію, яке може з’явитися (якщо взагалі може) лише 2022 року.

А тут ще – ковід вирує, Путін старіє, народ вельми скептично сприймає результати виборів до Держдуми з тотальним домінуванням «єдиноросів». І Україна не здається, а дає відлуп, у тому числі за допомогою Байрактарів. Одна надія – на «Союзну державу» з Білоруссю і на нагинання Заходу шляхом операції «Атака за допомогою міграції». Що Росія, схоже, робить.

Директор Інституту світової політики, політичний експерт Євген Магда не сумнівається, що за тим, що відбувається, стоїть саме Кремль.

На його думку, Білорусь виконуватиме функції лише оператора роботи з біженцями, тоді як їхній ідеолог цих процесів – російська влада.

З цим погоджується і ветеран, військовий та політичний експерт директор Міжнародного центру протидії російській пропаганді Юрій Кочевенко.

«Влітку, коли загострилася ситуація на кордоні з Литвою, передбачувано було, що Польща стане наступною ймовірною жертвою. Ми бачимо продовження нової форми гібридної агресії, яку руками Білорусі здійснює РФ проти країн ЄС», – упевнений Юрій Кочевенко.

Серед основних цілей він називає:

– підрив стабільності у країнах ЄС, підрив довіри між владою та суспільством;

– змусити європейські держави до переговорів та поступок на умовах агресора.

«Робиться це руками Лукашенка, але за всім стоїть Путін. Стратегічна мета – змусити Захід до діалогу, суттю якого стануть поступки. Зняття санкції, запуск «Північного потоку-2», можливе навіть вирішення «українського питання» щодо лекалів Кремля. Саме ця справжня стратегія – прихована, але цілком очевидна. Лукашенко ніколи не пішов би на такі дії, не погодивши їх з Путіним. Щобільше – припускаю, що ці дії не просто узгоджені з Кремлем, а й продиктовані останнім», – наголошує експерт.

Він зазначає, що і по технічному, і з дипломатичного супроводу (те саме перекидання біженців із Сирії) видно пряму руку Москви, її зв’язки, її ресурси та вплив.

“Гібридна агресія за допомогою мігрантів – новий виклик для Європи. Несподіваний, хоч багато хто його пророкував. Він поки що не має якихось готових рішень. Треба віддати належне нашим ворогам. Знаходять ті форми, у яких немає очевидної відповіді. Ще один урок нам – той, хто обороняється, перебуває в гіршому становищі, бо змушений відповідати на те, що вже зроблено чи сказано, – акцентує Юрій Кочевенко. – Я з високою ймовірністю бачу, що Україна також може стати жертвою такої міграційної атаки. Навряд чи ми залучимо біженців як кінцеву точку їхньої подорожі. Але як транзитна, з якої легше проникнути до ЄС (кордон з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією) – такий сценарій дуже вірогідний».

Експерт наголошує, що у нових реаліях охорона кордону – не виняткове завдання прикордонної служби.

«Вже зараз слід готувати форми та методи, які включали б усі сили нації у таких кризових ситуаціях. Потрібна активна співпраця з громадським сектором, добровольчими, ветеранськими організаціями, резервістами. Щоб у разі потреби ми могли швидко виставити на будь-якій ділянці значну кількість сил та засобів, не допустивши проникнення біженців – цієї нової форми агресії – на нашу територію. Думаю, що полякам, литовцям, латишам (останні зараз не зазнають серйозного тиску, але це, думаю, лише тимчасово) також важливо діяти таким чином. Важлива активна взаємодія з громадянським суспільством, із залученням усіх сил. Такі атаки – це національна загроза. І вся нація має докласти зусиль для ліквідації загрози», – резюмує Юрій Кочевенко.