"Путін хоче втілити давню мрію": чому Москва уникає переговорів із Зеленським та шукає зустрічі з Байденом

Президент України Володимир Зеленський 1 грудня під час виступу у Верховній Раді заявив про те, що потрібно вести прямі переговори з РФ задля відновлення миру в нашій країні.

Наприкінці листопада з намірами «навести мости» між Україною та Росією, які ніяк не можуть вийти на переговорний процес із врегулювання конфлікту, виступали президент США Джо Байден та турецький лідер Реджеп Тайіп Ердоган.

Експерти оцінили для «Телеграфа» перспективи переговорів та ризики, які можуть бути закладені в них.

Путін підвищує ставки

Голова Центру дослідження соціальних перспектив Донбасу, один з учасників політичної підгрупи перемовників у Мінську Сергій Гармаш упевнений, що перспективи переговорів між Києвом та Москвою щодо врегулювання конфлікту на Донбасі немає.

«Росія не визнає себе конфліктом. Відповідно, не вестиме таких переговорів, – пояснює він. – А ми порушуємо питання – і Зеленський саме про це говорив 1 грудня у Раді – про вирішення конфлікту на Донбасі шляхом прямих переговорів з РФ. На що країна-агресор вустами прессекретаря президента РФ Дмитра Пєскова вкотре відповіла, що не піде на це. Так само російське МЗС відреагувало на ініціативу Ердогана, видавши традиційні меседжі про те, що конфлікт «внутрішньоукраїнський» і РФ тут нібито ні до чого».

За словами Сергія Гармаша, Путін загострює ситуацію на Донбасі та створює військову напругу на наших кордонах з метою підвищення ставок на майбутніх переговорах із Байденом.

«Відповідно, Путіну немає сенсу включати до переговорного процесу Ердогана. Йому цікавіше говорити на ту саму тему з Байденом, – пояснює Сергій Гармаш. – Тим паче, що давня мрія російського президента – ділити світ із президентом США. Як Путін відверто заявив на нещодавній колегії МЗС РФ, він виступає з ініціативою збору саміту глав держав членів Ради нацбезпеки ООН. Тобто фактично виступає за Ялту-2 – новий переділ світу. І саме для цього йому потрібні переговори із Байденом. Там він сподівається вирішити як мінімум «українське питання». Тому перспектив участі Ердогана у цих переговорах я не бачу. Та й самі росіяни вже заявили, що не бачать необхідності такого посередництва Туреччини».

Нагадаємо, що весняним загостренням біля українських кордонів Путін спершу змусив Байдена зателефонувати йому, а потім і зустрітися особисто – у червні, у Женеві. Але, схоже, переділу світу тоді не відбулося. І ось – нова спроба Путіна «зазирнути в очі» Байдену.

Чи здасть нас Захід?

Сергій Гармаш акцентує, що Україна – не валіза якась, щоб нас могли взяти й здати. Комусь, кудись.

«У нас вже досить серйозна армія, за боєздатністю перша в Європі. Ми 8 років воюємо. Є своя внутрішньополітична ситуація. Навіть якщо Байден намагатиметься (хоч не думаю, що це в його інтересах) змусити нас до чогось, що може дестабілізувати ситуацію в Україні та бути загрозою для влади, то зрозуміло – влада не піде на такий крок. І не реалізовуватиме таких рішень», – зазначає експерт.

Він також упевнений, що й Захід чудово розуміє – реалізація Мінських угод у варіанті Росії означає капітуляцію України. Інакше, підкреслює Сергій Гармаш, Захід не наполягав би, що РФ є стороною конфлікту.

«Наші європейські колеги за нормандським форматом – Німеччина та Франція, як ми бачили після «зливу» росіянами дипломатичного листування, наголошували, що позиція Росії у стилі «ми не сторона конфлікту, нехай Київ розмовляє з Донецьком та Луганськом» – безперспективна. Тому що не буде підтримана Україною, – пояснює Сергій Гармаш. – Для Заходу, особливо Західної Європи, та й США також (адже Європа для них – і сфера впливу, і сфера відповідальності), серйозна дестабілізація в Україні з можливістю справжньої громадянської війни – страшний сон. Бо будуть тоді не десятки тисяч, а мільйони біженців. І колективний Захід сам не зацікавлений примушувати нас до такого «компромісу» з Росією, який може дестабілізувати ситуацію в Україні. Путін через свою специфічну ментальність (КДБ-шну та радянську) може думати, що вони сядуть з Байденом і домовляться, наприклад, про щось по Україні – без України. Але я абсолютно впевнений, у тому числі учасник дипломатичного процесу, який бачить ситуацію зсередини, що неможливі такі домовленості, на які ми не погодимося. А нашої згоди на російський варіант врегулювання ніхто не отримає. Не буде з української сторони перемовників, які готові покрити себе ганьбою, підписуючи фактичну капітуляцію і ставлячи Україну на межу громадянської війни».

Отже, резюмує Сергій Гармаш, не слід перебільшувати роль Заходу у нашій долі та шукати «зраду». Адже сам Захід зацікавлений, щоб Росія не просувалась до нього ближче, а Україна мала сили протистояти російській агресії.

«Тим більше що Росія вже веде відкриту війну із Заходом. Поки що з території Білорусі, за допомогою міграційної кризи. Але це вже відкрита війна, – наголошує Сергій Гармаш. – І вона може стати ще відкритішою, якщо піти на поводу у «хотілок» Кремля. Упевнений – такого не буде».

Київ змушений форсувати створення нових переговорних форматів

Політолог, керівник Центру аналізу та стратегій (ЦАС) Ігор Чаленко вважає очевидним, що наразі Нормандський формат, який намагалися реанімувати із зустрічі у грудні 2019 року в Парижі, пішов у стан глибокого анабіозу.

«Не відбулося ні зустрічі «четвірки» на рівні глав держав під кінець каденції канцлера Німеччини – Ангели Меркель, ні навіть на рівні міністрів закордонних справ. Щобільше, Російська Федерація торпедувала переговори у найближчій перспективі публікацією внутрішнього дипломатичного листування. Зазначу, що дана кореспонденція продемонструвала, що позиціювання РФ як третьої сторони, яка не бере участі в конфлікті на Донбасі, не підтримується іншими учасниками «четвірки». Таким чином, – зазначає експерт, – Київ змушений форсувати створення нових переговорних форматів, особливо в умовах донесення розвідок різних країн щодо інтенсифікації військової загрози з боку Кремля у зимовий період».

На думку керівника ЦАС, як США, так і Туреччина у цьому питанні могли б урівноважити переговори Києва з Москвою. Також подібна конфігурація змогла б розширити переговори, долучаючи до донбаської – і кримську проблематику.

«А ось говорити виключно про двосторонній формат (Україна-Росія) – передчасно. Як показав досвід останніх місяців узгодження порядку денного передбачуваної зустрічі Зеленського з Путіним, сторони не готові обговорювати болючі питання віч-на-віч. Позиція РФ загальновідома. Для них тема Криму – закрита, конфлікт на Донбасі – нібито внутрішньоукраїнський. З такими вступними Київ не може дозволити собі йти на безпосередній контакт без участі третіх країн, якщо ми не маємо наміру капітулювати», – пояснює Ігор Чаленко.

Карти у колоді Кремля та «червоні лінії»

Росія ж активує, робить кроки з інтеграції ОРДЛО у свій економічний та політичний простір. «Хитає» Україну та ЄС у всіх напрямках. І явно намагається зацементувати свою повістку. "Вибити" рішення "донбаського кейсу" на своїх умовах.

«Енергетичний тиск, міграційна криза, публічне повзуче поглинання ОРДЛО у російський політичний простір, накопичення російських військ вздовж українських кордонів та обстріли на лінії розмежування, координація руху антиваксів усередині нашої країни – це далеко не всі карти у колоді Кремля. Україна робить все можливе, щоб не бути загнаною у куток. Очевидно, що РФ вимагає від нас закріплення особливого статусу Донбасу в Конституції, зречення євроатлантичної інтеграції в Основному законі, федералізацію, розв'язання мовного питання, визнання російського суверенітету в Криму та запуск роботи північнокримського каналу. Зрозуміло, якщо ми хочемо миру, без руху з обох боків цього не досягти. І частина питань, що перебувають за «червоними лініями» теоретично могли б мати перспективу реалізації. Але частина точно немає. І за непорушної на цей час позиції Москви, зрушень не передбачається», – резюмує Ігор Чаленко.

З кінця жовтня авторитетні закордонні ЗМІ пишуть про перекидання російської військової техніки до кордонів України.

Як повідомляв "Телеграф", 26 листопада український президент Володимир Зеленський дав велику пресконференцію, у рамках якої заявив, що загроза повномасштабного вторгнення Росії в Україну існує.

Своєю чергою президент РФ Володимир Путін, який зігнав до українських кордонів багатотисячне військо та техніку, традиційно переклав стрілки на Україну, від якої нібито й виходить «небезпека».